НАУКОВИЙ ІНСАЙТ: Олександр Роднянський про макроекономічні уроки для України
Джерело фото: blick.ch
HUXLEЎ: Яка з останніх наукових новин, на вашу думку, є найцікавішою? Що робить її важливою?
Відповідає: Олександр Роднянський-молодший — радник президента України (з 2020 року), член наглядової ради Ощадбанку (з 2021 року), професор кафедри економіки Кембриджського університету (з 2017 року), науковий співробітник Центру досліджень економічної політики (CEPR) та член Центру макроекономіки (CFM). Був головним радником прем’єр-міністра України з економічних питань (2019–2020 рр.).
Яким чином нерівність доходів може призвести до високого рівня заборгованості за низького рівня доходності цінних паперів? Цей феномен досліджували у спільній статті три економісти — Атіф Міан із Прінстонського університету, Людвіг Штрауб із Гарвардського університету та Амір Суфі з Університету Чикаго. Щоби подолати боргову кризу, Україні у майбутньому слід враховувати можливі макроекономічні сценарії.
Розповім про наукове дослідження, статтю в галузі макроекономіки, яка видалася мені, мабуть, найцікавішою та найважливішою за 2022 рік. Її висновки стосуються й макроекономічної динаміки, яка зараз спостерігається в Україні.
Протягом останніх 40 років у розвинених країнах спостерігався наступний подвійний феномен: 1) поступове зростання заборгованості та 2) падіння прибутковості різних цінних паперів та активів. Наприклад, у США заборгованість щодо ВВП збільшилася майже на 100 процентних пунктів, починаючи з 1980 року.
Тим часом реальна норма прибутку на фінансові активи знизилася на 3–5 процентних пунктів. Стаття Indebted Demand, написана Міаном, Штраубом і Суфі, опублікована в 2022 році у престижному журналі QJE, вивчає саме цю динаміку — високий рівень боргів за низької норми прибутку, а також наслідки цієї тенденції для макроекономічної політики.
Стаття ілюструє, як зростаюча нерівність доходів може призвести до рівноваги з низькими ставками та високим рівнем заборгованості. Зрозуміти, як це відбувається, на інтуїтивному рівні нескладно: оскільки незаможні верстви населення завжди зберігають меншу частку від своїх доходів (відомий факт ще з часів Кейнса), зростання частки найбагатших (умовно кажучи, найвищого 1%) у ВВП призводить до перерозподілу ресурсів від позичальників (бідних) до вкладників (багатих).
У міру того як позичальники скорочують свої витрати, щоби погасити борг вкладникам, останні, маючи більш високі норми заощаджень, лише частково компенсують споживання позичальників, що скорочується. Відповідно, процентні ставки повинні знизитися, аби зберегти сукупний попит на колишньому рівні. Проте скорочення ставок знову стимулює зростання заборгованості. І так по колу.
У таких умовах традиційна макроекономічна політика (грошово-кредитна чи фіскальна) стає менш ефективною, тоді як макропруденційне регулювання чи усунення структурних джерел високої нерівності стає дієвішим.
Скорочення нерівності доходів через податки багатства призводить до збільшення сукупного попиту, підвищуючи відсоткові ставки. Списання боргів теж може вивести економіку з боргової пастки (це релевантний приклад для України після війни), але прощення боргів необхідно поєднувати з макропруденційним регулюванням, щоби запобігти поверненню до боргової пастки з часом.
Загалом, стаття наводить на думку, що ситуація, за якої Центробанк не вичерпав ресурс можливого зниження облікових ставок, а заборгованість домогосподарств у частки ВВП (наприклад, через надмірне іпотечне кредитування) не така велика, має свої безперечні переваги.
Хотілося б вірити, що Україна навчиться на помилках та досвіді інших країн, і не готуватиме ґрунт для майбутніх боргових криз за рахунок надмірного стимулювання іпотечного кредитування серед населення.
