ТОКСИЧНА САМОТНІСТЬ: чому з алкоголем і порно ми спілкуємося, як з живими людьми?
Kerri Rain. Самотність, 2019 / Facebook, «Сіль-соль»
Самотність у сучасному світі набуває характеру епідемії. Вчені б’ють на сполох, оскільки суспільство одинаків — це хворе суспільство не лише у переносному, а й у психологічному, і навіть у фізичному сенсі. Самотність вкрай токсична, тому що породжує розлад свідомості та різного роду небезпечні залежності.
Люди самотні, тому що замість мостів вони будують стіни
Станіслав Єжи Лец
ЕПІДЕМІЯ САМОТНОСТІ
У 2019 році вчені завершили глобальне дослідження проблеми самотності на статистичному та соціологічному матеріалі зі 113 країн. З’ясувалося, що почуття самотності в різних регіонах світу люди різного віку переживають по-різному.
Наприклад, у Східному Середземномор’ї живуть найсамотніші у світі підлітки — 14,4 % з них почуваються саме так. А ось у Південно-Східній Азії їхні однолітки найменш самотні — лише 9,2%. За межами підліткового віку найблагополучнішими виявилися країни Північної Європи. Самотніми тут почуваються 2,9% молодих людей, 2,7% дорослих середнього віку та 5,3% людей старших 60-ти. Але вже в Східній Європі ці цифри на порядок більші: 7,5%, 9,6% і 21,3% відповідно.
Виходить, що на літніх східноєвропейців чекає найсамотніша у світі старість. Українців, як ви розумієте, ця тенденція, на жаль, теж стосується. Втім, у Європі взагалі люди старше сорока в середньому почуваються самотнішими, ніж, наприклад, ті ж американці.
Причини цих явищ вчені поки що до кінця не розуміють. Єдине, у чому вони точно впевнені, — рівень самотності корелює з рівнем психоемоційного та фізичного благополуччя. Самотні люди частіше схильні до серцево-судинних захворювань, алкоголізму, наркоманії та суїцидів.
Внесок самотності в ранню смертність можна порівняти зі шкодою, якої завдає куріння сигарет. Ось і виходить, що самотній курець ризикує подвійно.
СТОЛІТТЯ САМОТНОСТІ ТА ЗАЛЕЖНОСТЕЙ
Джордж Монбіо, відомий письменник і журналіст, автор премії Орвелла, назвав наш час «століттям самотності». Але з таким самим успіхом його можна було б назвати і «століттям залежностей». Сучасне суспільство дедалі більше атомізується, але несвідома психологічна потреба бути прив’язаним до когось чи чогось залишається.
Тому у самотніх людей на місці зруйнованих соціальних зв’язків виникають залежності: необов’язково до алкоголю чи наркотиків — до азартних ігор, сексу, грошей, соціальних мереж тощо. При цьому самотність може бути неявною і неусвідомленою.
Упродовж кількох років соціологи цікавилися в американців: як багато людей у вашому житті, до яких ви можете звернутися за допомогою у важкій життєвій ситуації? Якщо раніше найбільш розповсюджена відповідь була «5», то зараз — «ніскільки». «Ніскільки» — так 50% американців відповідають і на питання «як багато людей добре вас знають?»
Сьогодні живуть самі більше половини американців, приблизно третина домогосподарств складається з однієї людини в Японії, найшвидше зростання кількості одинаків відзначено в Китаї, Індії та Бразилії. Глобальне дослідження компанії Euromonitor International, яке тривало з 1996 по 2006 рік, показало, що у світовому масштабі кількість тих, хто живе сам, збільшилася на третину.
ТОКСИЧНА САМОТНІСТЬ
Численні дослідження говорять, що самотність зовсім не безневинна, вона токсична. Наприклад, є статистика, згідно з якою самотні люди частіше хворіють на простудні захворювання, тобто, порівняно з неодинаками, в них суттєво знижений імунітет. Доведено, що соціальна ізоляція суттєво ускладнює перебіг психічних захворювань.
Самотні люди частіше страждають від високого тиску, у них підвищений ризик розвитку синдрому Альцгеймера та недоумства. Самотність відбивається і на свідомості: увазі, логічному та вербальному мисленні, стані сну, викликає гормональний дисбаланс, активізує запальні процеси в організмі. Що стоїть за подібними порушеннями, до кінця не відомо — можливо, причина криється в еволюції — для наших предків опинитися без підтримки одноплемінників було фізично небезпечно.
На думку професора університету Чикаго Джона Качіоппо, болісне почуття самотності — свого роду адаптаційний механізм, що виробився у людини в процесі еволюції. Будучи соціальними тваринами, у доісторичні часи люди захищалися та добували їжу спільно. Вилучення індивіда з групи було рівноцінним смертному вироку — людина гинула від голоду чи хижаків. Тому відчуття самотності, що змушує нас шукати компанію собі подібних, аналогічно, наприклад, почуттю голоду, що змушує тварину вирушати на полювання.
Вивчаючи протягом кількох десятиліть людей, які зазнають труднощів із соціалізацією, Качіоппо виявив, що більшість фізіологічних порушень у них пов’язана з симпатичною нервовою системою, тією самою, що відповідає за реакцію «замри чи біжи» під час зустрічі з хижаком.
Мабуть, організм людини вважає почуття самотності небезпекою та розцінює його як попереджувальний сигнал.
ВТРАЧЕНІ ЗВ’ЯЗКИ І ХИБНИЙ «ІНШИЙ»
Йохан Харі, автор книги «Втрачені зв’язки» на багатьох прикладах простежив, як низький емоційний інтелект і невміння будувати комунікацію породжують самотність, психічні розлади та різного роду залежності. Згідно з дослідженнями, лише 10–25% людей, які використовують будь-які наркотики, стають залежними.
Це тому, що в усіх цих негативних явищ, окрім біологічних (генетика, зміни у мозку, «хімічні гачки»), існують психологічні і середовищні причини. На ступінь залежності впливає, як людина думає про себе та своє місце у світі, де і як вона живе, а також рівень її соціальної залученості.
Професор Пітер Кохен стверджує, що людина — соціальна тварина, котрій у будь-якому разі необхідно бути у взаємодії з кимось чи чимось. Наш мозок так влаштований, що навіть на ненаркотичні залежності — психологічну, сексуальну чи ігрову — реагує виділенням дофаміну у центрі винагороди.
У випадку, якщо людина з тих чи інших причин опиняється ізольованою від інших людей, мозок підштовхує її до встановлення відносин з речами на кшталт міжособистісних. Тому залежність — це завжди стосунки з предметом залежності, з тим, що викликає у мозку приємні відчуття і задовольняє потреби у взаємодії з «іншим».
Для когось таким «іншим» стає порно, для когось алкоголь чи наркотики. У результаті виникає зацикленість, повторюваність та відтворюваність зв’язку. Якщо такий зв’язок дає полегшення та задовольняє потреби, людина постійно повертатиметься до нього знову і знову. Так формується залежність.
Скажімо, люди із залежністю від онлайн-ігор через них отримують те, чого не мають у реальному житті серед людей, — у віртуальному світі вони почуваються значущими, тут вони більше не лузери. В онлайн-грі у них все виходить добре — і мозок одразу винагороджує їх за це! Але одержимість, продиктовану втечею від реальності, буває нелегко усвідомити.
До прикладу, спорт — до нього ставлення у суспільства позитивне, на відміну від алкоголю та наркотиків, він — важлива складова здорового способу життя. Однак буває й так, що людина одержима спортом не лише тому, що це приносить позитивні емоції, а й тому, що у такий спосіб вона уникає чогось неприємного в житті.
Не все, що приносить задоволення, обов’язково веде до залежності, але вона розвивається, коли за допомогою цього об’єкта людина уникає болю. Або боїться негативних емоцій, які можуть виникати під час спілкування з іншими людьми.
ЩАСЛИВІ ЩУРИ ПРОТИ «ХІМІЧНОГО ГАЧКА»
Існує уявлення, що причиною залежності є алкоголь або наркотики, що спричиняють аномальну потребу організму в хімічній речовині. Однак «хімічні гачки» насправді дуже мало сприяють залежності. Вперше це було доведено під час проведення експериментів на щурах ще 1980-ті роки.
Пацюка закривали в клітці, де стояли дві пляшки. В одній із них була вода, в іншій — вода з домішкою героїну чи кокаїну. Майже в кожному експерименті щур, що спробував воду з наркотиком, повертався до неї знову і знову, поки не вбив себе. Але професор психології Університету Ванкувера Брюс Олександр помітив деяку обставину — щур був поміщений у клітку на самоті.
«А що станеться, якщо щуру надати компанію?» — подумав професор і збудував цілий «щуропарк»: з кольоровими кульками, найкращою щурячою їжею, тунелями… І, звісно, у щурячому раю піддослідний щур опинився не один, а з друзями. Були в цьому раю і наркотики. В одному з лотків була просто вода, а в іншому — вода з героїном.
Пацюки не знали, що в них, і куштували воду з обох ємностей. Але те, що сталося далі, виявилося зовсім несподіваним. Пацюкам вода з наркотиками не сподобалася. Вони переважно уникали її, вживаючи менше чверті наркотиків від тієї дози, яка діставалася їх ізольованим побратимам. Жоден із щасливих щурів не помер. Ті щури, які були ізольовані та нещасні, здобули залежність від наркотиків. Щасливі — ні.
Щось схоже відбувається і в світі людей. Під час війни у В’єтнамі журнал Time писав, що американські солдати «їдять героїн як жувальну гумку». 20% із них, згідно з Archives of General Psychiatry, стали важкими героїновими наркоманами. Лікарі побоювалися, що після війни США накриє героїнова епідемія. Проте прогнози виявилися помилковими: після повернення додому 95% наркозалежних солдатів просто зав’язали, відновивши нормальні соціальні зв’язки з рідними, колегами та друзями.
Великою мірою, як банально це не звучало б, але в сучасному світі, так само, як і тисячоліття тому, єдиним універсальним засобом від хвороб, залежностей та самотності є кохання.
