ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: він сам назвав себе дурним, боягузливим і нечесним
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
ПРЕСТИЖНА ПРОФЕСІЯ
У науковців аж ніяк не найгірша репутація на планеті. Навпаки — багато хто вважає цю сферу шляхетною, раціональною і навіть такою, що заслуговує на певну заздрість. Сприймається добре, оплачується досить пристойно, на роботі чистота й порядок, вища освіта є обов’язковою, культура колег вочевидь вища за середньостатистичну — суцільні переваги. А вже криміногенною професією наука точно не буває, це вам не радянська торгівля, і взагалі лупити по пиках, нишпорити по кишенях і ботати по фені на тлі синхрофазотронів та осцилографів просто безглуздо й геть чужорідно. Чудовий образ, але наскільки він далекий від дійсності! Фабрикація даних (взагалі без зв’язку з реальним світом), їхня фальсифікація (тобто спотворення на користь гіпотези, яку захищає автор) і, що навіть якось прикро, вульгарний плагіат — триголовий пекельний пес, який зараз підточує репутацію безлічі вчених.
Під час нещодавнього опитування щодо того, чи шахраювали вони особисто хоч раз у житті при отриманні наукових результатів, зізналися 2,9 % опитаних учених — приблизно один із тридцяти п’яти. А що ще неприємніше, під час аналогічного дослідження 12 років тому з’ясувалося, що подібне робили лише 1,97 % — кожен п’ятдесятий, тобто ситуація погіршилася досить різко. А знаєте, скільки науковців розповіли про те, що, хоча самі й не робили такого, проте ловили на цьому своїх колег? Близько 15 % — майже кожен шостий! Про дрібні махінації зі статистикою, як-от виключення з вибірки незручних результатів або публікація лише зручних, взагалі говорити не хочеться — не менше ніж кожен п’ятий, а за деякими опитуваннями взагалі більшість!
І НАВІЩО Ж?
Навряд чи хтось іде в науку, заздалегідь маючи намір робити щось подібне, але звідки ж вони тоді беруться в такій кількості? Є, мабуть, якісь мотиви, що спонукають їх до таких витівок цілком об’єктивно. Та й як їм не бути? Насамперед це боротьба за фінансування. Головне джерело фінансування — гранти, цільові субсидії на конкретні дослідження. Якщо показати результати, що свідчать про можливе відкриття, гроші на перевірку гіпотези, найімовірніше, відшукають. А якщо таких даних немає? Дивись вище. Не знайдеш грантів, достатніх для продовження роботи, — з чого ж платитимеш зарплату? А якщо будуть гроші на продовження роботи, можна й знайти щось не намальоване злостивими ручками, а справді існуюче в природі — он данці ж оземпік винайшли, і тепер він на першому місці в переліку доходів країни, не кажучи вже про те, що справді лікує два очевидні жахи нашого часу — ожиріння та діабет. Ось і виходить, що багато хто розмірковує так: ми ненадовго збрешемо, потім якось викрутимося, а без цього — гаплик!
ТУТ ЧЕКАЮТЬ НА БЛИСКУЧЕ ВІДКРИТТЯ
Цікаво, чи замислювався над цим американський біолог корейського походження, уродженець Сеула Дон-П’ю Хан (1957), коли взагалі ухвалив рішення зайнятися наукою, коли приїхав навчатися до США, коли обрав академічну кар’єру, коли вирішив сфокусуватися на такому складному завданні, як створення вакцини від СНІДу? Навряд чи — він зараз, мабуть, взагалі гадає, що йому просто не пощастило… СНІД досі залишається нерозв’язаною проблемою. Кількість випадків одужання від нього навіть не є двозначною. Усі вони пов’язані з пересадкою хворому кісткового мозку від донора з певною специфічною мутацією, яку мають не більше ніж 1 % мешканців Північної та Східної Європи, а більше ніде у світі її немає. Сама пересадка надзвичайно дорога й страшенно небезпечна — масово лікувати таким чином не вийде.
Вірус СНІДу вбудовується в ДНК хворого, ховаючись у його Т-лімфоцитах, доки його лікують чимось ефективним, і вискакує зі своєї засідки, коли лікування припиняють. Крім того, він неймовірно швидко мутує, і якщо лікування діє на той вірус, який вражає організм хворого зараз, то завтра нова мутація може стати геть несприйнятливою до нього. Тож доводиться продовжувати лікуватися практично все життя. Нещодавно з’явилися препарати, які можна застосовувати раз на два місяці: робиш ін’єкцію — і хвороби протягом цих 2 місяців немає. А ще трохи пізніше знайшли препарат, котрий достатньо застосовувати всього двічі на рік, і вірусу у хворого, який так лікується, ніхто ніколи не знайде — але він є! Тож перебільшити славу, що чекає на переможця СНІДу, я просто не зможу — уяви не вистачить.
АНТИТІЛА У КРОВІ КРОЛІВ
От Дон-П’ю Хан і вирішив долучитися до такого важливого дослідження. У 2008 році в одному з університетів Клівленда він вивчав експериментальну вакцину проти СНІДу, проводячи досліди на кроликах. Результати, про які Хан доповів головному керівникові програми досліджень, професору Майклу Чо, дивували й вселяли надію — у крові кроликів під дією експериментальної вакцини gp41 з’явилися антитіла до вірусу СНІДу. Це означало, що вакцина діє й цілком може допомогти як для профілактики, так і для лікування. Відразу ж було вирішено продовжити дослідження в цьому напрямі, знайшлися й наукові сили, й кошти, але найважливіше те, що з’явилося бажання проводити дослідження в цьому напрямі. В одному з університетів штату Айова на це виділили гранти. Звісно, що Дон-П’ю Хан став керівником проєкту. Тепер треба було підтвердити отримані сенсаційні результати і, якщо з ними все гаразд, продовжити роботу. На кону стояла можливість впоратися з однією з найсерйозніших проблем людства — хіба хтось насмілився б не зробити ставку?
МАЛЕНЬКА ДРІБНИЧКА
Цікаво, що на той момент Дон-П’ю Хан ще не вчинив нічого ганебного — лише проявив певну необережність. Пробірки з кролячою кров’ю виявилися забрудненими людською кров’ю, саме тією, що містила антитіла проти вірусу СНІДу. За його словами, спершу він просто вважав це великою удачею й почав детальніше досліджувати це дивовижне явище. Але досить скоро йому стало зрозуміло, що ніякого дива немає — це просто елементарна недбалість. Що ж, буває й таке, нічого страшного — треба чітко зафіксувати те, що сталося насправді, щоб інші не клюнули на той самий гачок, і зосередитися на роботі в іншому напрямі, та й усе… Приховувати отриману інформацію й продовжувати рухатися в глухий кут було нерозумно, небезпечно, вочевидь марно і дуже негарно. Що ж змусило солідного науковця з нормальною репутацією залізти в це болото? Сам Дон-П’ю Хан потім казав, що його спонукало до такого вчинку почуття сорому й незручності перед своїм науковим керівником, професором Чо, — йому було вкрай неприємно так його підвести.
П’ЯТЬ РОКІВ ОБМАНУ
Хіба таким чином він не підвів його ще більше? Та й не це головне, а те, що Дон-П’ю Хан, вже знаючи, що насправді обіцяного ним ефекту немає, вирішив продовжувати брехати, ніби ефект є, ба більше, — фальсифікувати дані експериментів, щоб про це якомога довше не дізналися. Тож він винен, причому незалежно від того, чи були перші наведені ним дані помилкою експерименту, чи свідомим підтасуванням, на якому й закінчилися всі його сумніви. Група, яку очолював Дон-П’ю Хан, отримала щедре фінансування й продовжувала роботу протягом п’яти років. У чому полягала ця робота? Схоже, що у випуску наукових звітів (зазвичай вони щорічні), які містили масиви сфальсифікованих даних і підтверджували колишні результати, що не існують у природі. Чи могла все це робити одна-єдина людина? Особисто я в це не дуже вірю.
Але поки що мені не відомо про жодного науковця, крім Дон-П’ю Хана, який би поніс відповідальність за цю аферу. Звісно, керівник дослідження особисто відповідав за все, що відбувалося, але невже він сам фізично все це здійснював? Втім, суду видніше… А з чого взагалі почалися підозри? Справа в тому, що наука теж виробила методи захисту від свавілля. Усі важливі дослідження неодмінно дублюються, причому неодноразово. Вигадати щось на тривалий термін однаково не вийде. Ось і щодо результатів, які представляв Дон-П’ю Хан, почали накопичуватися питання. Вони спричинили додаткові перевірки, а висновки за результатами цих перевірок наводили на певні думки… До речі, досі випадки, коли шахрайство в науці переростає у кримінальну справу, надзвичайно рідкісні. З 2010 року до в’язниці за це не потрапила жодна людина! Не тому, що порушників мало, а тому, що занадто багато хто залишився безкарним…
ЗА СПРАВУ ВЗЯЛИСЯ СЕРЙОЗНО
Ось і Дон-П’ю Хану спочатку здалося, що він відбудеться радше заходами морального характеру, ніж штрафами та ув’язненням, оскільки спеціальне Управління наукової добросовісності (ORI), яке займається порушеннями добросовісності досліджень, що фінансуються з федерального бюджету, вирішило покарати його забороною на федеральне фінансування досліджень на три роки — і більше нічим… Але йому не пощастило: сенатор-республіканець Чарльз Грасслі заявив: «Покарання ORI здається занадто м’яким для людини, яка фальсифікувала клінічні випробування та розтратила мільйони доларів платників податків» і взявся висвітлювати цю справу в пресі, після чого у прокурора не залишилося інших варіантів, окрім висунення звинувачення. Цифри, що спливли в процесі, неприємно вражали — близько $19 000 000 було отримано на дослідження того, чого не існує в природі. Докази були абсолютно незаперечними, і Дон-П’ю Хан припинив заперечувати. До початку суду йому телефонувало багато журналістів — він усім відповідав: «Мені дуже шкода» і зазвичай більше не промовляв ані слова. В одному з документів Хан сам назвав себе «дурним, боягузливим і нечесним».
ЗАКОНОМІРНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Але, незважаючи на це, понад пів року після арешту шахрай викручувався й відбивався, намагаючись пом’якшити свою провину — заявивши, приміром: «Здійснив правопорушення не з метою заподіяти комусь шкоду». Ну так, само собою вийшло… У суді він чинив опір, немов триста спартанців, доки не з’ясувалося, що незгода з найбільш легко доведеними звинуваченнями може обійтися йому суттєвим збільшенням терміну покарання. У підсумку Хан уклав угоду з обвинуваченням, визнавши два пункти звинувачення, що стосувалися надання неправдивих відомостей Національним інститутам охорони здоров’я. Стало зрозуміло, що покарання йому не уникнути — питання в тому, якого саме… 1 липня 2015 року було оголошено вирок — для справ такого характеру надзвичайно суворий. Дон-П’ю Хан був засуджений до 57 місяців тюремного ув’язнення — це майже 5 років, цифра для цього типу злочинів вкрай рідкісна. Крім того, суддя окружного суду США Гріцнер, який виносив вирок, додав, що після звільнення з федеральної в’язниці Дон-П’ю Хан ще три роки перебуватиме в статусі умовно-звільненого під поліцейським наглядом.
На додачу до всього підсудний був зобов’язаний виплатити Національним інститутам охорони здоров’я, які постраждали від його дій, компенсацію у розмірі 7 216 890 доларів і, що мене просто зворушило, 12 центів. А що стосується статей, опублікованих групою Дон-П’ю Хана за той час, поки вони звітували за щедре федеральне фінансування, то десятки з них були відкликані з медичних журналів, подекуди досить престижних. Їм не можна довіряти, на них не можна посилатися — їх не було, і крапка! Минуло вже досить багато часу. У 2020 році Дон-П’ю Хан відбув призначений йому тюремний термін «від дзвінка до дзвінка». А на початку 2024 року закінчився й його статус умовно-достроково звільненого. Він довічно позбавлений можливості отримувати державні гранти та брати участь у будь-яких дослідженнях, що фінансуються урядом. Ну а приватних інвесторів із такою біографією він, очевидно, шукатиме дуже довго — тож у науці його просто немає. Не залишилося жодних слідів публічної активності, жодної публікації, немає навіть акаунтів у соціальних мережах, пов’язаних із його колишньою науковою спеціальністю. Наукова та громадянська смерть. Ймовірно, він живий, але повністю виключений зі своєї колишньої професії. З’являться ще такі — треба викривати їх вчасно. Довіряй, але перевіряй!
ЛІТЕРАТУРА
- Ex-Iowa State scientist gets prison for faking HIV research
- US vaccine researcher sentenced to prison for fraud
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
