Тетяна Ягодкіна. Плямки, 2022 / Facebook, «Сіль-соль»
Про те, що дерева можуть говорити, ми дізнаємося з раннього дитинства — із казок. Але і наш дорослий світ також виявляється населений чарівними рослинами, кількість яких важко порахувати. Дерево Гондора у «Володарі кілець» Дж. Толкієна, Дерево-серце в «Пісні льоду та полум’я» Дж. Мартіна, Дерево душ із фільму «Аватар»… Чому в людстві протягом тисячоліть живе впевненість у тому, що рослини вміють розмовляти? Виявляється, цьому є цілком наукове пояснення.
ЗВИЧКА РОЗМОВЛЯТИ З ДЕРЕВОМ
З точки зору міфологічного мислення у поліні на ім’я Буратіно, що розмовляє, немає нічого дивного. Історія та релігія древніх народів дає нам численні приклади священних гаїв, у яких люди не лише поклонялися деревам, а й зверталися до них за порадою.
Стародавні греки століттями приходили до оракула — священного дуба в Додоні, якого доглядали священики, що ночували просто біля його коріння, на голій землі. Взагалі, елліни вважали, що в кожного дерева є душа, всередині нього прихована якась особа, яка вмирає разом із ним.
А якщо так, то з деревною німфою дріадою цілком логічно вступити в діалог, і при цьому тебе ніхто не вважатиме божевільним. Але якщо рослини — це живі істоти, що говорять, то просто так взяти і вбити деревну німфу означає накликати на себе гнів божественного, іншого світу, до якого ця німфа належить.
Існувало повір’я, що люди, що садять дерева і доглядають їх, користуються особливим заступництвом деревних німф. А ось за варварське знищення дерев дріади могли суворо покарати людину, наприклад, позбавити розуму. Тому перед тим, як зрубати дерево, древні культури супроводжували цю дію найскладнішими ритуалами.
У Бірмі деякі досі моляться дереву перед тим, як зрубати його, а африканець-дровосік як мінімум спочатку покладе на дерево свіжу гілочку. Дещо окремо тут стоїть буддизм — ця вельми прагматична і твереза релігія припускає, що дерева не мають ані розуму, ані почуттів, а отже, можуть бути законно зрубані. Але навіть буддисти визнають, що в деревах можуть мешкати деякі духи. Наприклад, такі, як таїландський Нанг Тані.
Сам Будда навряд чи випадково сидів саме під деревом і саме під баньяном. Це дерево величезних розмірів, але якщо зірвати плід і заглянути всередину насіння, ми не побачимо там нічого. Порожнеча (санскритське «шуньята») є одним із головних осягнень Будди.
Її зміст у повній відсутності неможливих способів існування явищ. Цілком ймовірно, що плід баньяна подарував Будді, котрий сидів під ним, одкровення приблизно так само, як пізніше легендарне яблуко, що впало на голову Ісааку Ньютону, допомогло відкрити закон всесвітнього тяжіння.
ВЧЕНІ ПОЧУЛИ, ЯК КРИЧИТЬ ПОМІДОР
Легенда свідчить, що Олександр Македонський вирушив у свій індійський похід, щоби поговорити з деревом Калпатару, яке могло виконувати бажання. Звісно, ви маєте право вважати це вигадками — дерева не розмовляють, а давні народи перебували під владою релігійних забобонів, які суперечать науковій картині світу. І не матимете рацію! Бо сучасна наука виявила у рослин найскладнішу систему комунікації з навколишнім світом.
Нещодавно дослідники з Тель-Авівського університету відстежили та змогли записати звуки, що видають рослини. Вони виявилися схожими на клацання, на кшталт тих, які видає попкорн, що лопається. І це дуже, дуже гучні звуки! І передаються вони повітрям на досить великі відстані. Чому ж людське вухо їх не розрізняє?
Та просто тому, що вони видаються на частоті ультразвуку, який недоступний для сприйняття середньостатистичної людини. Зате їх чудово чують багато тварин та комахи. Особливо голосно рослини кричать від болю, який зазнають при пошкодженнях або в період посухи.
Один із видів гусениць навчився в прямому розумінні слова затикати рослинам рота, закупорюючи клітини листа, що їм поїдається, спеціальним клейким слизом. Гусениць зрозуміти можна, вам, напевно, теж було б неприємно, якби котлета кричала на вас і обзивала живодером під час сніданку? Щоб зареєструвати голоси рослин, вчені використовували мікрофони, здатні вловлювати звуки на дуже високих частотах, від 20 до 250 кГц. Цей діапазон набагато вищий, ніж може чути людина (доступний для нас становить близько 16 кГц).
У такий спосіб вдалося почути, як розмовляють помідори, тютюн, пшениця, кукурудза та кактус. Рослини надзвичайно балакучі! Вони розповідають світові буквально про все, що з ними відбувається: чи вистачає їм води, чи достатньо їм світла, чи поїдає їхній лист гусениця, і який черв’ячок оселився в корінні. І все це вони роблять на недоступній частоті від 40 до 80 кГц. А тепер уявіть, ніби ми з вами все це чуємо…
Ми б ані секунди не перебували в тиші, відчуваючи себе, як на великому східному базарі. Щоправда, в комфортному для себе стані говорять рослини дуже рідко — в середньому на годину припадає один звук. Але щойно вони зневоднені чи пошкоджені, кількість звуків починає обчислюватися десятками.
ДРУЇДИ ТА ХАМЕРИ
Сучасні лінгвісти вважають, що друїди в буквальному перекладі — люди дубових дерев. Люди ці були дуже обдаровані, проте геть позбавлені сентиментів і людинолюбства. Їхня жорстокість вражала навіть римлян, що бачили все. Вони з тремтінням описували страшні людські жертвопринесення, які друїди робили у священних дубових гаях. Причому в деяких випадках жертву спалювали, підвісивши попередньо на гілках.
Можливо, звісно, що римляни, котрі, м’яко кажучи, недолюблювали кельтів і нескінченно воювали з ними, намовляли на своїх заклятих ворогів. Але, так чи інакше, спілкування з дубами допомагало кельтським жерцям вгадувати не лише минуле, а й передбачати майбутнє. Чи можливо, що вони справді якимось чином могли сприймати ультразвук у діапазоні, в якому розмовляють дерева?
Відомо, що друїди займалися деякими психопрактиками, пов’язаними з контролем над дихальним та серцевим ритмами. У такому стані друїди встановлювали зв’язок з деревами, напували їх вином і медом, запалювали перед ними пахощі. У відповідь дерево ставало своєрідним «переговорним пристроєм», що транслює голоси богів.
Природно, що таку «божественну» мову можна було почути лише в ультразвуковому діапазоні, що звичайній людині не під силу. Але чи могли друїди хоча б теоретично вміти якимось чином розрізняти ультразвукові сигнали, що видають дерева?
Сучасній науці відомий такий феномен, як «хамери» (від англійського слова hum, що означає гул, гудіння, дзижчання). На нього вперше звернули увагу у 50-х роках минулого сторіччя. Люди, здебільшого жителі сільської місцевості, які мешкають у різних кінцях планети, стверджували, що чують ночами, коли загальне звукове тло знижується, якийсь шум.
У 1970 році на загадковий шум поскаржилися відразу 800 британців, потім хамери виявились у Нью-Мексико та Сіднеї. А 2003 року фахівець з акустики Джефф Левенталь з’ясував, що дивні звуки здатні чути лише 2% усіх мешканців Землі. Ось тільки джерело шуму вчені так встановити і не змогли. Існує гіпотеза, що хамери мають підвищену чутливість до низькочастотних електромагнітних випромінювань або сейсмічної активності, і вони чують «гул Землі».
Загалом, нічого дивного в цьому немає. Багато тварин мають такі здібності. Кажани, наприклад, використовують ультразвук для ехолокації під час польотів. Собаки здатні чути ультразвук, на чому й ґрунтується робота беззвучних свистків. А кити і слони, ймовірно, спілкуються між собою за допомогою інфразвукових коливань.
Земля теж «гуде» на низьких частотах інфразвуку, що посилюється під час землетрусів. Ось чому з поведінки тварин можна передбачити подібні природні катаклізми — еволюція так розпорядилася, що інфразвук сигналізує про тривогу, викликає емоцію страху, допомагаючи мозку «передбачити» небезпечну для життя ситуацію.
ВЕГЕТАРІАНЦЯМ НЕ ПОЗАЗДРИШ…
Інфразвуки в основному негативно впливають на психічну сферу людини, пригнічуючи інтелектуальну діяльність, викликаючи нервові хвороби, почуття розгубленості, тривоги і слабкості, ніби після сильного нервового потрясіння. І це погана новина насамперед для мешканців міст, бо міські шуми здебільшого інфразвукові. А ось від ультразвуку, навпаки, людині набагато більше користі, аніж шкоди.
З його допомогою можна вивести людину з коми, швидко та безболісно діагностувати пухлини в організмі, вона навіть допомагає впоратися з ожирінням та відновити обмін речовин. Ось тільки сучасна людина звертається для цього не до дерев, а до медичного обладнання.
Коливання людського голосу варіюються в межах 300–4000 герц. Ми погано чуємо звуки вище 20 000 герц, а коливання нижче 60 герц сприймаються нами як вібрації. Разом з тим, якщо звук передається не повітрям, а кістками черепа, наприклад коли ви тулитеся головою до стовбура дерева, то діапазон сприйняття збільшується в 10 разів. Діагностуючи порушення слуху, медики виявили, що в деяких випадках людина вловлює ультразвук, але для цього його джерело має безпосередньо торкатися кісток черепа.
Ізраїльські вчені з’ясували, що у людському мозку є спеціальні групи нейронів, які дозволяють оцінити висоту звуку до 0,1 тону. І це відрізняє нас від більшості видів тварин, за винятком кажанів. Дитина в материнській утробі чудово реагує на ультразвук. Ось тільки з віком ця здатність розрізняти його, мабуть, втрачається у всіх, крім хамерів, «дар» яких, на жаль, не може пояснити наука.
Немає в неї і відповіді на запитання «чи здатна сучасна людина розуміти, що кажуть їй рослини?» Чи на це здатні були лише друїди? Виникають питання також і до вегетаріанців, які співчувають стражданням порося та курки, але чомусь ігнорують крик жаху та болю, що видається квасолею та салатом.
Якщо рослини вміють говорити і страждати, якщо їм боляче і всередині них живе якась «особистість», чи не є їхнє поїдання настільки ж нелюдським, як і поїдання м’яса тварин? Чим тоді взагалі харчуватися людині, яка претендує на високу моральність та духовність?
Щоби «домовлятися» з природою й різними типами живих істот, давні люди використовували ретельно розроблені та перевірені віковою практикою молитви та ритуали. А що робити нам, сучасним людям, аби хоч якось полегшити страждання кактуса, що стоїть біля комп’ютера, і зрубаної в лісі новорічної ялинки?
