ПАРАДОКСИ «НАРЦИСИЧНОГО ЛІДЕРСТВА»: важко з емпатією, легко з кар’єрою

Кадр із фільму «Портрет Доріана Грея»
Про природу лідерства написано тисячі книг та створено десятки теорій, які пояснюють, що таке лідерство. Найчастіше лідер трактується або як «функція групи», або як «функція ситуації».
Або ж лідерство сприймається як процес синтезу групових та культурних факторів у парі «лідер-ведені». Однак XXI століття внесло до розуміння лідерства чималі корективи. Уявлення про нього виявилися тісно пов’язаними з «міфом про Нарциса». І, мабуть, надовго.
ЧАС НАРЦИСА ТА НОВА КУЛЬТУРНА НОРМА
Ми з вами стаємо свідками та активними співучасниками грандіозної еволюції людської психіки — внутрішній всесвіт Homo sapiens стає переважно нарцисичним. Про це свідчить безліч гуманітарних досліджень.
Психоаналітик Герберт Валь охарактеризував наш час як епоху нарцисизму. Французький соціолог Жиль Липовецький назвав її ерою порожнечі чи часом нарциса. Американський історик культури Крістофер Леш написав цілу книгу «Культура нарцисизму», де фіксує процес перетворення патологічного нарцисизму на сучасну культурну норму.
Таким чином, нарцис перетворюється на наших очах на домінуючий тип особистості. Це вже не лише «людина нового типу», а й «лідер нового типу». Тобто на лідерські позиції в суспільстві виходять люди, які не просто завзято переслідують свої цілі, але при цьому від нього емоційно відокремлені, внутрішньо ізольовані.
ЧАРІВЛИВІСТЬ БЕЗ ЕМПАТІЇ
Отто Кернберг, один із провідних фахівців із нарцисизму, говорить про амбівалентність, яка притаманна такому типу особистості та характеру. З одного боку, їм властиві грандіозність, егоцентризм, майже повна відсутність емпатії та інтересу до оточуючих. Але з іншого боку — вони гостро потребують їх схвалення та захоплення.
Психолог Теодор Міллон наголошує, що «амбітні та самовпевнені, вони реально посідають позиції лідерів, діють рішуче і без вагань, очікують від інших визнання своїх виняткових якостей та потурання їм. Крім впевненості, вони відзначаються безстрашністю, є розумними та переконливими, досить чарівними для того, аби переконати інших діяти у своїх цілях».
Отже, «нарцисичні лідери» впевнені у своїй правоті, привабливі, артистичні, безапеляційні, харизматичні і тому здатні подобатися багатьом, викликати теплі почуття і вести за собою безліч людей. Однак при цьому емпатія у них в дефіциті. Культура діалогу — це також не про них.
Такі лідери ніколи не переконують тих, хто з ними не погоджується, — вони ігнорують поради та думки інших людей. І чим успішнішим нарцисичний лідер стає, тим більше наростає ця тенденція — іноді аж до повної ізоляції, яка при цьому досить часто не усвідомлюється.
ЛІДЕРСТВО БЕЗ БРЕХНІ
На вищезгадану дивовижну особливість сучасного лідерства звернув увагу Джеффрі Пфеффер — знаменитий соціолог, який читає курс з організаційної поведінки у бізнес-школі Стендфордського університету. У своїй книзі «Лідерство без брехні. Чому не варто вірити історіям успіху» він говорить про неспроможність сучасної «індустрії лідерства».
Світовий обсяг ринку освіти в галузі лідерства становить 20 млрд доларів. За ці колосальні гроші, вважає Пфеффер, «індустрія лідерства дає те, чого хочуть клієнти, але чи потрібно це їм насправді — зовсім інше питання».
Вчений наводить дані досліджень, згідно з якими 20% студентів бізнес-школи Стенфорда не досягають оптимальних результатів і втрачають керівну роботу, тому що мають хибні уявлення про природу влади в сучасному суспільстві. А у Великій Британії 92% компаній вважають спроби навчання своїх топ-менеджерів геть провальними.
Він наводить світову статистику авторитетної соціологічної компанії Gallup: 24% співробітників саботують роботу своїх компаній, та лише 12% реально працюють над покращенням своїх результатів. При цьому задоволення людей своєю роботою в усьому світі неухильно знижується, починаючи з 1987 року. В США, наприклад, у результаті психологічного стресу від роботи помирає 120 000 осіб на рік.
KPI ПРОТИ ЕГОЇЗМУ
Причини цих явищ Пфеффер вбачає в тому, що світова «індустрія лідерства» вчить «не того». Вона наказує лідерам бути скромними, відкрито висловлювати почуття і думки, не брехати і піклуватися про підлеглих більше, ніж про себе. Усе це Пфеффер вважає шкідливим утопічним ідеалізмом, оскільки це нічого спільного з реальної практикою не має.
Замість того, щоб створювати ілюзію вирішення проблеми, Пфеффер у повній згоді з більшістю економістів пропонує вважати егоїстичні інтереси єдиною безперечною мотивацією.
То як же егоїстичних, зарозумілих, себелюбних і нескінченно брехливих «нарцисичних лідерів» перетворити на керівників, які дбають про підлеглих, залучають та утримують таланти? Вчений бачить єдиний вихід: перетворити турботу про здоров’я та мотивацію співробітників у KPI топ-менеджера, поставити у залежність від них його зарплату.
ВІДХИЛЕННЯ ВІД НОРМИ ЯК ПЕРЕВАГА
Пфеффер визнає, що позитивні особистісні якості, наприклад скромність начальника, позитивно позначаються на продуктивності підлеглих. Але парадокс у тому, що скромність не є тією якістю, яка виводить людину в лідери, дозволяє її помітити та виділити з натовпу.
Саме тому на топ-позиціях так мало скромників. Навпаки, серед них переважають нарциси: зарозумілі, з гіпертрофованим відчуттям власної важливості, статусності, унікальності, схильні до необмеженої влади та фантазій про небувалий успіх.
Цікаво, що нарцисизм виявився цілком вимірним. Наприклад, можна проаналізувати, як часто замість займенника «ми» топ-менеджер невиправдано використовує «я». Але, хоча нарциси очевидно відхиляються від норми, передбаченої «загальнолюдськими цінностями», все ж таки не поспішатимемо їх засуджувати.
СТРАТЕГІЇ БЕЗ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ
Дослідник Камерон Андерсон стверджує, що в більшості випадків люди, як не дивно, схильні приймати скромність за некомпетентність. І це ще один феномен нарцисичного лідерства. Самовпевненість нарциса вселяє в оточуючих на обраному шляху почуття впевненості, навіть якщо результати його діяльності досить посередні.
За статистикою, керівники-нарциси заробляють більше за своїх скромних колег. Їх рідше звільняють. Вони більш харизматичні, енергійні та владні. Звісно, з такими людьми важко. В них дуже слабке не лише почуття емпатії, про що вже згадувалося вище, а й почуття провини.
Однак, згідно з дослідженнями, цей недолік безпосередньо корелює з іншими перевагами. Відсутність почуття провини у нарцисів, як правило, йде в парі з розвиненим стратегічним мисленням і схильністю до нестандартних, творчих підходів.
Як писав ще понад 300 років тому у своїх «Максимах» герцог де Ларошфуко, «хоч скільки зроблено відкриттів у країні себелюбства, там ще залишилося вдосталь недосліджених земель!»