Олесь Манюк
Кандидат філософських наук, психоаналітик французької та аргентинської школи психоаналізу (напрямок — психосоматологія Луїса Кьоцци)

НОРМА ЯК ПАСТКА, АБО ПАРАДОКСИ БОЖЕВІЛЬНИХ ІСТИН

НОРМА ЯК ПАСТКА, АБО ПАРАДОКСИ БОЖЕВІЛЬНИХ ІСТИН
Світлина: Родні Сміт

 

Людство протягом усієї своєї історії робило спроби звести все різноманіття життя до якоїсь раз і назавжди встановленої норми. Проблема в тому, що саме намагання помістити людину в прокрустове ложе закінчувалися найхимернішими безумствами.

Правда і в тому, що т. зв. «ненормальність» — насамперед психічна — лякає. «Не дай мне бог сойти с ума», — ці слова Пушкіна вельми показові. Бути ненормальним — означає стати вигнанцем, зануритися в темряву хвороби й безпорадності. Співчуття в кращому випадку, примусова ізоляція — в гіршому. Ось і всі варіанти.

Але це завіса, а за завісою коїлося дещо інше. Починаючи з перших кроків людської культури дивацтво, безумство розцінювалися як щось священне. Про божественне божевілля як умову проникнення в істину писав Платон. У цьому зв’язку згадуються містики Середньовіччя та Ренесансу — для більшості вони були божевільними. Можна згадати й великих безумців — Ніцше, Достоєвського, математика Георга Кантора, Джеймса Джойса, Антонена Арто, Вірджинію Вульф, творця теорії ігор Джона Неша.

Те, що називають «ненормальністю», давало і дає змогу вийти за межу відомого, побачити звичну реальність у новому світлі. Наведу лише один приклад: теорію трансфінітних чисел Георг Кантор створював саме в період нападів шизофренії. А уявіть собі, що сталося б за його «успішного» лікування? Могла б розігратися трагедія, чудово описана Чеховим у «Чорному ченці»: головного героя вилікували від божевілля, але водночас він втратив свою індивідуальність, втратив найважливіші смисли, які передаються йому в галюцинаторній формі.

Зрештою, лише справою часу стала поява питання: а що таке норма? Хто і коли встановив норму, та ще й універсальну? У 60-х роках минулого століття виник рух антипсихіатрії, одним із засновником якого став психіатр та філософ Рональд Лейнг (хоча він і вважав термін «антипсихіатрія» неточним).

Зокрема, американський психіатр Томас Сас, який є одним із чільних діячів антипсихіатрії, у своїй роботі «Міф про психічне захворювання» заявив, що душевна хвороба — не реально існуюча річ, а лише поняття, вироблене нашою культурою.

Для чого ж потрібна норма? Тільки для однієї мети — створити стійку та зручну для існування більшості індивідів людську спільноту. Щоправда, тут є нюанси — для більшості середньостатистичних індивідів. Звичайно ж, без виконання цієї мети існування людей ускладнене. Це якась стаціонарна основа, без неї складно, немов будинку без фундаменту.

Однак є куди більш значуща річ — це розвиток і прорив у невідомість. Власне кажучи, саме це я б і назвав справжнім, повноцінним людським життям. Але цей прорив має ціну і доволі високу: жити, балансуючи на межі з ніщо, або хаосом, — дуже складно. Між тим, хто за межею норми, і всіма іншими утворюється невидима, але практично нездоланна стіна.

Повернути «ненормальних» звичайному світу практично нереально, це рівносильно вбивству їхньої унікальності, тобто смерті як особистості. Звісно, необхідна допомога, коли такі білі ворони не справляються зі своїм даром, який одночасно є й прокляттям. Але допомога дуже делікатна, розумна, заснована на розумінні найвищої цінності того, що за межами норми. А це вимагає від цивілізації виходу на новий рівень гуманізму.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: