Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
5 хв. на читання

«ХАЙ ЖИВЕ КОРОЛЬ!»: п’ять причин, чому британці хочуть, але не можуть розлучитися зі своїми монархами

Король Чарльз III
Поділитись матеріалом
Король Чарльз III

 

Сьогодні, 6 травня, відбулася коронація короля Великобританії, Північної Ірландії та королівств Співдружності — Чарльза III. Він став «ювілейним», сороковим монархом, коронованим у Вестмінстерському абатстві, починаючи з 1066 року. Ця подія прикувала до себе увагу всього світу.

Але може статися так, що Чарльз III буде останнім королем на британському троні. Соціологи стверджують: громадська думка дедалі більше схиляється до зміни конституції та перетворення конституційної монархії на повноцінну республіку.

 

«КОРОЛЬ ПОМЕР, ХАЙ ЖИВЕ КОРОЛЬ!»

 

Це традиційна, знайома нам за книгами і фільмами фраза, якою вітають нового короля на момент смерті попередника. Принц Уельський Чарльз став монархом у момент смерті матері, королеви Єлизавети II, яка правила державою 70 років. Формальна юридична церемонія була короткою та непублічною, позбавленою будь-якого розкішного обрамлення.

За зачиненими дверима в Сент-Джеймському палаці зібралися члени королівської Тайної ради, які провели церемонію коронації та закріпили за новим королем роль глави Англіканської церкви. Барвисте і дороге шоу, яке є публічною коронацією, — це лише церемоніальне оформлення юридичної процедури, що вже відбулася.

 

Корона Святого Эдуарда (англ. St Edward's Crown) — центральное украшение Королевских регалий Великобритании. Корона, названная в честь святого Эдуарда Исповедника, традиционно использовалась для коронации английских и британских монархов начиная с XIII века
Корона святого Едуарда (англ. St Edward’s Crown) — центральна прикраса королівських регалій Великобританії. Корона, названа на честь святого Едуарда Сповідника, традиційно використовувалася для коронації англійських та британських монархів, починаючи з XIII століття/ jetsetter.ua

 

І ВСЕ Ж КАРЛ ЧИ ЧАРЛЬЗ?

 

Насправді, нового монарха сміливо можна називати як Карлом, так і Чарльзом. Помилки не буде з тієї простої причини, що це те саме ім’я. Втім, Карл, мабуть, буде ближчим до «оригіналу».

Справа в тому, що коли в Середні віки імператор Карл Великий зробив це ім’я надзвичайно популярним, його писали латинською — Carolus, що, погодьтеся, мало схоже на ім’я Чарльз. При цьому саме слово не латинське. За однією з версій, ім’я Карл прийшло з давньогрецької та означало «сміливий». Але більшість лінгвістів таки схиляється до другої версії.

З давньонімецької karl перекладається дуже банально — «чоловік». А суворі скандинави так називали не просто чоловіка, а вільну людину. Мабуть, намагаючись цим сказати, що раб, тобто людина невільна, повноцінним чоловіком вважатися не може. Напевно, королі європейських династій не мали більш популярного імені, ніж Карл. Але поступово латинське Carolus адаптувалося під фонетику різних європейських мов.

У результаті в Англії Карла стали називати Чарльз, в Ірландії — Шерлас, у Франції — Шарль, в Іспанії — Карлос, в Португалії — Карлуш, в Італії — Карло, в Румунії — Карол, в Угорщині — Карой, в Греції — Каролос, в Польщі — Кароль, у Чехії — Карел.

 

АРХЕТИПИ НЕ ВМИРАЮТЬ!

 

Сьогодні, говорячи про Британську монархію, мало хто згадує про те, що статус британського монарха майже ідентичний статусу папи римського. Понтифік є главою католицької церкви та водночас главою світської держави Ватикан. За аналогією британський монарх — фактично «папа» англіканської церкви та король Сполученого королівства.

Тобто ніякого відокремлення церковної влади від світської, котре часто інтерпретують як ознаку цивілізованої демократичної держави, ні у Великій Британії, ні у Ватикані немає. Традиція поєднання функції «царя» і «жерця» сягає корінням у далекі тисячоліття людської історії.

Наприклад, вчені, що вивчають мінойську цивілізацію, стверджують, ніби в стародавніх палацах Криту ці функції виконувала одна людина. Проте критський Кносс та британський Лондон розділяють понад 4000 років! Можливо, у випадку з Ватиканом та Великобританією ми стикаємося не так з пережитком, як з архетипом.

 

МАГИ НА ТРОНІ

 

Влада Британської імперії, так само, як і в далекі архаїчні епохи, була предметом релігійного поклоніння. Більше того, до короля ставилися як до фігури майже надприродної, що володіє магічними здібностями. Королівські піддані вірили у могутність монаршої магії.

До Лондона стікалися сотні й тисячі хворих, які бажали, щоби вінценосний маг зцілив їх покладанням рук. Особливо королівський дотик допомагав від золотухи. Випадки зцілення ретельно документувалися подібно до випадків загибелі людей у ​​жахливій тисняві, що періодично мала місце на «підступах» до монарха.

Першим, хто наважився відмовитися від подібної практики, став Вільгельм Оранський, голландський штатгальтер, який отримав корону Англії та Шотландії внаслідок «Славної революції» 1688 року. Він наказав роздати натовпу тих, хто бажав доторкнутися до монаршого тіла, грошей і розігнати по домівках.

Одного разу, щоправда, Вільгельма III умовити все ж вдалося. Тяжко зітхнувши, король поклав руку на голову хворого, за якого клопотали придворні, і попросив Господа повернути йому розум.

 

Исторические коронационные облачения из Королевской коллекции будут повторно использованы Его Величеством Королем для коронационной службы в Вестминстерском аббатстве
Історичні коронаційні шати з Королівської колекції Великобританії, що були повторно використані Його Величністю Королем для коронаційної служби у Вестмінстерському абатстві / royal.uk

 

МІФ ПРО ЗАХІДНУ ДЕМОКРАТІЮ

 

Ситуація, за якої живуть і правлять британські королі, є унікальною не лише для сучасного світу, а й для нинішніх монархій. А їх у всьому світі налічують 31: в Азії — 13, в Європі — 13, в Африці — 3, в Океанії — 2. Крім того, не забуватимемо, що існують ще 15 королівств Співдружності, до числа яких входять такі країни, як Австралія, Нова Зеландія, Канада та ін.

Раніше всі ці самостійні держави належали до Британської імперії, але формально британський монарх досі вважається їхнім головою. У кожній з них є генерал-губернатор, який призначається ним, свого роду «наглядач за територією», що в основному виконує суто церемоніальні функції.

Проте, як то кажуть, у кожній формальності є частка… формальності. У будь-якому випадку виходить, що західний «цивілізований» та демократичний світ за кількістю країн, що ними править монарх, виявився абсолютним лідером усієї планети. І внесок Британії у цей «глобальний монархізм» найсуттєвіший.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ГОСУДАР ВСІЯ РЕЛІГІЙ

 

Звісно, у сучасній Великій Британії релігійний зміст коронації поступово втрачає актуальність як християнський обряд і дедалі більше зсувається у бік екуменізму. Перепис населення, котрий проводився в 2021 році, показав, що кожен шостий житель королівства народився за його межами.

Понад 10 мільйонів громадян — вихідці з Індії, Пакистану, Бангладеш, Нігерії, Ямайки, низки колишніх британських колоній… Таким чином, серед підданих Його Величності та за сумісництвом глави Англіканської церкви зростає кількість тих, хто сповідує іслам, іудаїзм, індуїзм та сикхізм. А 22 млн осіб, тобто приблизно третина населення Великобританії, взагалі не сповідують жодної релігії.

Тому ритуал коронації у Британії, яка дедалі більше стає секуляризованою та мультикультурною, є скоріше символічним, ніж релігійним актом. Так, вінчання на царство, як і раніше, відбувається у Вестмінстерському абатстві за християнським обрядом. Проте, як бачимо, помітна роль у церемонії тепер відводиться і нехристиянам.

Одне з коронаційних шат несе баронеса Джилліан Меррон, котра сповідує іудаїзм. Індуїст барон Нарендра Патель підносить монарху «кільце суверена». Мусульманин барон Саїд Камаль подає йому спеціальні браслети-арміли. А барон Вімблдонський Індраджит Сінгх — коронаційну рукавичку.

Не обділено увагою і православних. Традиційні для грецького православ’я музичні твори включені у церемонію на згадку про батька короля, принца Філіпа, який походив із королівської родини Греції.

 

«ХАЙ ЖИВЕ КОРОЛЬ!»: п'ять причин, чому британці хочуть, але не можуть розлучитися зі своїми монархами
Джилліан Меррон / Нарендра Патель / Саїд Камаль / Вімблдонський Індраджит Сінгх

 

СУПЕРЕЧКИ ЩОДО МОНАРХІЇ — ОЧІКУВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ!

 

У будь-якому разі британська монархічна традиція трансформується, але не втрачає своєї привабливості для підданих. Після смерті Єлизавети II вкотре розгорнулася дискусія про доцільність збереження монархії. Проте її підсумки знову продемонстрували звичайну для більшості британців відданість монархічній традиції. Результати соцдослідження YouGov, опубліковані 24 квітня, свідчать про це однозначно.

58% респондентів за збереження монархії. 26% вважають, що короля чи королеву на чолі держави має замінити всенародно обраний лідер. 16% не визначились. Характерним є те, що серед британців віком від 18 до 24 років спостерігається найменша підтримка монархії (32%), а серед старших 65 років — найвища (78%). Ставлення підданих до Чарльза III теж змінюється на краще.

Звісно, принцу Уельському нелегко було відповідати «ідеалу монарха» на тлі своєї матері Єлизавети II, яка правомірно вважалася символом епохи. У березні минулого року лише 39% гадали, що він буде добрим королем. Проте сьогодні таких уже 62%.

 

ЧИ ТАКОЮ ВЖЕ «СИМВОЛІЧНОЮ» Є КОРОЛІВСЬКА ВЛАДА?

 

Нас привчили до думки, що король чи королева — це символ Британії, що вони «царюють, але не правлять». Тож чим керуються ті, хто закликає до скасування конституційної монархії та переходу до повноцінної республіки?

Як би хто не вважав, та насправді британські монархи впевнені, що правлять не за парламентським правом, а за «благоволінням Божим». Тому Великобританія дуже далека від уявлень про «класичну» західну демократію. Її монарх має нехай і обмежену, проте аж ніяк не символічну владу.

За законом, він може за певних обставин взяти всю повноту влади в країні на себе. І тому існує зовсім на бутафорський, а постійно діючий резервний апарат управління.

Король є головкомом збройних сил, який може згідно із законом віддавати накази всій армії. Крім того, в його особистому розпорядженні є хоч і невеликі, але добре оснащені добірні військові частини. Король володіє доступом до всієї інформації, зокрема й цілком секретної, яку не мають права знати навіть міністри.

Як не дивно, але така система забезпечує спадкоємність влади, знижує рівень корупції та страхує держуправління «від дурня». Королівський апарат моніторить усі документи та всі дії держчиновників.

Звісно, ​​становище «над сутичкою» передбачає бездоганну поведінку монарха та його сім’ї, що Єлизаветі II вдавалося демонструвати, являючи собою зразок соціального і культурного консерватизму у повоєнній історії Британії.

 

Королевская семья на свадьбе принца Гарри и Меган Маркл
Королівська родина на весіллі принца Гаррі та Меган Маркл / vogue.ua
 

 

АРГУМЕНТИ ПРОТИВНИКІВ МОНАРХІЇ

 

Проте не забуватимемо, що на дворі ХХI століття, і, свято зберігаючи традиції минулого, королівська родина перестає відповідати не лише «колишнім ідеалам», а й «духу часу».

Після смерті принца Філіпа та скандалів навколо шлюбу принца Гаррі та Меган Маркл кількість прихильників республіки серед молодих британців уперше перевищила кількість фанатів монархії. У боротьбі за електорат деякі політики теж починають рухатися у напрямі цього тренду. Монархи правлять «таємно», їх мотивації та рішення непрозорі, а невідомість лякає.

Монархію звинувачують в елітарності, верствовому егоїзмі, класових забобонах і навіть расизмі. Вказують на те, що спадкові інститути є анахронізмом та гальмом розвитку сучасних форм управління, на те, що уряд має бути незалежним і його має контролювати народ, а не монарх.

На те, що дуже багато реальної, а не символічної влади, власності та привілеїв сконцентровано в одних руках… Але бунт проти монархії можна спостерігати не лише всередині, а й зовні Великобританії. Нещодавно парламент Барбадосу вніс поправки до конституції і позбавив Єлизавету II «символічної» влади над островом.

Подібні настрої дедалі більше набирають сили і в інших королівських володіннях, наприклад на Ямайці, де вимагають від королів компенсацій за трансатлантичну работоргівлю. Навіть в Австралії все частіше лунають заклики відмовитися від підпорядкування британській монархії та перейти до республіканської форми правління.

 

П’ЯТЬ ПРИЧИН ЛЮБОВІ ДО МОНАРХІЇ

 

Чому ж британці так міцно тримаються за інститут монархії? Для цього є кілька причин.

 

#1 КОРОЛІВСЬКА ВЛАДА НЕ Є ЗАВАДОЮ ДЕМОКРАТІЇ

 

Владу короля в Англії почали обмежувати далекого 1215 року, а 1689-го Білль про права остаточно перевів монархів у становище, підпорядковане парламенту, а не навпаки.

 

#2 ЩЕПЛЕННЯ ВІД РЕВОЛЮЦІЙ

 

В історії Англії був лише один, і той нетривалий період, коли країна жила без короля, — внаслідок повстання Олівера Кромвеля Карлу I відтяли готову за рішенням суду 1649 року. Жах, що послідував за цим, — масове безробіття, зубожіння населення і кривава пуританська диктатура — виробили у британців стійкий імунітет до революцій, який зберігається досі.

 

#3 КОРОЛІ Є ХАРИЗМАТИЧНИМ ЦЕНТРОМ

 

У скрутні часи Віндзори робили все можливе для піднесення духу та об’єднання нації. Король Георг VI звертався до народу у радіоефірі під час бомбардувань британських міст нацистською авіацією. Єлизавета II виступала із відеозверненням, щоб підтримати людей, наляканих пандемією COVID-19. За її правління королівський будинок підтримував понад 2,5 тис. благодійних організацій, багатьма з яких вона опікувалася особисто.

 

#4 ФІНАНСОВА!

 

Щороку кожен британський платник податків «скидається» на утримання королівської сім’ї трохи менше £1, що становить близько £70 млн. При цьому Віндзори, які є невід’ємною частиною британської ідентичності та однією з головних туристичних «фішок» країни, приносять до кошторису в десятки разів більше.

До того ж, скасування монархії призведе до зміни символіки, фінансової, паспортної та поштової систем, зміни назв флоту, армії, навчальних закладів, академій, страхових компаній, яхт-клубів тощо. Також необхідно буде змінити слова клятви та гімну. А це все вимагає величезних витрат часу й коштів, які складно назвати виправданими.

 

#5 КВАЗИРЕЛІГІЙНА

 

Незважаючи на атеїстичні настрої та перевагу секуляризму, у народі продовжує своє існування релігійний інстинкт. Насправді від епохи до епохи колективна психологія майже не змінюється. Підсвідома потреба у диві сьогодні продовжує жити у розумі й душах британців так само, як і у підданих попередників Чарльза III.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: