ЩО ТАКЕ ЛЮДСЬКИЙ ДОСВІД
Повернення. Автор фото Сергій Форкош
ВАЖКИЙ ШЛЯХ
К
ажуть, що з помилок слід виносити урок і таким чином накопичувати досвід. Якщо ж ми з помилки не винесли урок, то в майбутньому ми, найімовірніше, зробимо ту саму помилку знову. Тобто досвід, як усвідомлений досвід, коригує нашу позицію щодо ситуацій, які виникають. Наприклад, якщо ми пройшли лісовою дорогою, і вона виявилася складною для подолання, то ми винесли з цього урок і наступного разу пошукаємо легший шлях.
Досвід подолання важкого шляху вже змінив нас. Тому також кажуть, що, не спробувавши (не випробувавши), не дізнаєшся, маючи на увазі, що для знання, для справжнього знання (набуття досвіду), нам необхідно зустрітися з самою дорогою, тобто нам слід ступити на шлях і лише там, на шляху, зустрічаючи та сповна переживаючи очікувані й несподівані перешкоди, ми зможемо пізнати дорогу.
Протиставляють такому способу пізнання порожнє уявлення, якесь теоретизування. Наприклад, якщо я замість того, щоб ступити на шлях, подивлюся відеоролик про цей шлях або прочитаю книгу про те, що відчував автор тексту, долаючи шлях.
У цьому разі в мене, зрозуміло, виникне певне уявлення/знання про шлях, а отже, і певний досвід, але все ж він буде неповноцінним, вторинним і придатним лише для певних цілей. У всякому разі, такий досвід навряд чи здатний трансформувати нашу позицію щодо ставлення до майбутніх ситуацій.
Але не варто думати, що лише залучення (тілесне) у щось є критерієм справжнього досвіду. Тут ми повинні згадати звичний поділ досвіду на внутрішній і зовнішній. Зрозуміло, що хоч одного без іншого не може бути, проте в кожному акцент робиться по-різному: в одному випадку на суб’єктивне, в іншому — на об’єктивне.
Під час подолання складного лісового шляху об’єктивний досвід визначає суб’єктивний, саме він і вважається справжнім. Але справжнім досвідом може бути й досвід, який реалізується по цей бік світу, і тут ті критерії, які ми справедливо ставимо для досвіду зовнішнього, не підходять. Якщо ми, наприклад, мислимо поняття і бажаємо його розкрити, знайти його визначення, то тут ми рухаємося в стихії внутрішнього досвіду (але не довільного).
Якщо ми мислимо думку відповідно до її власної сутності, то ми отримуємо або реалізуємо досвід думки, який є самостійним і повноцінним, так само, як досвід подолання лісового шляху. Шлях думки і лісовий шлях — це два самостійні шляхи, і проблеми виникають лише тоді, коли намагаються (лише) думкою (уявою) долати лісовий шлях, і навпаки, нарікають на те, що, мислячи поняття, вони перебувають у якійсь абстракції, бо не можуть повноцінно (тілесно) зануритися в перебіг мислення.
Те, що думка бере участь у подоланні лісового шляху, а тіло бере участь у думці, нас тут поки що не цікавитиме. Мислення — це не відволікання від реальності, а сама реальність, так само як тілесне переживання світу, не є чимось пасивним і бездуховним.
На цьому прикладі ми бачимо, що в кожному виді досвіду акцент ставиться по-різному, а втім, границя, вихід, подолання і повернення залишаються необхідними моментами у становленні досвіду.
МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ
Розмова про досвід — це розмова про щось початкове, тобто про те, що визначає, але саме не визначається. Та досвід проявляє себе по-різному. Наприклад, досвід буття у світі для нас прихований, досвід же орієнтування в просторі явний. Досвід ухвалення рішень явний, а досвід скінченності прихований. Можна сказати, що досвід — це те, що нас визначає, але також і деяке знання цієї визначеності. Отже, ми можемо говорити як про поняття досвіду, так і про досвід поняття або розуміння.
Поняття досвіду вживають у різних значеннях. Насамперед досвід розуміють як переживання, тобто як вихідний вимір присутності людини у світі. Але про досвід також говорять і в більш звичному сенсі, а саме як про накопичені знання.
Досвідчена людина, говоримо ми, — це людина, яка, будучи залученою в якусь діяльність тривалий час, зуміла отримати зі своєї діяльності знання, але знання особливі, підтверджені, перевірені, а значить, такі, яким можна довіряти.
Ми можемо згадати ще раз про поділ досвіду на внутрішній і зовнішній. Внутрішній досвід — це досвід внутрішнього життя думки, емоції або почуття, зовнішній же досвід позначимо як знання (переживання), що утворене в сприйнятті через відчуття.
Формою зовнішнього досвіду буде, зокрема, спостереження за природними подіями. Формою внутрішнього досвіду — вивчення власних спогадів.
Можемо підбити короткий підсумок і сказати, що досвід є подією зустрічі (суб’єкта й об’єкта або суб’єкта із самим собою), але також і основою для цієї зустрічі.
Досвід — це місце зустрічі, сама зустріч, але також і трансформуючий вплив цієї зустрічі. У цьому сенсі досвід складається або зберігає у собі деяку фундаментальну границю (наприклад, як це прийнято в трансцендентальному ідеалізмі, границю між ідеальним і реальним).
Здійснення досвіду передбачає те, що в ньому виникає щось, чого в ньому від самого початку не містилося. Можна узагальнити і сказати, що ядром досвіду є акт трансценденції, тобто постійного виходу. Виходу «з» чогось, спираючись на «щось», спрямовуючись до «чогось».
Проте цей вихід, у той же час, передбачає і повернення, але не до того, що вже було, а до нового, яке й виникло в результаті цього виходу. Вихід і повернення необхідно нетотожні одне одному. У досвіді повторюються лише відмінності.
Але тоді виникає питання: як можливий зв’язок між суб’єктивно мінливим та об’єктивно даним, між зовнішнім і внутрішнім, між суб’єктом та об’єктом?
ПРЕДМЕТНІСТЬ ПРЕДМЕТА
Досвід діє або реалізується так, що приховує себе, це означає – приховує своє поняття. Не всякий досвід стає доступним для огляду. Може статися, що найфундаментальніший досвід узагалі не є доступним для вивчення, і що на нього можна лише вказати. Або по-іншому: досвід може приховувати умови своєї можливості.
Виходить, що ми завжди вже в досвіді, ми вже і передусім переживаємо себе, світ і речі, але водночас не завжди знаємо про свою досвідну вкоріненість. Так відбувається тому, що, по-перше, досвід постійно оновлюється, тобто він наче наповнює нас постійно новими переживаннями (які ми не беремо до уваги, а лише спираємося на них як на очевидне), а по-друге, ми не так часто зустрічаємося з розривами або збоями того, що відбувається, які й вказують на границі того чи іншого досвіду/переживання.
Але що як ми запитаємо про умови того, як сам досвід став можливий? Як можливий досвід? Тобто нас цікавитиме не те, що відбувається вже з нами, а те, як так вийшло, що ми завжди знаходимо себе вже залученими у щось.
Границі (того чи іншого) досвіду й умови його можливості пов’язані. Якщо межі вказують насамперед на те, що досвід узагалі «є», тобто сам досвід тут тематизується, виходить із тіні, то умови його можливості змушують нас шукати певні причини або підвалини, завдяки яким сам досвід став можливим.
Якщо придивитися, то можна побачити, що кожне дане дається як щось перед нами, як те, з чим ми стикаємося як з ось цим. Перед нами пред-мет. Отже, запитуючи про досвід, ми запитуємо про те, як можливий предмет, тобто ми запитуємо про предметність предмета. Ставлячи питання в такий спосіб, ми опиняємося серед сплетіння супутніх запитань, кожне з яких може стати вихідним, а саме: предмет даний, отже, постає запитання про способи даності предмета, далі — предмет даний як «що», отже, постає запитання про зв’язок способів даності і «що» цієї даності.
Ясно, що цей зв’язок (кореляція за Гуссерлем) є чимось первісним, що не виводиться із самого досвіду. Ця кореляція і є те, що робить досвід можливим. Або так, у кожному здійсненні досвіду, можна відшукати цю апріорну структуру — у досвіді думки, у досвіді сприйняття, у досвіді уяви. Але щоб таке відшукування стало можливим, ми маємо досвід, який уже щоразу так чи інакше даний і виявлений як значущість, що, своєю чергою, вплетена в тканину природного функціонування цього досвіду, розглянути у вимірі, де він уперше виник, тобто на рівні первинного смисло-утворення. Доступ до такого рівня можливий лише за умови, якщо ми зуміємо скасувати або зробити нейтральними вкорінені значущості досліджуваного досвіду. Так перед нами постане поле, де виникає досвід.
Саме на цьому трансцендентальному рівні дослідження досвіду і стає зрозумілим, що суб’єктивне й об’єктивне, зовнішнє і внутрішнє — щось похідне, а не первісне, а це означає, що такі поділи, якщо йдеться про сутність досвіду, залишаються необхідно умовними.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
