ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: барон не розкрив таємницю гри
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
ГРА ЯК НАУКА
Теорія ігор як математична дисципліна виникла в XIX столітті, але цікавитися її проблемами почали значно раніше. Ще 370 років тому такий собі шевальє де Мере вигадав нову гру в кості — він кидав їх 4 рази і програвав, якщо не випадало жодної шістки. Де Мере спромігся обговорити свою гру з Паскалем і Ферма, і вони підтвердили, що вона виграшна. Незабаром із шевальє припинили грати, і він запропонував інший варіант: він програє, якщо за 24 кидки двох кубиків жодного разу не випаде дві шістки. Тут де Мере з науковцями не консультувався, а даремно — така гра є програшною, і він збанкрутував.
Так виникала теорія ймовірності, яка потім стала в пригоді й для теорії ігор. Навчитися гарантовано вигравати у складну гру — найцікавіше завдання. Для такої хитромудрої гри, як шахи, воно й нині не розв’язане. І спокуса його розв’язання плюс можливі матеріальні зиски змусили досить обізнаного інженера Вольфганга фон Кемпелена (1734–1804) забути про репутацію і вдатися до обману, причому досить гарного, гучного та вкрай придатного для відображення у ЗМІ.
БЕЗДОГАННИЙ СТАРТ
Словак з ірландським корінням, він навчався в Дьєрі, Пресбурзі (нині Братислава), Римі та Відні, володів 7 мовами і ще у 25 років почав керувати соляними шахтами всієї угорської частини імперії. В 1770 році фон Кемпелен став лицарем, а у 1775-му — бароном. Він спорудив водопровід для Братиславського Граду, збудував у Пресбурзі понтонний міст, реконструював укріплення Будапешта — нездара або ледар просто не впорався б. Окрім того, він винайшов і спорудив ще один неабиякий механізм — пристрій, який за допомогою міхів, клапанів, штифтів тощо досить непогано імітував мовлення дитини 3–4 років. Барон склав його детальний опис, який називався «Механізм людського мовлення разом з описом машини, що говорить», завдяки якому його неодноразово відтворювали.
Востаннє його відтворили у 2007 році німецькі вчені Бракхан та Бауер — все працювало! Безсумнівною є роль Кемпелена і в поліпшенні водопостачання імператорської резиденції Шенбрунн. 1772 року імператриця Марія Терезія поставила перед Кемпеленом це завдання, і незабаром він створив саморегулюючий водяний насос, який закачував воду в резервуари і підтримував роботу багатьох відомих фонтанів, аж до славнозвісного фонтану Нептуна. І та ж Марія Терезія, ймовірно, піддала репутацію Кемпелена непереборній спокусі, доручивши розкрити таємниці заїжджого ілюзіоніста. Вона й не уявляла, як добре барон впорається…
«ВЕЛИКИЙ ТУРОК»
Уже 1769 року, в розпал своїх інженерних звершень, Кемпелен продемонстрував імператриці та двору новий дивовижний автомат. Він являв собою фігуру ошатно вбраного турка, що сидів за столом перед шахівницею. На дошці були розставлені фігури, і Кемпелен оголосив, що цей автомат готовий зіграти з будь-ким із присутніх у шахи — найскладнішу гру, в якій кількість позицій, що можуть утворитися на дошці, перевищує 1062! Граф Людвіг фон Кобенцль без будь-якого страху сів грати — і безнадійно програв, не протримавшись і пів години. Іншим бажаючим пощастило не більше.
На біс чарівний «турок» блискуче розв’язав ефектну задачу щодо того, як обійти конем всі 64 клітинки дошки, побувавши на кожній клітинці лише раз. Багато хто вважав, що це все хитрий трюк. Але ніхто не зміг його викрити. Бургомістр Пресбурга Карл фон Віндіш згадував: «Припущення, що автомат керований людиною, виникало вже в перші хвилини демонстрації. Багато глядачів були в цьому настільки переконані, що не соромилися висловлювати свою думку вголос. Але всіх нас чекало потрясіння, коли пан фон Кемпелен відчинив навстіж дверцята скриньки.
При цьому він повертав автомат у всі боки, освітлював його внутрішню частину свічкою, піднімав одяг турка, дозволяв заглядати в будь-які щілини. Коли ж мені, незважаючи на всі старання, не вдалося виявити жодного підозрілого предмета розміром хоча б з капелюх, моєму самолюбству було завдано жорстокого удару. Такі ж почуття мали й інші глядачі, що красномовно відбивалося на їхніх витягнутих обличчях».
Було очевидно, що бургомістра зачепили за живе. Потім він говорив: «Згодом я не раз оглядав автомат, випробовував його на всі лади, грав з ним у шахи і мушу відверто зізнатися, що нічого не зрозумів. Втішаюся думкою, що й інші, більш обізнані в механіці люди, опинилися в такому ж становищі: ніхто не зміг розкрити таємницю… Якщо це обман, то нехай буде так! У всякому разі, це такий обман, який робить честь людському генію, обман приголомшливий і незбагненний…»
І все ж, незважаючи на такі тріумфальні для його винаходу відгуки, Кемпелен лишив автомат і досить довго не чіпав — імператриця Марія Терезія вважала за краще, щоб він займався своєю роботою інженера. Можливо, вона мала рацію?
ЗАБАГАНКА СПАДКОЄМЦЯ
Але 1781 року наступник Марії Терезії Йосиф II, який щойно воцарився, приймаючи у Відні спадкоємця російського престолу Великого князя Павла, вирішив здивувати його дбайливо збереженим чудовим «турком». Павло був у захваті і вмовив Йосифа відправити диво-автомат у закордонне турне. Дійсно, спробуй-но відмовити такому прохачеві! А що Кемпелен? Він вочевидь не поспішав, відтягнув такі престижні гастролі мінімум на рік, вчив «турка» розмовляти, показуючи йому встановлені на столі літери… Збереглися запитання «турку» та його відповіді. — «Скільки вам років?» — «192 місяці». — «Ви одружені?» — «У мене багато дружин». — «Скільки варіантів містить шахова партія?» — («турок» показує одиницю та величезну кількість нулів — відповідь наперед неточна, але схожа на правильну за змістом).
Врешті доводиться їхати — Павлові надто не заперечиш. Дехто це оскаржує, однак, здається, автомат доїхав до Петербурга і Катерина II з ним змагалася — ясна річ, безуспішно. Самозакохана імператриця наполегливо вимагала від Кемпелена продати їй автомат, але той викрутився, пояснивши, що має постійно бути поряд із пристроєм. Белетристика дуже вподобала цей сюжет, відзначившись мінімум двома романами і художнім фільмом «Гравець у шахи» (1938). За його сюжетом, всередині автомата захований польський офіцер-каліка Воронський, який обіграв Катерину, а коли вона навмисно зробила неправильний хід — скинув фігуру з дошки. Кемпелен сам зайняв місце Воронського, і під час розстрілу його було смертельно поранено (Господи, навіщо?). Ось такі були тоді кінофільми…
Виступи в Парижі проходять з успіхом — і при дворі, і в славнозвісному шаховому кафе «Де ля Режанс». За одним винятком: партія з Андре-Франсуа Даніканом Філідором, найкращим шахістом епохи, закінчується не на користь автомата. Щоправда, Філідор визнав силу гри свого супротивника, та все одно — стало зрозуміло, що цей механічний «турок» не є досконалістю і може програти звичайній людині…
Зате Бенджамін Франклін програв автомату, але поставився до нього з великим інтересом — у його бібліотеці знайшли книгу про чудового «турка», написану Філіпом Тікнессом. У Лондоні автомат грав з усіма бажаючими партії на ставку в 5 шилінгів — вочевидь без збитку для себе. А в Амстердамі він змагався з королем Пруссії Фрідріхом Великим і знову переміг. Цікавості короля не було меж — подейкують, що він навіть запропонував Кемпелену великі гроші за секрет «турка», та згоди не отримав.
ЗГАСАННЯ ТА НОВЕ ЖИТТЯ
Кемпелен повернувся з турне і зажив звичайним життям, начебто забувши про свій автомат. Багато хто намагався розгадати його таємницю. Хтось говорив, що у барона в кишені потужний магніт, за допомогою якого він усім керує, але як саме він це робить, ніхто не розумів. Дехто вважав, що до автомата ведуть малопомітні мотузки, але хто завгодно міг обходити його навколо і ніяких мотузок не бачив. Дехто навіть стверджував, що всередині «турка» захований живий шахіст. Але Кемпелен відчиняв усім бажаючим дверцята автомата, і всі бачили, що там нічого немає, крім шестерень, ланцюжків і вилок! Відмовитися від просування такого дива? Чому?
У 1804 році Кемпелен помер, і його спадкоємці продали «турка» за 10 000 талерів баварському імпресаріо Мельцелю. Почався новий потужний етап його слави. У 1809 році він розгромив лише за 19 ходів самого Наполеона, найвидатнішого полководця, не чужого й шахових битв. Через два роки обіграв у Мілані віце-короля Італії, пасинка Наполеона Ежена Богарне, блищав у Парижі, а в Лондоні пропонував бажаючим пішака та хід фори, і все одно програв тільки 2 партії, а виграв 45! Але все ж таки програвав, та й Філідору програв… У чому ж секрет? Надалі «турок» перетнув океан і довго дивував американців. Він брав участь у великій нью-йоркській виставці 1826 року, вражав Бостон, Балтімор і Філадельфію, заматував Чарльза Керролла, котрий, як і Франклін, підписав Декларацію незалежності, і це тривало десятиліттями.
Однак у 1836 році сам Едгар По опублікував есе «Гравець у шахи Мельцеля», де поставив дуже гостре запитання: «Якщо це автомат, то він мусить вигравати завжди, але він зрідка програє — чому?» Цікавість до дива техніки минулого століття починає падати, а неприємні запитання — частішати. Мельцель вирішує перевезти «турка» назад до Європи, але помирає на кораблі, і «турок» дістається капітану — проте без його таємниці, якою володів лише Мельцель. Новий власник дарує автомат Національному музею Філадельфії, де його демонструють тільки як дивовижний нерухомий механізм, секрет якого втрачено. У 1856 році внаслідок пожежі славнозвісний «турок» згорає. Та легендою він припиняє бути ще за два роки до цього.
ОЦЕ Й УСЕ!
З’являється вбивча публікація про наявність у «турку» дихальної трубки — навіщо вона автоматові? Спливає стаття, в якій двоє молодих людей зізнаються, що випадково бачили, як з машини після гри вилазив знаменитий шахіст Вільям Шлюмберже. Нарешті, детально вказується, як завдяки системі перегородок і дзеркал всередині машини можна створити порожнечі, в яких цілком поміститься невидимий ні для кого гравець. Йоганн Альгайєр, Анрі Бонкур, Аарон Александр, Вільям Льюїс, Жак Мюре, той же Вільям Шлюмберже (зірки шахів тих часів) — на кожного з них знайдено докази сидіння в задушливій шафі «турка» заради чималого гонорару (дивно — свого часу жоден із них не проговорився!).
Стає зрозумілим і небажання фон Кемпелена повертатися до свого найгучнішого витвору. При цьому автомат Кемпелена не припиняє бути дивом техніки минулих часів. Вправний пристрій бере у механічні пальці саме ту фігуру, якою хоче зробити хід прихований гравець. Куди її поставити, він бачить по руху кульки під шаховим полем — це забезпечують сильні магніти. Кожні дванадцять ходів керуючий грою довго й ретельно заводить машину великим ключем, даючи шахісту час подумати. Подробиць спливає щодалі більше — який вже сенс приховувати? Шахрайство. Звичайнісіньке, хоча й досить винахідливе.
Ось і ще важливий урок. Не допускайте незрозумілого, не дозволяйте робити елементи нового пристрою вражаючою таємницею і нерозв’язною загадкою. Якщо щось незрозуміло, розберіться ще до останньої сторінки патентної заявки, просто для того, щоби з вас не кепкували потім усі навколо. Якщо вам кажуть, що це таємниця, яку заборонено відкривати, — чітко знайте, що вас обдурюють. Краще відразу піти — хоча б посміховиськом не станете. І проявіть трохи поблажливості до Вольфганга фон Кемпелена, який не вчепився у свою сенсацію як у головного годувальника і носія успіхів. Він і без цього був чудовим механіком, отже, є винним, проте заслуговує на поблажливість.
ЛІТЕРАТУРА
- Кемпелен В. Mechanismus der menschlichen Sprache nebst Beschreibung einer sprechenden Maschine. Відень, 1791: з 27 гравюрами. Факсимільне вид.: G. Holzboog, 1970. 456 с.
- Сергій Марков. Полювання на електроовець: Велика книга штучного інтелекту. М.: ТОВ Алатирь, 2024. — Т. 1. — С. 308–309.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
