Мартин Гал
Український письменник
Liberal Arts
5 хв. на читання

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Франсуа де Ларошфуко — аристократ письма, автор афоризмів про мораль

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Франсуа де Ларошфуко — аристократ письма, автор афоризмів про мораль
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Франсуа де Ларошфуко (1613–1680) — відомий французький письменник-мораліст, автор книжки «Максими та моральні роздуми». Взяті звідти сентенції й тепер вельми популярні серед читачів, а дехто з нас навіть заучує афоризми напам’ять, аби блиснути чужою дотепністю за нагоди.

Якщо знайомство з «Дослідами» Монтеня — це довга навколосвітня подорож безкраїм океаном, то занурення у «Максими» Ларошфуко — немов купання у гірській річці: є швидкоплинним і бадьорить.

Ларошфуко не вимагає особливої підготовки для його розуміння, він шукає в читачеві відкритість душі та сприйнятливість серця, і нехай його філософія не надто хитромудра, а вимоги моралі старі, як світ; він цікавий стислістю й точністю, гумором і парадоксами, в його книзі доречний піднесений стиль.

Ларошфуко — аристократ не лише за походженням, а й справжній аристократ письма: він викладає думки надзвичайно витончено та цілком щиро.

Від нашої здатності сприймати вишукане й вічне залежить враження від знайомства з творчістю Ларошфуко, тож рушимо в дорогу з відкритим серцем, намагаючись відповідати іміджу читача-аристократа.

 

Тоді як люди розумні вміють висловити багато в небагатьох словах, люди обмежені, навпаки, мають здатність багато говорити — і нічого не сказати

 

Франсуа де Ларошфуко

 

ТРОХИ БІОГРАФІЇ

 

Народився Франсуа Ларошфуко 15 вересня 1613 року в Парижі й належав до сім’ї з давніми аристократичними традиціями. До смерті батька 1650 року Ларошфуко носив дворянський титул — принц де Марсійак. Дитинство і юність його пройшли у замку Вертей, головній сімейній резиденції, але через легковажне ставлення батька до виховання Франсуа змушений був навчатися самостійно, і всі знання здобуті ним завдяки самоосвіті.

У 17-річному віці Ларошфуко з’являється при дворі короля та навіть бере участь у Тридцятирічній війні. Веде активне політичне життя, перебуває в опозиції до кардинала Рішельє і тому користується заступництвом королеви Анни Австрійської. Деякий час є губернатором однієї з провінцій Франції.

Бере участь у громадянському конфлікті руху Фронди як опозиціонер і в бою з королівськими військами під Парижем 1652 року отримує небезпечне поранення, після якого ледь не втрачає зір. Незважаючи на поразку Фронди, Ларошфуко амністований і відправлений на деякий час на заслання, але вже наприкінці 1650-х років письменник отримує повне прощення від короля Людовика XIV та повертається до Парижа, щоб писати «Мемуари» — книгу про історичні події, учасником яких він був.

Смілива життєва позиція та політична активність не заважали сумбурному особистому життю письменника. Рано одружившись і бувши батьком восьми дітей, Ларошфуко, як людина пристрасна, мав за собою шлейф любовних пригод, а після чергової інтрижки з герцогинею де Лонгвіль у нього навіть народився позашлюбний син. Щодо зовнішності та характеру нашого героя, то краще за нього самого про це не розповість ніхто.

 

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Франсуа де Ларошфуко — аристократ письма, автор афоризмів про мораль
Теодор Шассеріо. Франсуа VI, герцог де Ларошфуко, 1836 / wikipedia.org

 

ЛІТЕРАТУРНИЙ АВТОПОРТРЕТ ГЕРЦОГА ЛАРОШФУКО, НИМ САМИМ НАПИСАНИЙ (1659)

 

«Я середнього зросту, гнучкий і маю гарну статуру, шкіра в мене смаглява, але доволі гладенька, лоб відкритий, в міру високий, очі чорні, невеликі, глибоко посаджені, брови теж чорні, густі, але добре окреслені. Важко сказати, якої форми в мене ніс: на мій погляд, він не кирпатий і не орлиний, не плескатий і не гострий, радше завеликий, ніж малий, і злегка нависає над верхньою губою.

У мене великий рот, не надто товсті й не надто тонкі губи, майже завжди червоні, а зуби білі й рівні. Мені якось сказали, що підборіддя в мене важкувате: я навмисне подивився зараз у дзеркало, хотів перевірити, чи так це, але вирішити не зміг. Обличчя чи то квадратне, чи то овальне, — яке саме, визначити не беруся. Волосся чорне, від природи кучеряве, до того ж вельми довге й густе, тож голова в мене, можна сказати, красива.

На моєму обличчі закарбувався вираз роздосадуваний та гордовитий, тому багато хто вважає мене зарозумілим, хоча якість ця мені зовсім чужа… Характер у мене меланхолійний, і меланхолія ця така глибока, що за останні три-чотири роки я сміявся не більше трьох-чотирьох разів. Однак вона, мені здається, була б не такою обтяжливою й нестерпною, якби випливала тільки з властивостей моєї натури; але в мене для неї стільки сторонніх причин, і вони так займають мою уяву й переповнюють розум, що найчастіше я занурений у замисленість і мовчу або обходжуся словами, що не мають жодного значення…

Я не позбавлений розуму і кажу про це прямо, бо навіщо б я став прикидатися? Хто не може без еківоків і хитрощів перерахувати свої чесноти, той, мені здається, під удаваною скромністю приховує неабияку дещицю марнославства і цим своїм замовчуванням вельми спритно намагається навіяти оточуючим високу думку про себе. А ось я не хочу, щоб мене вважали красивішим, ніж я себе малюю, або приємнішим вдачею, ніж зображую, або дотепнішим та розважливішим, ніж насправді. Отже, повторюю, я не позбавлений розуму, але і його псує меланхолія…»

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

«МАКСИМИ» (1665)

 

Описаний вище образ письменника був літературним дебютом Ларошфуко, і слід визнати, що навіть цей уривок підтверджує обдарованість автора.

1662 року «Мемуари» — перша книжка письменника — виходить друком, і тепер усі творчі сили Ларошфуко спрямовує на головну працю його життя: книжку афоризмів «Максими та моральні роздуми», більше відому нам у скороченому варіанті — «Максими».

«Максими» (1665) — другий та найзнаменитіший твір письменника.

Він побудований у формі позначених цифрами окремих думок, деякі з яких взаємопов’язані, але найчастіше — ні. Наступна думка не має смислових ланцюгів із попередньою, а тому читати «Максими» можна з будь-якої сторінки і з будь-якого рядка.

Незважаючи на легкість прочитання, «Максими» — книжка філософська, що містить глибокі спостереження за людською природою, погляд автора — наче скальпель, який знімає покрив із загальноприйнятих таємниць, відкриває безстороннє, те, про що в пристойному суспільстві говорити непристойно.

Літературознавець Володимир Бахмутський у статті «Французькі моралісти» пише: «За всієї хисткості меж між чеснотою та вадою, добром і злом, істиною і фальшшю у Ларошфуко завжди зберігається відстань, вододіл між ними. У психологічному аналізі Ларошфуко завжди зберігається тверда моральна оцінка.

Справжній зміст його книги можна було б сформулювати так: саме тому, що суспільне буття відчужене від людини, чеснота перетворилася на «привид», на «маску», а себелюбство стало єдиною пружиною людських вчинків. І це небезпечно. Небезпечно не тільки тому, що зникає моральна основа життя, а й тому, що людина втрачає своє «я», перестає бути особистістю і стає личиною».

За життя автора «Максими» було видано 5 разів: у 1665, 1666, 1671, 1675 і 1678 роках. Перші видання складалися з 504 афоризмів, проте наступні були розширені як за рахунок раніше неопублікованих, так і тими, що були виключені автором, але додані видавцями самостійно. Сьогоднішні збірники містять 641 афоризм.

Слід зазначити, що на стиль книжки вплинула й салонна гра в слова та думки на чітко задану тему, коли аристократи змагалися між собою у складанні прислів’їв та афоризмів.

Знайомство з моральними імперативами Ларошфуко дає змогу окреслити цілий перелік авторів-попередників, починаючи з давньогрецьких мислителів і закінчуючи «Комедією прислів’їв» (1616) одного з драматургів того часу, який при створенні діалогів у п’єсі використав понад 2000 афоризмів.

Одним із найвпливовіших попередників Ларошфуко був Монтень. Мати такого вчителя корисно й небезпечно водночас, бо це збільшує рівень відповідальності учня. Безсумнівно, що Ларошфуко перебував під впливом «Дослідів» Монтеня, у деяких його сентенціях можна впізнати запозичення — як прямі, так і непрямі.

Ларошфуко розумів, що плагіат думки — справа досить слизька, і впродовж багатьох років намагався позбавити свої «Максими» усіляких наслідувань і компіляцій, часто йому це вдавалося, іноді — не дуже. Але цінність ним створеного не підлягає сумніву, бо влучність і стислість «Максим» ґрунтуються на енергії думки та свіжості відчуттів, і в цьому запорука читацького успіху афоризмів, що супроводжує книжку Ларошфуко вже понад 350 років.

 

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Франсуа де Ларошфуко — аристократ письма, автор афоризмів про мораль
Перший фронтиспис книги Франсуа де Ларошфуко «Роздуми, сентенції та моралі» (Reflexions ou Sentences et Maximes Morales), 1665 / wikipedia.org

 

МУДРІСТЬ ЛАРОШФУКО

 

«У нас у всіх вистачить сил, щоб перенести нещастя ближнього».

«Якби в нас не було недоліків, нам було б не так приємно помічати їх у ближніх».

«Проявити мудрість у чужих справах набагато легше, ніж у своїх власних».

«Ми нічого не роздаємо з такою щедрістю, як поради».

«Старі тому так люблять давати добрі поради, що вже не здатні подавати погані приклади».

«Часом людина так само мало схожа на себе, як і на інших».

«Лестощі — це фальшива монета, яка в обігу тільки через наше марнославство».

«Той, хто думає, що може обійтися без інших, сильно помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється ще сильніше».

«Немає нічого дурнішого за бажання завжди бути розумнішим за всіх».

«Одним людям пасують їхні недоліки, а іншим навіть чесноти не личать».

«Показна простота — це витончене лицемірство».

«Любов одна, але підробок під неї — тисячі».

«У ревнощах більше самолюбства, ніж любові».

«Ми не можемо вдруге полюбити тих, кого одного разу справді розлюбили».

«Заздрість ще непримиренніша, ніж ненависть».

«Воістину надзвичайними чеснотами володіє той, хто зумів заслужити похвалу своїх заздрісників».

«Дурень не може бути добрим: для цього в нього занадто мало мізків».

«Тільки у великих людей бувають великі вади».

«Можна перехитрити когось одного, але не можна перехитрити всіх на світі».

«Чи може людина з упевненістю сказати, чого вона захоче в майбутньому, якщо вона не здатна зрозуміти, чого їй хочеться зараз».

«Недостатньо володіти видатними якостями, треба ще вміти ними користуватися».

 

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Мішель де Монтень — родоначальник есе

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: