ЗАГИБЕЛЬ СВІТІВ: чому одні мови вимирають, а інші домінують

Photo by krzhck on Unsplash

Сьогодні у світі існує близько 7000 мов. Складні системи спілкування вважають ключовою характеристикою людини. Тому відповідь на запитання «хто ми і звідки?» люди невипадково намагаються знайти, досліджуючи походження й розвиток минулих і сучасних мов. Чому одні мови вимирають, а інші домінують? Як це пов’язано з еволюцією людини і чим нам це загрожує?

ПОШУКИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАБАТЬКІВЩИНИ

Сучасні мови об’єднуються приблизно в 140 сімей. Однак домінують у світі лише 5 із них: індоєвропейська, сино-тибетська, нігеро-конголезька, афро-азіатська та австронезійська. Мовами індоєвропейської сім’ї, 12 основних гілок якої формувалися на величезному просторі від Північно-Західного Китаю до Західної Європи, розмовляє майже кожна друга людина на Землі.

В силу історичних обставин їх походження було «Святим Граалем» для багатьох інтелектуалів. Крім інших планет, на почесне звання батьківщини індоєвропейських мов претендували багато регіонів — від приполярних областей на півночі до Антарктиди на півдні, від Атлантики до Тихого океану. Ситуація різко змінилася завдяки серові Вільяму Джонсу — видатному британському філологу, поліглоту й піонеру індології. Працюючи суддею в колоніальній Індії, Джонс у 1786 році звернув увагу на разючу схожість між санскритом, латиною і грецькою. Візьмімо, наприклад, санскритське слово «мати» — mata й латинське — mater; дієслово «літати» на санскриті — pátami, грецькою — pétomai, а латиною — petō.

Джонс писав: «Жоден філолог не міг досліджувати всі три, не вірячи, що вони походять з якогось спільного джерела, якого, можливо, більше не існує». Місцем, звідки почалася експансія єдиної протоіндоєвропейської мови, Джонс вважав територію сучасного Ірану. Однак Джонс ще не використовував термін «індоєвропейська мова». Його 1813 року запропонував Томас Юнг.

У ПОШУКАХ АРІЙСЬКОЇ БАТЬКІВЩИНИ

Юнг знав 13 мов. Бувши талановитим фізиком і механіком, він уславився як не менш талановитий філолог-сходознавець. Зокрема, зробив величезний внесок у розшифровку давньоєгипетських написів, включаючи два на знаменитому Розетському камені. Юнг припустив, що батьківщину індоєвропейської мови слід шукати не в Ірані, а на північному заході Індійського субконтиненту — в Кашмірі. Сьогодні багато науковців ставляться до цієї ідеї скептично.

У 1920-х роках в долині річки Інд, на території сучасного Пакистану, було знайдено руїни стародавньої цивілізації, що виникла в 4 тисячолітті до н. е. Вона мала розвинену писемність, яка ще не розшифрована, та, очевидно, що її автори не говорили санскритом або іншою індоєвропейською мовою. Хоча деякі лінгвісти, які симпатизують індуїстському націоналізму, звісно, вважають інакше. Взагалі, ідеологію неодноразово використовували для «допомоги» науці.

Між 1870 і 1945 роками пошук індоєвропейської батьківщини різко змістився у бік Європи. Приміром, нацистським режимом Німеччини на цю роль була схвалена Скандинавія, звідки нібито походили «чистокровні арійці», що розмовляли індоєвропейськими мовами. Прихильники європейського походження індоєвропейців звертали увагу на особливості литовської мови. Вони вказували на регіон на схід від Балтики, а культура лінійно-стрічкової кераміки (5500–4500 рр. до н. е.) — на Подунав’я.

ГЕНЕТИКА ДАЄ ПІДКАЗКИ

У 1960-х роках взяла гору теорія, яка розміщувала батьківщину індоєвропейських мов на північ від Чорного і Каспійського морів. У цієї теорії є сильний союзник — генетика. 2015 року було проведено аналіз ДНК, отриманої з могил людей ямної культури, які жили в Понтійсько-Каспійському степу 8–3 тис. років тому. З цього регіону «ямники» мігрували як на Схід, так і на Захід. Близько 5000 років тому вони рушили до Європи і на 90% замінили тодішній європейський генофонд своїм власним.

З того часу більшість європейських чоловіків, а також мільйони чоловіків у Центральній та Південній Азії несуть Y-хромосому, що прийшла з Понтійсько-Каспійського степу. Жодні подальші масові міграції, падіння Римської імперії, «чорна смерть» і світові війни не змогли змінити генетичної, культурної або мовної спадщини 5-тисячолітньої давності.

Якби ми змогли «відмотати назад» мови, якими розмовляють в Ісландії, Ірландії, Англії, Іспанії, Норвегії, Німеччині, Литві, Італії, Греції, Україні, Ірані та Індії, вони б усі злилися в одну спільну мову — мову ямної культури. Дізнатися, як вона точно звучала, нам навряд чи вдасться, але ми можемо стверджувати цілком обґрунтовано: мова відігравала важливішу роль в еволюції людських суспільств, ніж націоналізм, імперії та війни.

ЧОМУ МОВИ ЗНИКАЮТЬ

З 1884 до 1915 року Намібія була німецькою колонією, потім її окупувала ПАР. У 1990 році країна здобула незалежність. Обираючи офіційну мову, уряд відкинув німецьку та африкаанс через асоціації з гнобленням. Місцеві африканські мови, включно з ошівамбо, якою розмовляє половина Намібії, також були відкинуті, щоб не провокувати етнічний поділ. Так офіційною мовою Намібії — її шкіл, органів державної влади і навіть релігійних культів — стала англійська, якою володіло 0,8% населення.

Ідея полягала в тому, щоб, вивчаючи англійську мову, намібійці відчували себе громадянами єдиної держави і могли вільно спілкуватися з рештою світу. На жаль, мовний експеримент не вдався: через десятиліття англійською розмовляють лише 3,4% намібійців. Існує думка, що так сталося через брак англомовних шкільних вчителів. Однак, з огляду на те, що часом мови не в змозі стерти з лиця землі епідемії та війни, навряд чи це єдина причина.

Дослідники вважають, що політична та культурна складність створює таке середовище, в якому одні мови чомусь виживають, а інші ні. Несподівана увага Намібії до англійської може поставити під загрозу її корінні мови в довгостроковій перспективі, але поки що до цього далеко. А от в Австралії домінування англійської призвело до того, що 93% мов корінних народів вимерли або незабаром можуть зникнути. За даними ЮНЕСКО, 14 років тому в Індії 196 мов і діалектів перебували під загрозою зникнення, сьогодні — 600.

ЗАГИБЕЛЬ СВІТІВ

Зникнення мов викликає занепокоєння тому, що із втратою кожної з них у небуття відходить унікальна «картина світу». Дослідження біорізноманіття в Амазонії, Північній Америці та Новій Гвінеї показало, що місцеві назви близько 75% з 12 000 рослин були «лінгвістично унікальними». Багато з них мають величезний потенціал у лікуванні серцево-судинних і психічних захворювань, наданні допомоги під час вагітності.

Рецепти застосування лікарських рослин були частиною колективних знань протягом сотень або тисяч років. Але коли рослини залишаються, а мова, вмираючи, втрачає їх назви, то разом зі словами втрачаються і знання про їх можливості та властивості. І, ймовірно, ця «лінгвістична амнезія» поширюється далеко за межі знань про рослинний світ.

Візьмімо, приміром, свистячі мови, які існують на всіх населених континентах. Їх унікальність полягає в тому, що свист не створює навантаження на голосові зв’язки і забезпечує потужну гучність у вузькому діапазоні частот. Сенс речення в свистячій мові ви зрозумієте на відстані в десять разів більшій, ніж якби ви голосно кричали. А скільки ще найнеймовірніших можливостей людство втрачає разом із вимираючими мовами!

Справедливості заради потрібно сказати, що бувають і випадки, коли мертві мови відроджуються. Маньчжурська — імператорська мова, якою в Китаї розмовляли з 1644 по 1912 рік, — тепер викладається в університетах по всій країні. Маорі в 1987 році стала офіційною мовою Нової Зеландії, і нині її вчать у школах. Гельська в 2005 році отримала в Шотландії статус офіційної мови й зараз мирно сусідить з англійською на шотландських дорожніх знаках.

ХХХ

Цей матеріал є коротким оглядом трьох книг, що вийшли друком у 2025 році. Вони не дають остаточної відповіді на запитання про прабатьківщину індоєвропейських мов, але показують нам захоплюючу складність мов з різних точок зору — включаючи лінгвістику, археологію, генетику та антропологію. Якщо ви захочете глибше зануритися в цей дивовижний світ, то маєте змогу звернутися до таких видань: Лора Спінні «Прото: Як одна давня мова стала глобальною» / Вільям Коллінз, 2025; Дж. П. Меллорі «Індоєвропейці відкриті заново: як наукова революція переписує їхню історію» / Темза і Хадсон, 2025; Лорна Гібб «Рідкісні мови: Таємні історії прихованих мов» / Атлантик, 2025.

Оригінальне дослідження: