ЗАЧАКЛОВАНІ РІЧКИ: як світ знову стає живим

Photo by NASA on Unsplash

У стародавніх культурах річки шанували як священні об’єкти. Багато з них, приміром Ганг, досі мають величезне духовне значення. Чи змінилося з найдавніших часів наше ставлення до річок? Чи можемо ми сьогодні, незважаючи на весь техноцентризм і раціоналізм сучасної цивілізації, ставитися до річок як до живих істот?

У РІЧКИ З’ЯВИЛИСЯ ЮРИДИЧНІ ПРАВА

Років 8 тому на наш світ обрушилася дивна юридична мода — річки почали отримувати права. Ви не помилилися — юридичні права, такі самі, як і в людей. Істотних успіхів у цій шляхетній справі досяг Високий суд індійського штату Уттаракханд. Уперше в історії країни він оголосив річки Ганг і Джамна «живими істотами, які мають статус юридичної особи з усіма супутніми правами та обов’язками». Тепер, коли у річок з’явилися права, образити ці дві найвідоміші в релігійному світі Індії річки людині не так легко.

Наприклад, забруднення води або самозахоплення берегів карається як нанесення фізичної шкоди індійському громадянину. Щоправда, у постанові суду вказується, що у річки, як і в будь-якого члена суспільства, є ще й обов’язки. На жаль, як діяти у разі, якщо Ганг і Джамна не будуть їх виконувати, суд не розтлумачив. Оштрафувати або посадити в тюремну камеру річку буде таки складно. Втім, першопрохідцем у справі одухотворення й наділення річок юридичними правами стали зовсім не носії індійської релігійної традиції, як можна було б очікувати, а парламент Нової Зеландії.

РІЧКИ — «ТАКОЖ ЛЮДИ»

Новозеландські парламентарі таким чином поставили крапку в давньому судовому процесі, який тривав 170 років. Ще в XIX столітті визнати річку Вангануї живою істотою вимагали місцеві племена маорі. Але тільки в наш час особливе духовне значення річки для аборигенів було підтверджено законодавчо. Нарешті жива істота Вангануї може не непокоїтися через правове беззаконня — відтепер її інтереси цілком офіційно на всіх судових засіданнях представлятимуть маорі. Гадаєте, що це дивно?

Але прихильники нового закону вважають інакше: якщо ви надаєте статус юридичної особи віртуальним об’єктам — тисячам трастів, компаній та акціонерних товариств — чому б не надати його унікальному природному ресурсу? Хай як дивно, з цією логікою у світі солідаризується дедалі більше людей. Приміром, статус живої істоти отримала річка в бразильському місті Гуажара-Мірін. Місцеві жителі стверджують, що вона «як людина» і має свою особливу ідентичність. Надаючи річкам права й визнаючи їх юридичними особами, люди намагаються захистити їх від забруднення та знищення екосистем. Однак у цього руху є один важливий, неюридичний аспект.

ПОВЕРНЕННЯ У ЗАЧАКЛОВАНИЙ СВІТ

Власне, нова юридична мода відроджує анімізм. Згідно з цим давнім міфо-релігійним уявленням природа населена найрізноманітнішими суб’єктами — живими істотами, наділеними свідомістю, волею і здатністю впливати на долі людей. Іншими словами, річка, дерево, камінь — це рідний дім для духа або божества, що є уособленнями природних сил. У давньогрецькій міфології річки часто виступали в образі німф. У шумерській — Тигр і Євфрат витекли з очниць богині морської стихії Тіамат. Китайці шанували Хуанхе як «животворящу річку-матір», одночасно відчуваючи страх перед її непередбачуваним характером.

У давньоєгипетській міфології Ніл був персоніфікований як божество родючості на ім’я Хапі — «повелитель риб і птахів болотних», відповідальний за щорічні річкові розливи. Американські індіанці вірили, що їхні предки походять з озер та річок. У різних культурах річки розглядалися не просто як водні потоки, а як живі істоти, пов’язані з потойбічним світом богів і духів. Людина, століттями здійснюючи грандіозні наукові відкриття, наполегливо розчакловувала цей дивний і таємничий світ. Але що ж сталося зараз? Чому сьогодні річки повертають собі давно втрачений статус?

КІНЕЦЬ «НЕЖИВОЇ МАТЕРІЇ»?

Революція «олюднення» природних об’єктів торкнулася вже не лише містично налаштованих екологів, індійських суддів та новозеландських парламентаріїв. Вона вилилася на сторінки наукових видань. Зокрема, міжнародний науковий журнал Nature представив огляд трьох книг, що побачили світ у 2025 році (список наприкінці публікації). В одній із них письменник-натураліст Роберт Макфарлейн зізнається, як важко людині, вихованій у дусі раціоналізму, уявити собі, що річка може бути живою. Раціоналізм спричинив ставлення до річок як до «одномірної води», їх «систематично позбавляли душі та низводили до того, що Ісаак Ньютон називав неживою грубою матерією. На доказ того, що річки живі, Макфарлейн наводить слова політолога й антрополога Джеймса Скотта: «Вони народжуються; вони перетворюються; вони змінюють свої русла; вони прокладають нові шляхи до моря; вони рухаються одночасно і неквапливо, і бурхливо; вони (переважно) кишать життям; вони можуть померти майже природною смертю; їх часто калічать і навіть вбивають. Кожна річка, хоча й підпорядковується одним і тим самим гідравлічним законам, має свою індивідуальність та унікальну історію».

ПРИГОЛОМШЛИВА ЖАГА ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Макфарлейн наводить як приклад три абсолютно різних річкових ландшафти, яким загрожує зникнення. Перший — це унікальний хмарний кедровий ліс в Андах, де знаходяться витоки Лос-Седрос — річки, якій загрожують компанії, що видобувають мідь і золото. Другий — річки, струмки, лагуни та естуарії міста Ченнаї на узбережжі Бенгальської затоки, отруєні токсичними промисловими відходами. Третій — Нітассінан, батьківщина народу інну, що перебуває під загрозою затоплення через будівництво гребель на річці Мутехекау Шипу, яка впадає в затоку Святого Лаврентія. Людство тисячоліттями руйнує планету, бо одержиме жагою, яку не в змозі вгамувати. І ця жага несе страхітливі руйнування.

Лише 3% всієї води на Землі є прісною. До нас дійшла вавилонська глиняна табличка, датована приблизно 1900–1600 рр. до н. е., на якій клинописом записано «Епос про Гільгамеша». У ньому йдеться про першу війну за воду в стародавній Месопотамії, «землі між річками» — Тигром і Євфратом. Відтоді спрага ставала тільки сильнішою… Вона змушувала ранні цивілізації встановлювати територіальні кордони й шукати способи забезпечення водою. Це слово і в англійській, і в санскриті походить від одного протоіндоєвропейського кореня ters, що означає «сухий». Але спрага також асоціюється з жадібністю, з експлуататорськими практиками та конфліктами, а не лише з відновлювальною силою і добробутом.

АНІМІЗМ, ЯКИЙ НЕ СПРОМОГЛИСЯ ВБИТИ

Інвестиційний банк Goldman Sachs невипадково називає воду «новою нафтою». Для них це просто неживий матеріальний ресурс. Колоніальним імперіям та комерційним компаніям вигідно заперечувати, що річки живі. Приміром, після іспанського завоювання Андо-Амазонського регіону в Новому Світі з’явилася інквізиція. Будь-якого місцевого жителя, що поклонявся річці або струмку, інквізитори засуджували до ста ударів батогом. Дивно, але навіть після 500 років гноблення корінні громади зберегли уявлення про взаємозв’язок живих річок, живих лісів, живих гір і людей.

Тепер на бік цих уявлень стало законодавство, яке надає природі статус юридичної особи. Сьогодні влада в 40 країнах ухвалила понад 500 законів про права природи. У деяких із них, як-от у вищезгаданому новозеландському, річка описується як «неподільна жива сутність», «одухотворена фізична істота, що володіє життєвою силою». У цих описах використовується маорійське слово mouri — еквівалент латинського anima, «душа». Ми спостерігаємо, як через тисячі років, у XXI столітті, анімізм переживає друге народження. На наших очах народжується нова картина світу, де в єдиному потоці співіснує та взаємодіє все живе. А ось мертвій матерії в цьому живому світі місця, виходить, більше немає.

Оригінальне дослідження:

Should we treat rivers as living things?

Книги, що представлені в огляді:

Is a River Alive? Robert Macfarlane Hamish Hamilton (2025)
Thirst: In Search of Freshwater Wellcome Collection, London 26 June 2025—1 February 2026
Thirst: In Search of Freshwater Foreword by Robert Macfarlane. Wellcome Collection (2025)