Меню
З питань спільних проєктів editor@huxley.media
З питань співпраці з авторами chiefeditor@huxley.media
Телефон

СТАЛИЙ РОЗВИТОК за Чандраном Наїром: «Зелена перлина Китаю»

Huxley
Автор: Huxley
© Huxley – альманах про філософію, мистецтво та науку
СТАЛИЙ РОЗВИТОК за Чандраном Наїром: «Зелена перлина Китаю»
Чандран Наїр. Фотограф Anatol Kotte / Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

ЗВЕРНЕННЯ ЧАНДРАНА НАЇРА ДО ЧИТАЧІВ HUXLEY

 

«Я дуже радий, що моя книга вийшла українською мовою під егідою Української асоціації Римського клубу та за підтримки CEO Club Ukraine, Jansen Capital Management і журналу Huxley. «Стійка держава» — це продовження моєї першої книги «Споживаноміка» (Consumptionomics), яка кидає виклик азійським компаніям, переконаним, що розвитку та прогресу можна досягти лише шляхом копіювання західної моделі, орієнтованої на нарощування споживання. Орієнтація на збільшення споживання та накопичення капіталу за будь-яку ціну завдає шкоди довкіллю регіону й призводить до негативних наслідків, особливо для незаможних верств населення.

У «Споживаноміці» було окреслено проблему, тоді як «Стійка держава» є спробою знайти її розв’язання. Якщо у світі з обмеженими ресурсами ми не можемо практикувати «споживаноміку», то якою має бути «стримана споживаноміка»? Я коротко розповім про виклики, що постають перед великими країнами, які розвиваються. У них живуть мільйони людей, позбавлених базових умов, необхідних для гідного життя: чистої води, елементарних санітарно-гігієнічних умов, якісного харчування, безпечного житла, медичної допомоги тощо. Підвищення рівня життя є водночас політичним і моральним імперативом.

Але якщо країни, що розвиваються, прагнутимуть підвищити цей рівень шляхом копіювання західної моделі розвитку, вони — а разом із ними й уся планета — приречені. Ті, хто говорить про сталий розвиток, насправді не мають оптимального розв’язання цих проблем. Багато хто сподівається, що нові технології та бізнес-моделі допоможуть їх вирішити. Але цього не станеться. У «Стійкій державі» я пропоную рішення: активна державна політика здатна забезпечити задоволення базових потреб, водночас обмежуючи надмірне споживання. Ця частина книги починається з реального прикладу відновлення лісів у китайському повіті Юйюй».

 

Обкладинка книги Чандрана Наїра «Стала держава»

 

КЛЮЧОВІ ТЕЗИ З КНИГИ ЧАНДРАНА НАЇРА «СТІЙКА ДЕРЖАВА: МАЙБУТНЄ УРЯДУ, ЕКОНОМІКИ ТА СУСПІЛЬСТВА»

 

АПОКАЛІПСИС ПО-КИТАЙСЬКИ

 

У

2012 році я відвідав повіт Юйюй на північному заході китайської провінції Шаньсі. Можна було б помилково припустити, що цей повіт, як і значна частина Центрального Китаю, являє собою запилену напівпустелю. Адже видобуток вугілля становить 90% місцевої економіки. Але Юйюй не бурий — він зелений. Його ландшафт складається з лісів і луків, які стримують наступ прилеглих пустель. Так було не завжди. Повіт розташований поблизу пустелі Ордос, розширенню якої сприяли посухи та ерозія ґрунтів. До 1949 року опустелювання охопило три чверті його території. Ця екологічна деградація мала серйозні наслідки й для економічного розвитку, перешкоджаючи сільськогосподарській діяльності. Доходи населення впали до рівня крайньої бідності. Усі, хто міг залишити повіт, виїжджали.

Вірш, написаний у ті роки, описує ситуацію так:

 

Було так темно, що навіть удень людям потрібні були лампи.
Уночі пісок засипав двері,
І вранці їх уже неможливо було відчинити.
Одного дня вітер приносив піщану бурю,
Іншого — дощ спричиняв повінь.
Пагорби ставали лисими, мов голова ченця,
Дев’ять років із десяти врожаю не було.
Більшість чоловіків вирушали на пошуки кращого життя,
А жінки шукали дикорослі трави, щоб прогодуватися

 
СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЯК ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

 

Сьогодні боротьба з опустелюванням є одним із пріоритетів екологічної політики Китаю. Опустелювання охоплює величезні території, скорочуючи площі орних земель і забруднюючи повітря в Пекіні та інших містах. Китай відповідає на цей виклик реалізацією численних програм — від відновлення лісів до переселення громад із регіонів, де сільське господарство стає дедалі складнішим. Проєкт «Зелене намисто» передбачає висаджування лісів уздовж кордону між провінцією Хебей і Пекіном для боротьби з опустелюванням та промисловим забрудненням. У Юйюї боротьба з опустелюванням розпочалася ще 1949 року, коли було змінено керівника місцевого осередку Комуністичної партії. Новий керівник заявив: «Щоб розбагатіти, ми повинні зупинити піщані бурі! А щоб зупинити піщані бурі, потрібно висаджувати більше дерев!» Саме цей підхід зробив повіт лідером у відновленні лісів.

 

«ЗЕЛЕНА ПЕРЛИНА» КИТАЮ

 

Згодом стрімке економічне зростання висунуло на перший план інші символи розвитку. Проте чиновники Юйюя, причетні до цього проєкту, досі пишаються результатами своєї праці. Під час відвідування повіту я дізнався цікаву подробицю про одного з колишніх керівників: коли його перевели до іншого регіону, він узяв із собою лише один «сувенір» — стару лопату, якою користувався протягом 12 років державної служби в Юйюї. Сьогодні безплідний ландшафт залишився в минулому. Юйюй відомий як «Зелена перлина» Китаю. У 2010 році повіт відвідали понад 700 тисяч туристів. У жовтні 1949 року ліси вкривали лише 0,3% його території, а до 2016 року цей показник досяг 54%. Це перевищує як середній показник по країні (21,36%), так і середньосвітовий (32%). Водна та ґрунтова ерозія скоротилася на 60%. Тривалість піщаних бур зменшилася вдвічі. Висаджування дерев стало улюбленим заняттям місцевих жителів. Боротьба з опустелюванням розкрила економічний потенціал Юйюя. Повіт перейшов до «високоякісного, високоефективного та екологічно чистого сільського господарства».

 
ФОРМУЛА СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ЛІДЕРСТВО ТА ДОВІРА

 

Юйюй — яскравий приклад не лише захисту довкілля та відновлення природних ресурсів. Він також демонструє, що досягнення цілей сталого розвитку потребує реформ на державному рівні та експериментального підходу до лідерства, який послідовно реалізується протягом десятиліть. Влада ухвалила план відновлення лісів, який упродовж понад 50 років втілювали два покоління. Партійні чиновники стали «директорами лісів», забезпечивши широку участь населення в проєкті. Люди довіряли своїм лідерам та їхнім цілям, оскільки ті були щиро віддані справі поліпшення життя суспільства загалом. На жаль, сьогодні в країнах, що розвиваються, практично неможливо знайти подібні приклади. Чи зміг би уряд Індії так само відновити один зі своїх штатів? Або чи зміг би уряд Індонезії відновити ліси Калімантану, де клімат сприятливий для таких зусиль? Чи могли б Сполучені Штати започаткувати масштабну програму відновлення лісів? Цілі сталого розвитку вимагають від нас відповіді на фундаментальне запитання: чи здатні країни використовувати повноваження державної влади для забезпечення сталого розвитку та відновлення довкілля і природних ресурсів?

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

КОРПОРАЦІЇ ЛИШЕ ВДАЮТЬ, ЩО Є «СТАЛИМИ»

 

Протягом своєї кар’єри я брав участь у незліченній кількості конференцій і зустрічей. І завжди завершував свої виступи однією й тією самою думкою: «Дуже мало людей здатні усвідомити масштаб глобальних викликів, пов’язаних зі сталим розвитком. Вони не розуміють реалій, які вимагають безкомпромісних і незручних рішень. Боротьба зі зміною клімату, мабуть, є єдиним винятком, але й вона — лише одна зі складових проблеми сталого розвитку». Концепцію сталого розвитку помилково ототожнюють із захистом довкілля та підвищенням екологічної свідомості. Через це політика багатьох компаній та організацій набуває поверхового й тривіального характеру. Такі ініціативи, як зниження температури кондиціонування повітря в офісах або спонсорування компанією Coca-Cola конференції зі скорочення споживання води, лише формально відповідають поняттю «сталого розвитку». Ці організації застосовують несталі практики у власній діяльності та водночас заохочують їх у виробничих процесах і ланцюгах постачання. Створивши такі платформи, як Глобальний договір ООН (Global Compact), Організація Об’єднаних Націй надала корпораціям можливість брати участь у своєрідній виставі, вдаючи, що вони проводять політику сталого розвитку, справедливості та інклюзивності. Навіть добре поінформовані представники ООН відмовляються від інтелектуальної чесності, побоюючись засмутити корпоративних учасників Глобального договору та інших консультативних рад.

 

СТАЛИЙ РОЗВИТОК НЕ ОЗНАЧАЄ «БУТИ ЗЕЛЕНИМ»

 

Усі сталі системи є «зеленими», але не всі «зелені» системи є сталими. Поняття сталості ширше за поняття «бути зеленим», яке передбачає скорочення екологічних витрат економічної діяльності, наприклад пов’язаних з утилізацією відходів. Сьогодні екологічна відповідальність має бути невіддільною частиною повсякденної практики. Сталість означає управління ресурсами таким чином, щоб забезпечити справедливий і рівний доступ до них для всіх. Здатність системи існувати завдяки відновленню ресурсів швидше, ніж вони споживаються, є визначальною характеристикою сталої економіки.

 
СТАЛІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ «РОЗВИТОК»

 

Розвиненим економікам вдалося забезпечити базові потреби свого населення — те, що досі залишається недосяжним для більшості країн, які розвиваються. Слово «розвиток» часто використовують як синонім високих темпів економічного зростання, навіть якщо таке зростання не покращує життя значної частини населення. Дехто ототожнює розвиток із модернізацією за західним зразком. Хмарочоси Шанхая, Куала-Лумпура чи Маніли сприймаються як свідчення прогресу, попри жахливу бідність, що існує безпосередньо поблизу центрів цих міст. Доступ до інтернету також не зменшує кількості людей, які живуть у бідності, і не розв’язує проблем сталого розвитку. Супутниковий зв’язок з’єднує людей, але не може забезпечити їх каналізацією, водопроводом чи житлом. Навіть коли системи, відмінні від західних суспільств, демонструють хороші результати, їх однаково вважають «недорозвиненими». Захід закликає їх наслідувати звичні для нього економічні та політичні моделі, навіть коли такий «розвиток» призводить до зростання нерівності. Сталий розвиток означає задоволення базових потреб без надмірної експлуатації ресурсів, завдяки чому зберігається право на життя для майбутніх поколінь.

 
«ІНДІЙСЬКЕ ПИТАННЯ»

 

Сьогодні немає відповіді на «індійське питання»: як Індія з населенням 1,2 мільярда осіб (за прогнозами, до 2050 року воно сягне 1,5 мільярда) може вивести сотні мільйонів людей із бідності, водночас дотримуючись принципів сталого розвитку? Усі відомі моделі розвитку призводять до надмірного споживання ресурсів, забруднення довкілля та величезних обсягів викидів і відходів. Водночас Індія вважає несправедливим позбавляти сотні мільйонів людей можливості наблизитися до європейського та американського рівня життя, використовуючи західний підхід до розвитку для підвищення якості свого життя. В ідеальному світі Індія була б абсолютно права. Але в реальному світі це створює виклик для сталого розвитку: як країни, що розвиваються, можуть забезпечити базовий рівень життя свого населення, не знищуючи планету? За даними Світового банку, 700 мільйонів людей живуть менш ніж на 2 долари США на день. Кожна десята людина не має доступу до чистої води. Кожна третя — до належних санітарних умов. Міста, що задихаються від смогу та не мають ефективних систем утилізації відходів, створюють величезні ризики для здоров’я своїх мешканців. Вирубування лісів заради створення плантацій загрожує біорізноманіттю. Підземні та поверхневі води забруднюються відходами й хімічними речовинами. Будівництво нових електростанцій і зростання кількості автомобілів перетворюють викиди вуглецю з локальної проблеми на глобальну.

 
ІДЕЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО РОЗВИТКУ

 

Такі країни, як Китай, Індія, Індонезія, Нігерія та Бразилія, намагаються підвищити рівень життя свого населення, водночас погіршуючи стан довкілля та виснажуючи природні ресурси. Єдині доступні їм моделі розвитку є несталими та запозиченими із Заходу. Водночас західні експерти неохоче обговорюють цю проблему, оскільки це може призвести до конфронтації з глобальних політичних та економічних питань. У результаті країни, що розвиваються, опиняються на роздоріжжі: який шлях їм обрати, якщо прагнення до західних стандартів життя означає соціальний та екологічний колапс? Без альтернативного розуміння того, що означають «добробут» і «розвиток», цю дилему неможливо розв’язати.

 


 

ДОСЬЄ HUXLEY:

Чандран Наїр — засновник і генеральний директор Global Institute for Tomorrow.

До 2004 року обіймав посаду голови Environmental Resources Management в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Регулярно виступає на глобальних форумах, зокрема на Всесвітньому економічному форумі, самітах Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва та заходах Організації економічного співробітництва та розвитку.

Є членом Римського клубу та Королівського товариства мистецтв.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Знайшли помилку?
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter