ЗОЛОТА ДЮЖИНА УКРАЇНСЬКИХ ФІЛОСОФІВ: від мораліста до футуролога
Історія філософії кожного народу неповторна і проявляється через унікальні особливості, які загалом відбивають дух його культурної традиції. Особливістю української філософії завжди було осягнення, в якому образне переважало над логічним, чуттєве — над понятійним.
Так українська філософія шукала живі відповіді на вічні питання. Істина переважно розглядалася з етичної точки зору, ніж з теоретико-пізнавальної. Як стає зрозумілим сьогодні, звершення української філософської думки, в центрі інтересу якої завжди залишалася жива людина, стають все більш актуальними.
12 найвидатніших філософів України спробують познайомитися з нами.
#1 МОРАЛІСТ
СКОВОРОДА Григорій Савич (1722–1794) — український Сократ, перший український філософ, мораліст, поет, байкар, людина, яка передбачила свою смерть. Це був мислитель, який, подібно до Спінози, жив відповідно до власних філософських принципів. Як і Платон, багато своїх трактатів оформляв у формі діалогу.
Був великим педагогом, і учні часто називали його не лише Сократом, а й харківським Діогеном, враховуючи факт безперервних мандрівок їх Вчителя. Справжній полімат, бо крім занять філософією та літературою, грав на флейті, бандурі, гуслях та скрипці, писав музику та пісні.
З 2006 року Сковорода зображений на купюрі номіналом 500 гривень, а два його малюнки використано при створенні її дизайну.
У істини проста мова.
У світі все мудро влаштовано. Усе, що потрібно — нескладно, усе, що складно — непотрібно.
Бери вершину і матимеш середину.
Тільки тоді пізнається цінність часу, коли він втрачений.
На новий напрямок шукай нові ноги.
Мудрець має з гною відбирати золото.
Не розум від книжок, а книжки від розуму створилися.
Світ уражати тільки нас може, зцілювати не може.
Той ворог найнебезпечніший, який прикидається твоїм другом.
Любити людство легше, ніж зробити добро рідній матері.
Душа — це те, що робить траву травою, дерево деревом, а людину людиною. Без неї трава — сіно, дерево — дрова, а людина — труп
Григорій Сковорода
#2 ЛІНГВІСТ
ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович (1835–1891) — теоретик лінгвістики, філософ, етнограф, літературознавець та громадський діяч. Книга «Мысль и язык», видана 1862 року, принесла її автору загальне визнання.
Одним із найважливіших відкриттів ученого була розробка концепції внутрішньої форми слова. Продовжуючи ідеї В. фон Гумбольдта, Потебня вказав на зв’язок структури (предмету) та його мовного позначення, виявляючи таким чином мовну універсалію.
Створив Харківську лінгвістичну школу. Підготував коментарі до «Слова о полку Ігоревім».
Вивчав український фольклор та українські говірки. Порушив питання про мистецтво як особливий спосіб пізнання світу.
Істина, здобута працею багатьох поколінь, легко дається навіть дітям, у чому й полягає сутність прогресу.
Мови — суть засоби перетворення початкових домовних елементів думки і тому можуть бути названі засобами створення думки.
Якби об’єднання людства стосовно мови і народності було можливим, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним.
Для існування людини потрібні інші люди, для народності — інші народності
Олександр Потебня
#3 СОЦІАЛІСТ
ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (1841–1895) — історик та філософ, економіст та публіцист, літературний критик та фольклорист, вчений та політик, засновник українського соціалізму.
Першим обґрунтував етнічну та психологічну ідентичність та окремість українців. Пропагував ідею створення українцями своєї держави. Створив концепцію організації товариства з максимальною децентралізацією влади й самоврядуванням громад та областей.
Людина у його системі — наріжний камінь та основа устрою цього суспільства, найвища цінність, право якої захищене вільною громадою, а не державою.
Чиста справа вимагає чистих рук.
Кожна людина, що пішла з України, кожна копійка, витрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українськи, є витрата з мужицької української скарбниці, витрата, яка за нинішніх умов не повернеться їй нізвідки.
Кожен, хто йде служити народу, одягає на себе терновий вінок
Михайло Драгоманов
#4 МАТЕРІАЛІСТ
ФРАНКО Іван Якович (1856–1916) — геніальний український письменник, поет та драматург, літературний критик та перекладач, філософ, психолог, етнограф, лінгвіст та громадський діяч. Навчався на філософському факультеті Львівського університету, доктор філософії.
Номінант на Нобелівську премію з літератури 1916 року, але через передчасну смерть був виключений із списку претендентів. Автор 220 книг, які побачили світ за життя, а повне зібрання його творів складається з кількох тисяч робіт і становить близько 100 томів.
Був поліглотом: крім української мови, якою написано більшість творів, він писав польською, болгарською, російською та чеською мовами. Перший український професійний письменник, який жив винятково на літературні гонорари. Використовував близько 100 псевдонімів.
Відтоді й до сьогоднішнього дня є українським письменником усіх часів, який найбільше перекладається і видається у світі різними мовами. За широтою охоплення інтересів та універсальністю обдарування цілком заслуговує на ім’я українського Леонардо. Зображений на купюрі номіналом 20 гривень.
Світогляд його ґрунтувався на філософському реалізмі з визнанням матеріалістичного світу та чітко вираженими елементами діалектики. Основою всього сущого він вважав «мати-природу» у її різноманітті та вічності, безперервних змінах, де вічним початком всіх речей є матерія, тоді як свідомість, дух є вторинними, властивими тільки людині — вершині творіння природи.
Лиш боротись — значить жить.
Хто з злом не боресь, той людей не любить.
Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, небезпечне оружжя — жіноча краса.
Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.
Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.
Гумор — невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.
Мій руський патріотизм — то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо…
Іван Франко
#5 ГУМАНІСТ
ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир Іванович (1863–1945) — видатний учений із широким спектром наукових інтересів: геологія, мінералогія, геохімія, ґрунтознавство, радіологія, палеонтологія, історія науки та філософія. Академік, засновник та перший президент Української академії наук (1918–1921). Брав участь у створенні Радієвого інституту.
Заснував нову науку — біогеохімію — і з 1927 року очолював Біогеохімічну лабораторію Академії наук. Автор 473 наукових праць. Виховав цілу плеяду молодих вчених. Брав участь у розробці плану ГОЕЛРО. З 2019 року зображений на купюрі номіналом у 1000 гривень.
Як філософ здобув світову популярність у якості автора вчення про ноосферу. В основі вчення про ноосферу лежать принципи гуманізму. Важливими компонентами світогляду людини ноосфери та принципами її поведінки є загальнолюдські інтереси, рівність людей. Перехід біосфери в ноосферу, чи сферу розуму, є найвищою мірою еволюції життя на Землі.
Уся історія науки на кожному кроці показує, що окремі особистості були більш праві у своїх твердженнях, ніж цілі корпорації вчених або сотні й тисячі дослідників, які дотримувалися панівних поглядів.
Апарат наукового мислення грубий і недосконалий; він поліпшується, головним чином, шляхом філософської роботи людської свідомості. Тут філософія наймогутнішим чином своєю чергою сприяє розкриттю, розвитку і зростанню науки.
Філософія та релігія тісно пов’язані з тими глибшими, ніж логіка, силами людської душі, вплив яких могутньо позначається на сприйнятті логічних висновків, на їхньому розумінні
Володимир Вернадський
#6 ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТ
ШЕСТОВ Лев Ісаакович (1866–1938) — відомий філософ та письменник єврейського походження. Народився у Києві. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Філософські погляди, виражені в афористичній і фрагментарної манері, засновані на критиці загальнозначимих істин та суспільної моралі, справляли ефект інтелектуальної бомби.
Після появи 1905 року книги «Апофеоз беспочвенности. Опыт адогматического мышления» Шестов став найбільш обговорюваним автором серед інтелектуалів.
Його думки, на рівні з ідеями С. К’єркегора та Г. Марселя, знаходилися біля витоків філософії екзистенціалізму XX століття.
Написав книги про філософію Достоєвського, Толстого, Ніцше та К’єркегора. Читав лекції у Сорбонні. Входив до еліти європейських інтелектуалів, спілкувався з Мартіном Хайдеггером, Жоржем Батаєм, Едмундом Гуссерлем, Максом Шелером та іншими відомими філософами.
Люди часто починають прагнути великих цілей, коли відчувають, що їм не до снаги маленькі завдання. І не завжди безрезультатно.
Звичка до логічного мислення вбиває фантазію.
Мудреці не більше знають, ніж дурні, — у них тільки більше хоробрості й самовпевненості.
Якщо поезія має бути дурнуватою, то філософія має бути божевільною.
Філософія повинна жити сарказмами, глузуванням, тривогою, боротьбою, здивуваннями, відчаєм, великими надіями і дозволяти собі споглядання й спокій тільки час від часу, для перепочинку
Лев Шестов
#7 ПЕРСОНАЛІСТ
БЕРДЯЄВ Микола Олександрович (1874–1948) — найвідоміший філософ XX століття з усіх народжених в Україні, найвизначніший представник епохи релігійно-філософського ренесансу, письменник та есеїст неймовірного літературного обдарування.
У період з 1942 по 1948 рік сім разів поспіль був номінований на Нобелівську премію з літератури, і лише через той факт, що під час війни премії не вручалися, не став її лауреатом.
Автор 43 книг та півтисячі статей. Створив унікальну концепцію філософії свободи. Почесний доктор богослов’я Кембриджського університету. Погляди Бердяєва близькі до персоналізму, екзистенційно-теїстичної течії у філософії, яка вважає людину найвищою духовною цінністю світу та первинною творчою реальністю, а весь світ — творчістю Бога.
Держава існує не для того, щоб на землі був рай, а для того, щоб на землі не було пекла.
Найлютіший ворог свободи — ситий і задоволений раб.
Свобода є право на нерівність.
Людина — раб тому, що свобода важка, рабство ж легке.
Національна людина — більше, а не менше, ніж просто людина.
Культура ніколи не була і ніколи не буде абстрактно-людською, вона завжди конкретно-людська, тобто національна, індивідуально-народна.
Загальнолюдське значення мають саме вершини національної творчості.
Національність є позитивне збагачення буття, і за неї треба боротися, як за цінність.
Національна єдність глибша за єдність класів, партій і всіх інших минущих історичних утворень у житті народів.
Кожен народ бореться за свою культуру і за вище життя в атмосфері національної кругової поруки. І великий самообман — бажати творити, не зважаючи на національність
Микола Бердяєв
#8 ГЕРМЕНЕВТ
ШПЕТ Густав Густавович (1879–1937) — один із знакових філософів XX століття, розвивав ідеї феноменології та герменевтики, психологічної антропології, людина, яка вперше вжила у російськомовному науковому дискурсі слово «семіотика», теоретик мистецтва та акторської майстерності, талановитий перекладач філософської та художньої літератури.
Народився у Києві, закінчив київську гімназію та навчався у Київському університеті Святого Володимира на фізико-математичному факультеті до моменту виключення за революційну діяльність. Пізніше знову вступив до цього ж вишу, але вже на історико-філологічний факультет, який успішно закінчив.
Стажувався в Геттінгенському університеті. Відвідав курс лекцій Едмунда Гуссерля з феноменології. Був поліглотом, який володіє 17 мовами, викладав. Однією з його учениць у київській жіночій гімназії була Анна Горенко, майбутня поетеса Анна Ахматова.
Очолював Інститут наукової філософії. Був проректором інституту найвищої акторської майстерності.
Під впливом феноменології Гуссерля філософ розвивав ідею, згідно з якою феномен має повне завершення лише в слові. Феноменологічно вирішуючи проблему тотожності предмета та думки, Шпет розробив концепцію повної репрезентації.
Виходячи з цієї позиції, філософ плідно працював у галузі дослідження різних форм інтенції мови.
У його роботах також заплановано теми, які згодом будуть пов’язані з феноменологічною соціологією, а саме тема соціального буття, його властивостей та особливостей.
Шпет також багато зробив у галузі філософії історії, розвиваючи методологію дослідження історії, спираючись на герменевтику. Розуміння герменевтики як теорії пізнання історичної дійсності залишається актуальним і донині.
Наприкінці життя здійснив перекладацький та філософський подвиг — переклав з німецької книги Гегеля «Феноменологія духу».
Після перекладу Шпета ця робота Гегеля не перекладалася жодного разу.
Філософія завжди — тривога, завжди домагання, завжди занепокоєння, — філософ не має притулку.
Історія не могла б існувати, якби все минуле було в її очах нікчемним.
Ми розділяємо інтелектуальність і мову, але насправді такого поділу не існує.
Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти в себе й обробити світ предметів.
У творі мистецтва ми маємо справу з дійсністю, але зведеною в ідеал.
«П’єса» і «роль» для актора — лише «текст». Від «тексту» ж до «гри» — відстань величезна
Густав Шпет
#9 НАЦІОНАЛІСТ
ДОНЦОВ Дмитро Іванович (1883–1973) — теоретик українського націоналізму, філософ, літературний критик та публіцист, український Макіавеллі. Доктор юридичних наук Львівського університета. 1914 року, коли розпочалася Перша світова війна, став головою Союзу визволення України. 1918 року очолював Бюро преси в уряді Скоропадського.
З 1922 по 1939 рік жив у Львові, де написав свою головну книгу — «Націоналізм», в якій розробив ідею інтегрального націоналізму. Філософ спирався на популярне на початку XX століття вчення соціал-дарвінізму, де поняття нації трактувалося як вид у тваринному світі, такий самий, як леви чи собаки, а тому між націями завжди буде конкуренція та боротьба за виживання, звідси висновок, що війна — це неминучість, а війни між націями вічні.
Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
Демократія — панування многих — знає лише закон числа…
Сума слабих не дасть сили.
Коли читаємо історію Європи, — читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси.
Світ належить до тих, які вміють хотіти.
Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.
Воля до життя є волею до влади.
Під якою б маскою інтернаціоналізму або космополітизму не з’являлися російські політичні стремління в нас, вони реалізуватимуться росіянами. Україна ж тоді лише житиме, яко самостійний чинник, коли вона, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, виступить з власним національно-політичним ідеалом. Досягнення це можливе тільки проти Росії і ніколи з нею
Дмитро Донцов
#10 КУЛЬТУРОЛОГ
ЧИЖЕВСЬКИЙ Дмитро Іванович (1894–1977) — видатний український науковець, культуролог, філософ, історик релігії, літературознавець, дослідник української та слов’янських літератур, який зробив величезний внесок в україністику. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.
Перший історіограф української філософської думки. Відкрив світові раніше невідомий рукопис Яна Амоса Коменського, чеського гуманіста доби Відродження. Автор понад 900 наукових праць.
Всесвітню популярність філософу принесла оригінальна модель розвитку культури, яка увійшла до культурології під назвою «маятник Чижевського». Вчений запропонував теорію чергування культур, протилежних одна одній: Ренесанс та бароко, класицизм та романтизм, реалізм та модернізм.
Кожен перший член цих пар орієнтований на «зміст», другий — на «форму». При цьому очевидно, що дистанція між парами зростає. Ренесанс і бароко різні, класицизм і романтизм в історії європейської культури означають два майже непримиренних полюси світогляду, а між реалізмом і модернізмом лежить справжня прірва. Звідси порівняння з маятником.
За внесок у світову філософію з 1997 року в Україні започатковано «Премію імені Д. І. Чижевського», якою нагороджують вчених за видатні досягнення у філософії.
Історичний процес визначається не тільки вільною волею і діяльністю людей, а й вищими силами. Не тільки «благі побажання» і «добра воля» визначають майбутнє, а й «благодать», що відповідає, відгукується до них. Благодатність історичних подій не залежить від волі їхніх учасників.
Європейські диктатури — ця нова форма державного ладу — безблагодатні наскрізь і до останнього ступеня. Звідси нікчемність або слабкість, або внутрішня неправда «вождів», звідси ж — безприкладна в історії людства нікчемність «ідей», нікчемних у своїй боротьбі за обмежене і випадкове, нікчемних в обстоюванні жалюгідних решток вчорашнього історичного дня, але найнікчемніших за змістом, який представляє здебільшого жалюгідні уривки демократичних принципів, урізаних і спотворених обмовками
Дмитро Чижевський
#11 РАЦІОНАЛІСТ
ПОПОВИЧ Мирослав Володимирович (1930–2018) — український філософ, академік, доктор філософських наук, професор та педагог, спеціаліст із вивчення логіки та методології науки, громадський та політичний діяч. Директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди. Президент філософського товариства України.
Член Народного руху України з 1989 року. Лауреат Премії «Людина року 2003» у номінації «Вчений року». Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Головний редактор журналу «Філософська думка». Кавалер французького Ордену Почесного легіону. Автор безлічі наукових праць та книг.
Ідеї Поповича охоплювали широке коло проблем. З одного боку, він зробив важливий внесок у дослідження в галузі філософії науки, концентруючи свої зусилля на логіко-методологічному аналізі наукової мови.
З іншого боку, Попович багато зробив для прояснення питань, пов’язаних із проблемою розуміння культури та гуманізму. Філософ також суттєво збагатив тему України та її місця у світі.
Поки людина жива, ми не можемо про неї нічого сказати, бо сьогодні вона зробила один вчинок, а завтра — зовсім інший і перекреслила все те, що було раніше. Вся людська біографія — це сукупність вчинків. І сенс життя теж стосується усієї цієї сукупності вчинків, останнім з яких є відхід людини. Після смерті вже можна сказати: ця людина — … І перерахувати факти її біографії.
Питання навіть не про те, для чого жити. Питання в тому, для чого вмирати. Якось я спитав рядового бійця, за що він йде на смерть. Він подумав і сказав: «Всі — за Україну. У кожного Україна своя». Ви знаєте, я не задоволений цією відповіддю. Дуже погано, що нас змушують вибирати своє майбутнє на краю могили
Мирослав Попович
#12 ФУТУРОЛОГ
КРИМСЬКИЙ Сергій Борисович (1930–2010) — відомий український філософ та культуролог. Закінчив філософський факультет Київського університету. Доктор філософських наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Лауреат Шевченківської Премії (2005), Премії імені Чижевського (2001), член Нью-Йоркської академії наук. Написав понад 10 книг та близько 200 наукових статей.
Тонкі, інтуїтивні думки філософа були спрямовані не тільки на осмислення сьогодення, а й на розробку методології розуміння майбутнього.
Наприклад, підкреслюючи значення цінності, Кримський обґрунтував поняття «підходу» як комплексного методологічного інструменту в сучасній науці.
Філософ також надавав особливого значення поняттю духовності, підкреслюючи її важливість у становленні цивілізації.
Автор пронизливих текстів про себе, про справжнє становище сучасного світу та України:
Філософ — це не просто «мисляча машина»; це людина, здатна переводити думки й почуття у свою біографію.
Життя — це завжди подолання труднощів, якщо завгодно, боротьба, і тому дивуватися в ньому слід не наявності неприємностей, що трапляються доволі часто, а удачам, які справді рідкісні. Філософія й дає змогу усвідомити смислову міру між удачами й невдачами, успіхами й поразками.
У Варшаві в одному з костелів є сучасна ікона Христа, яка зображує людину, що несе на руках… самого себе, щоб віддати те, що несе, людям. По-моєму, цей образ і є найкращою відповіддю на запитання про сенс життя.
Чотири століття в Європі чекали Страшного суду — молилися, економікою ніхто не займався. Потім побачили, що Страшний суд не настав. Але насправді Страшний суд був розтягнутий у часі. Адже в II тисячолітті загинуло 400 мільйонів людей, тобто все населення, яке жило в Х столітті. За минуле тисячоліття жодної великої соціальної проблеми не розв’язано, як-от проблема бідності, безробіття, злочинності, молоді.
Сьогодні підбивається підсумок всесвітнього історичного процесу, що розпочався в другому тисячолітті до нашої ери, коли виникли перші імперські держави. Діяльність цих держав у ХХ столітті призвела до таких жертв, перед якими бліднуть злочини Ашшурбаніпала і Навуходоносора.
Жодними уявними чи реальними гріхами людей не можна виправдати загибель десятків мільйонів людей, якими в нашому столітті обраховуються жертви імперського тоталітаризму в Європі та Азії.
Людство зазирнуло в такі безодні зла, які змінили наше уявлення про Бога, людину та історію. Страждання людини виявилися більш трагічними, ніж страждання Бога.
Хоча нам і зажевріло світло віковічних істин. Ще раз було доведено, що людина — істота вертикальна і не може жити на колінах.
В історії, як показало ХХ століття, все ж таки діє якийсь закон збереження людства, який позначився в тому, що нам вдалося уникнути Третьої світової війни і підтвердити рятівний принцип обговорюваності всіх конфліктів
Сергій Кримський
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Безумовно, представлений список видатних філософів не є повним. До нього не увійшли менш відомі, але не менш значущі уми, такі як, наприклад, Юркевич, Кульчицький та Куринський, а це означає, що знайомство з представниками української філософії слід продовжити.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
