Huxley
Автор: Huxley
© Huxley — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
6 хв. на читання

ЕКОНОМІКА В МОРАЛЬНОМУ ЛАБІРИНТІ: що очікує світ після 200-річного циклу економічного зростання

ЕКОНОМІКА В МОРАЛЬНОМУ ЛАБІРИНТІ: що очікує світ після 200-річного циклу економічного зростання
Поділитись матеріалом
Photo by Luemen Rutkowski on Unsplash

 

Скільки інновацій та ідей до снаги вигадати людству? Чи може зростання їх числа відбуватися нескінченно? Що, як це зростання, ставлячи за мету поліпшення життя людини на Землі, зробить його неможливим? Чи будемо ми рости, якщо зробимо економіку моральною? На ці запитання намагався відповісти економіст Деніел Сасскінд у своїй книжці «Зростання: розплата», що побачила світ 2024 року. Пропонуємо вам короткий огляд висновків, яких доходить економіст.

 

ЗРОСТАННЯ — АНОМАЛІЯ, А НЕ НОРМА?

 

Протягом багатьох десятиліть світова економіка зростала на 2–5% на рік. Ми всі звикли до цієї динаміки й продовжуємо розраховувати на неї. Але чи може таке зростання тривати далі?

Адже насправді воно не є стійким: воно розбалансувало світову екосистему — з’їдає дедалі більше ресурсів, знищує біорізноманіття та призводить до небезпечного рівня глобального потепління. Чи можна це якось зупинити, чи процеси вже стали незворотними?

Можливо, існують способи підтримувати економічне зростання якось інакше, відповідаючи на проблему нерівності та інші виклики без шкоди для планети? А якщо це неможливо, то чи варто піти на безпрецедентні заходи з обмеження зростання або навіть скорочення глобальної економіки?

Відповіді на ці питання є настільки складними, що людям дуже непросто дійти згоди щодо них. Проте аби зробити це, Деніел Сасскінд пропонує спочатку подивитися на історичне коріння подібних проблем. Сасскінд вказує на неприємний для людства факт: економічне зростання — явище, за історичними мірками, недавнє та є радше аномалією, аніж правилом.

Протягом більшості з 300 000 років людські суспільства були спроможними до підтримання свого існування. Вони були орієнтовані на виживання й підтримання стабільності, на свого роду «застій», а не на досягнення загального довгострокового процвітання.

Усе змінилося приблизно на початку XIX століття. Саме тоді у світовій економіці трапилося щось безпрецедентне: розпочався 200-річний цикл, що супроводжувався бурхливим економічним зростанням.

 

ЧОМУ ЗРОСТАННЯ СТАЛО ГОЛОВНОЮ МЕТОЮ?

 

Сасскінд намагається розібратися, чому це сталося. Він надає детальний огляд гіпотез, що ґрунтуються на таких факторах, як капіталовкладення, технологічний прогрес, кваліфікована й освічена робоча сила, а також культурні та інституціональні умови. Однак, аналізуючи економічні теорії, Сасскінд змушений визнати, що вчені досі не мають чіткого пояснення причин вибухового економічного зростання, яке розпочалося в XIX столітті.

Економіст підкреслює важливість таких інновацій, як медична наука і прориви у сферах транспорту і виробництва. Можливо, що європейське суспільство, яке було більш сприйнятливим до науки, у культурному відношенні виявилося краще підготовленим до застосування цих інновацій в економіці. Але навіть у такому разі сприйняття економічного зростання як якоїсь «абсолютної цінності» склалося в культурі, з погляду історії, буквально вчора.

Тільки після Другої світової війни ідея економічного зростання була висунута Заходом на перше місце в списку політичних цілей. У цього світоглядного зсуву було кілька причин. По-перше, зростання розглядалося як ключ до відновлення зруйнованої європейської економіки. По-друге, воно набуло вирішального значення для змагання двох систем — капіталістичної та соціалістичної, а отже, стало вирішальним чинником перемоги в холодній війні.

І, нарешті, економічне зростання сприяло досягненню максимальної зайнятості населення. Після шоку, пережитого від Великої депресії 1930-х, у її реальність ніхто більше повертатися не хотів. Так зростання за будь-яку ціну стало головною ідеєю та метою глобальної політики.

 

ДИЛЕМА ЗРОСТАННЯ

 

Валовий внутрішній продукт (ВВП) почав розглядатися як міра успіху суспільства. Для урядів він перетворився на самоціль, а не на засіб для досягнення мети, на чому наполягало багато економістів. Усе це створило так звану дилему зростання. Її суть у такому.

З одного боку, ВВП корелює майже з кожним показником людського процвітання. З іншого боку, викопне паливо і цифрові технології, що лежать в основі цього економічного зростання, нищать клімат, створюють нерівність, загрожують зайнятості, підривають політику і руйнують суспільство.

Суспільні дискусії про те, як вирішити цю дилему, мають суперечливий і навіть фракційний характер. У спрощеному вигляді цю суперечку можна звести до існування двох основних таборів. Один із них виступає за зелене зростання, вважаючи, що воно може бути контрольованим і стійким.

З цього погляду у переваг економічного зростання загалом немає альтернатив. Другий табір ратує за зниження зростання, вбачаючи в ньому причину, а не вирішення соціальних та екологічних проблем. У цьому разі вихід вбачається тільки в демократично узгодженому зниженні темпів зростання в багатих країнах.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЧАС ЗГАДУВАТИ ПРО МОРАЛЬ!

 

Сасскінд пропонує якийсь компромісний варіант, який він називає «слабким уповільненням економічного зростання». Також він закликає звернути увагу на те, за рахунок чого можливе це зростання. Наприклад, його можна досягати шляхом реформування законів про інтелектуальну власність, розширення досліджень і розробок, залучення більшої кількості людей до інновацій.

Сасскінд переконаний, що суспільство не тільки може, а й повинно контролювати напрямок інновацій, зменшуючи негативні наслідки економічного зростання. Однак він вказує і на труднощі такого контролю. Вони полягають у тому, що регуляція економічного зростання, його зниження або збільшення, завжди впливатимуть і на інші неекономічні цілі.

Це й здоровий суспільний клімат, і справедливий розподіл багатства, згуртованість спільнот, і демократія, що нормально функціонує. Зіткнувшись під час ухвалення рішень із соціальними, політичними та психологічними викликами, суспільству доведеться дати відповідь на цілу низку фундаментальних питань.

І відповідь ця лежатиме в царині моралі — у досягненні демократичним шляхом морального консенсусу більшістю громадян.

 

МОРАЛЬНИЙ ЛАБІРИНТ

 

Застосовуючи моральні критерії до економіки, Сасскінд вважає, що економісти повинні проявляти «технічну обачність і дотримуватися мінімалізму», вимірюючи ВВП. Не слід говорити про його зростання без урахування заподіяної шкоди, наприклад забруднення повітря.

Ідеї Сасскінда вже викликали економічну дискусію та критику з боку колег, яка розгорнулася на сторінках міжнародного наукового журналу Nature. Зокрема, незрозуміло, що за такого морального підходу робити з дуже багатьма галузями, які значною мірою формують ВВП?

Адже аморальною можна визнати не тільки екологічну шкоду, а й тютюн, алкоголь, азартні ігри, соціальні мережі і взагалі будь-який бізнес, який користується перевагами монополій або роздуває ціни. Крім того, багато показників важко виміряти, а економічна ситуація відрізняється від країни до країни.

Сасскінду дорікають також у надмірному оптимізмі, оскільки він вважає, що людство завжди що-небудь та й придумає. Справді, якщо потенціал ідей у людства нескінченний, то чому має бути межа в економічного зростання? На жаль, критики Сасскінда не настільки оптимістично оцінюють креативні можливості людей.

 

БІЛЬШЕ НЕ «МЕТА НОМЕР ОДИН»?

 

Ще 2016 року Роберт Гордон у своїй книжці «Зліт і падіння американського зростання» переконливо показав, що генерація ідей, які сприяють підвищенню якості життя, сповільнилася з 1970-х років. А отже, й уповільнення економічного зростання є очікуваним та закономірним.

За всіх успіхів сучасної медицини темпи відкриттів за останні кілька десятиліть також знизилися. Крім того: не всі ідеї однаково гарні. Навіть у багатьох країнах з високими доходами спостерігається зростання смертності через наркотики, алкоголь, фаст-фуд і продаж зброї.

Критикам Сасскінда також надто не подобається його готовність пожертвувати частиною зростання заради морально аргументованих соціальних цілей. Однак загалом заклик до моральної розплати за зростання навіть у них викликає співчуття. Питання лише: на які жертви готове піти людство? Наскільки морально й соціально прийнятні для нього обмеження в харчуванні, транспорті, споживанні або оподаткуванні?

Але як і про що не сперечалися б економісти між собою, зрозуміло, що без згадки моралі у фундаментальних дебатах про цілі суспільства їм не обійтися. Це означає, що вперше після закінчення Другої світової війни з’явилися передумови до нового тренду — в економістів дедалі більше сумнівів у тому, чи може в сучасному світі економічне зростання бути «метою номер один»?

 

Оригінальне дослідження: The global economy’s 200-year growth spurt — and what comes next

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: