ЗАГАДКА «ТАУНСЬКОЇ ДИТИНИ»: як у людей з’явилося дитинство

Обличчя і нижня щелепа екземпляра Australopithecus africanus, так званої дитини з Таунга, віком 2,1 млн років, виявленого в Південній Африці / wikipedia.org

У кожної людини є дитинство. Кожен із нас був дитиною. Але, виявляється, колись давно наші предки жили у світі, в якому того, що ми звикли називати «дитинством», не існувало. І зрозуміти це допоміг один таємничий череп, виявлений ученим під час власного весілля сто років тому. Відтоді це відкриття продовжує змінювати наше розуміння еволюції людини.

КІСТКИ — НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК!

«Таунська дитина» — одна з найвідоміших скам’янілостей у науковому світі. Це була перша знахідка решток австралопітека, який виявився дитинчам, що жило на Землі приблизно 2,58 млн років тому. Череп його було виявлено за вельми незвичайних обставин 1924 року австралійським анатомом Раймондом Дартом.

Того дня Раймонд і його наречена Дора святкували весілля у своєму будинку в Йоганнесбурзі. У розпал веселощів їм доставили дві великі коробки зі скам’янілими кістковими останками. Дарт чекав на них давно, але Дора просила не «псувати весілля» і відкрити їх, щойно роз’їдуться гості. Коли «весільний подарунок» було розпаковано, це кардинально змінило наукові уявлення про перебіг людської еволюції.

Усі виявлені раніше викопні рештки були схожі на сучасних людей. Але «таунська дитина» скидалися на мавпу й людину одночасно! Дарт назвав цього загадкового гомініда Australopithecus africanus — «південна мавпа з Африки». Знахідка стала першим доказом теорії Чарльза Дарвіна про походження людини.

До відкриття Дарта прабатьківщиною людства вважалася Азія. Але «таунська дитина» доводила, що мавпи та люди мали спільного предка, а людство зародилося в Африці. Крім того, були отримані найбільш ранні свідчення біпедальності — прямоходіння на двох ногах. Про це свідчило положення великого потиличного отвору в «таунської дитини», через який спинний мозок з’єднується з головним.

Звіт Дарта було опубліковано в журналі Nature 7 лютого 1925 року. Але загального визнання йому довелося чекати довгих 25 років!

«КОЛИСКА ЛЮДСТВА»

Це відкриття випереджало час, оскільки його сенс не можна було простими логічними кроками пов’язати з уявленнями того часу. Схожі ситуації не раз виникали в історії науки — досить згадати закони генетики або відкриття пеніциліну. Але навіть сьогодні — століття потому — «таунська дитина» досі викликає питання про еволюцію людини.

Наука й технології не стоять на місці, вони досліджують аспекти скам’янілостей, про які Дарт не міг знати, і деталі, які він невірно витлумачив. Про знахідку Дарта навперебій розповідали газети по всьому світу, і він став знаменитим відразу. Але перш ніж вчені почали приймати його суперечливі ідеї про еволюцію людини, знадобилися відкриття безлічі інших скам’янілостей австралопітеків.

Більшість із них було зроблено за 70 км на південний захід від Преторії в південноафриканському Стеркфонтейні, який сьогодні вважається «колискою людства» і є об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Однак у 20-ті роки минулого століття науковці цією інформацією не володіли.

І їхня недовіра зрозуміла, якщо врахувати, що знаменита «пілтдаунська людина», яку на той момент деякі члени Королівського товариства Лондона інтерпретували як найдавнішого предка сучасних людей, виявилася банальною підробкою, яку було викрито тільки 1953 року.

«ДИТИНА», У ЯКОЇ НЕ БУЛО ДИТИНСТВА

Ідеї Дарта зрештою були прийняті й загалом є актуальними й досі. Однак у середині 1920-х років порівнювати розвиток людей та інших мавп після народження, у дитинстві й на інших етапах життєвого циклу було практично неможливо. Дарт не мав доступу до сучасних технологій датування та візуалізації, які дають змогу вченим бачити скам’янілі кістки зсередини.

Але поступово літопис викопних молодих особин гомінідів розширювався. І тепер ми знаємо, що «дитині з Таунга» було близько 3,8 року, коли вона померла, і що вона мала мозок майже дорослого розміру та зрілість розвитку, що перевищувала б таку в людини того ж віку. Також науковці висловлюються на користь того, що «таунська дитина» була самкою, оскільки самки австралопітеків мали менші черепні коробки, ніж самці. А черепна ємність у знайденого екземпляра становить близько 405 кубічних сантиметрів — не найбільший показник для цього виду.

Інтерес до «таунської дитини» є геть не тривіальним. Він обумовлений не лише бажанням побільше дізнатися про еволюцію людини, а й відповісти на запитання про те, коли, чому і як розвинулася незвичайна стадія життєвого циклу — дитинство? Які зміни, наприклад, у розмірі мозку, супроводжували її появу?

Ми знаємо, що більшість дитинчат мавп можуть активно чіплятися за тіла своїх матерів через кілька місяців після народження. Тоді як людські дитинчата дорослішають повільніше і залишаються залежними від своїх батьків або опікунів набагато довше. У більшості мавп немає дитинства, тобто того періоду, протягом якого особини, відлучені від грудей, продовжують отримувати догляд з боку старших.

ДИТИНСТВО — ЛЮДСЬКА «ОСОБЛИВІСТЬ»

У своїй оцінці молочних зубів і перших постійних корінних зубів «дитини з Таунга» антрополог Холлі Сміт дійшла висновку, що дитинчата австралопітеків розвивалися радше з мавпячою, ніж з людською швидкістю. У свої 3,8 року «таунська дитина» була добре привчена до «дорослої» твердої їжі, хоча не виключено, що могла все ще отримувати якийсь мінімальний догляд з боку дорослих особин.

Характер ран на черепі «таунської дитини» свідчить про те, що її було вбито й, вочевидь, з’їдено орлом. У будь-якому разі, дитинства в людському розумінні в неї не було. Вона не була «дитиною» в чітко науковому сенсі і, відлучена від материнських грудей, не змогла прожити довго.

Дитинство, ймовірно, є найважливішим нововведенням саме людської еволюції. Воно дає змогу потомству перейняти набагато більше досвіду від дорослих, ніж це можливо у «мавпячій моделі». Виникнення тривалого періоду «безпорадності» людських дитинчат створило умови для когнітивної еволюції.

На перший погляд може здатися дивним, що австралопітеки розвивалися в мавпоподібному темпі, хоча й були по-людськи двоногими. Але, на відміну від пізніших гомінідів, вони проводили більшу частину часу на деревах. І точно так само, як інші мавпи, вірогідно, спали там.

Передумови до затримки дорослішання й виникнення дитинства з’явилися тільки після того, як нащадки австралопітеків цілком перейшли до життя на землі і втратили численні деревні адаптації. Еволюційні зміни сповільнили й ускладнили розвиток нервової, скелетної та м’язової систем, найімовірніше, перепрофілювали більшу частину анатомії, що була необхідна для деревного пересування.

«ТАУНГА» — СМІЛИВА ДІВЧИНКА У НЕБЕЗПЕЧНОМУ СВІТІ!

Науковці вважають, що дитинство, якого були позбавлені австралопітеки, з’явилося тільки у Homo erectus — разом зі збільшенням розміру тіла, мозку і когнітивних здібностей. Тим часом у різновиду Homo erectus віком близько 1,77 млн років, рештки якого виявили в грузинському селі Дманісі, швидкість росту зубів є аналогічною до тієї, що спостерігається в «таунської дитини» і сучасних людиноподібних мавп.

Розмір мозку теж можна порівняти, а ось формування задніх зубів було відтерміновано, як і в сучасних людей. Це свідчить про те, що дитинство виникло задовго до того, як розвинувся великий мозок. Деякі особливості каналу для відтоку крові з черепа та мозку в «таунської дитини» свідчать про те, що дитинча австралопітека ходило прямо, так само, як доросла особина.

Мабуть, тривалих періодів безпосередньої близькості до захисників, подібних до тих, які характеризують дитинство сучасних людей, у австралопітеків не було. Мати приділяла дитинчаті все менше уваги. Воно могло віддалятися від неї далі й далі, все більше часу проводити на землі й щодалі більше наражатися на ризик нападу хижаків. І цей ризик міг стати одним із селективних чинників, які спричинили появу захищеного дитинства в ранніх Homo.

Але у випадку з бідолашним дитинчам, яке загинуло в пазурах хижого птаха, цей фактор ще не діяв. «Таунська дитина» ще не була «маленькою людиною». Щоправда, й «маленькою мавпою» вона вже не була. Це була відірвана від материнських грудей 3,8 річна дівчинка-австралопітек, що вирушила в повну небезпек самостійну подорож.

Оригінальне дослідження: