АХ, КОХАННЯ: дуже гарний поганий шлюб сина каменяра та «рудої конячки»
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ЧИ БУВ ВІН УЗАГАЛІ?
Дискутувати щодо цієї подружньої пари легко — що б ви не сказали про чоловіка, ваші опоненти можуть відповісти, що це неправда, ба більше, спростувати їх ви ніколи не зможете. Адже існують серйозні сумніви у тому, що він був на нашій планеті. Який же взагалі цей філософ Сократ, якщо не збереглося жодного його твору? Цікаво, що з цитат, наведених Платоном, постає образ однієї людини, метафізика й майже містика, а з цитат Ксенофонта з упевненістю можна вивести інший образ — людини дуже практичної і навіть приземленої… А тут ще Сократ у Арістофана — софіст, пройдисвіт і відвертий шахрай — це що, іще один Сократ? Ні, радше ім’я Сократ — певна фольклорна реальність, яку кожен із цих творців наповнював потрібним йому змістом. І взагалі, у стародавніх греків був спеціальний жанр — «сократичні діалоги». А якщо ми можемо сказати «шерлокголмсівська історія» про будь-який текст детективного змісту — то що ж, і Шерлок Голмс є реальною особою? Ну як, переконали вас противники реальності існування Сократа? Додам — серед них є такі вельми шановані й впливові науковці, як швейцарський філософ Олоф Гігон або його не менш шанований німецький колега Фрідріх Шлеєрмахер. Повіримо їм?
СХОЖЕ, ТАКИ БУВ
Особисто у мені не виходить. Те, що Сократ у різних його сучасників є різним, мені здається нормальним. Для Платона він — поважний учитель, для Ксенофонта — сучасник і колега, в чомусь суперечливий, а в чомусь дуже шанований, для Арістофана — політичний супротивник та об’єкт для глузувань… Ви ще здивовані, що у промовах кожного з них Сократ описаний по-різному? А ось такий видатний мислитель, як Арістотель, що народився вже після смерті Сократа, зображує його у своїх творах як цілком реального наставника свого вчителя Платона, ретельно розрізняючи те, що Сократ, на його думку, насправді говорив, і те, що йому приписували. Це також аргумент на користь того, що Сократ реальний. А ось іще: грандіозний афінський процес над Сократом, що закінчився для нього смертним вироком, — реальність чи ні? Якщо так, важко повірити, що про нього афінська бюрократія не залишила слідів. Виявляється, є згадки про цей процес, і зовсім не поодинокі! Тож Сократ — реальна особистість, а отже, й особисте життя у нього було. Що ж нам про нього відомо?
ДОФІЛОСОФСЬКА МОЛОДІСТЬ
Для простоти припустімо, що він народився у 469 році до н. е. у родині каменяра Софроніска та повитухи Фенарети. Схоже, що родина була не з найбідніших, хоча й не надто заможною. Згідно зі славнозвісним поділом законодавця Солона всіх афінян на чотири класи Сократ вочевидь не був фетом, тобто тим, хто мав річний дохід менше ніж 200 медімнів зерна (це десь 28 з гаком літрів зерна на день — з голоду точно не помреш, проте й не купатимешся у розкошах, у військо тебе візьмуть, але хіба що пращником або веслярем на трієру). І до класу гіппеїв, зі статками 300–500 медімнів, які можуть служити в кавалерії та купити для цього коня, родина також не дотягувала.
Ймовірно, він належав до зевгітів (від 200 до 300 медімнів) — тих, хто міг собі дозволити упряжку волів. Вони якраз можуть воювати в основі могутності Афін — важкій піхоті, придбавши собі повний комплект озброєння: меч (прямий ксифос або криву махайру), триметровий спис дорі, анатомічну кірасу гіппоторакс (або принаймні ліноторакс із шарів льону), глухий коринфський шолом на всю голову, поножі, наручі та величезний круглий щит гоплон. Через цей щит їх і називали гоплітами. Сократ, як йому личило з огляду на соціальне становище, став гоплітом. Воював він чудово: у програній битві при Делії відступав настільки гідно, що полководець Лахет, який перебував там же, казав: «Якби інші відступали, як Сократ, їх не наважилися б переслідувати». А під час облоги Потидеї, коли молодий аристократ Алківіад отримав поранення і йому загрожував полон, Сократ його врятував та навіть зберіг його зброю.
НЕ ЛИШЕ ЖІНКИ
З цього місця можна розпочати оповідь про особисте життя Сократа — про його інтимні стосунки з Алківіадом еллінські джерела пишуть як про безсумнівний факт, не вбачаючи в цьому жодної сенсації: в Елладі таке було цілком звичним явищем. Щоправда, ця мила парочка примудрилася здивувати навіть своїх сучасників. У них було заведено, щоб мудрий, зрілий ераст (закоханий), займаючи активну позицію, захоплювався вродливим і дуже молодим ероменом (коханим), який не тільки в пасивній позиції приймав його інтимні залицяння, а й навчався у нього мудрості, культури та життєвого досвіду. Ось такий курс молодого бійця… А у Сократа з Алківіадом і це було не так, як у людей (у розумінні їхніх сучасників та земляків) — згідно з «Бенкетом» Платона Алківіад, ніби палкий ераст, домагався близькості з Сократом, а Сократ, як початківець-еромен, був до всього цього натиску досить прохолодний… Однак не будемо захоплюватися цією стороною кохання — вона навіть еллінів не дуже задовольняла.
НЕРІВНИЙ ШЛЮБ
У греків вважалося пристойним брати шлюб не раніше, ніж у 30–35 років. А одружувалися вони з дівчатами, починаючи з 14 років. У 18 років — це вже майже старенька. Сократ став до шлюбу геть пізно, близько 50 років, і дружина виявилася, як і належить, значно молодшою — мало не на 30 років. Хоч хтось, спасибі благодійнику, взяв за дружину стару, якій було аж 20 років! До речі, Ксантіппа була, вірогідно, з відносно знатного роду Бузігів, до якого належав сам великий Перікл. А як, цікаво, у Сократа було з фінансами? На початку життя, як уже зазначалось, — цілком пристойно: поважний зевгіт, здатний купити недешеву зброю, щоб служити у гоплітах. Його дружині, гадаю, було важливо, щоб родина не злидарювала, і вона мала право на це розраховувати. Та в останні приблизно 20 років життя (так уже виходить, що це той час, коли він був одружений) Сократ різко змінив своє ставлення до матеріального. Він не вимагав плати за уроки, хоча навчався у нього багато хто, сімейну справу — майстерню батька-каменяра — Сократ зовсім покинув та інших заробітків принципово не шукав.
СКАНДАЛЬНА СЛАВА
Як це могло сподобатися дружині? Вона й виявляла невдоволення, вдаючись до лайки та скандалів. Одного разу, накричавши на чоловіка й не побачивши відчутної реакції, вона облила його водою, а він відповів, що після грому він якраз і чекав на дощ. Що з таким вдієш? Хіба що увічниш: картина Рейєра ван Бломмендаля «Ксантіппа знущається з Сократа у присутності Алківіада» в музеї міста Страсбурга зображує саме цей момент… Подейкують, що Сократ так змінився після того, як його друг Херефонт запитав у дельфійської піфії, чи є хтось мудріший за Сократа, а вона коротко відповіла: «Нікого». З обережністю та гумором він пояснив похвалу піфії тим, що він знає те, що нічого не знає, але інші не знають навіть цього. Однак ані його дотепні парадокси, ані чималу славу не можна їсти й пити. Сократ не був зовсім бідним — у нього був дім, йому допомагали друзі, багато з яких мали неабиякі статки. Його близький друг Критон ретельно стежив за тим, щоб діти Сократа не голодували, а Ксантіппа менше його гризла. А дітей у Сократа незабаром з’явилося аж троє — Лампрокл, Софроніск і Менексен. Другого назвали на честь батька Сократа, адже це було дуже популярним — назвати дитину ім’ям діда. Можливо, батька Ксантіппи звали Лампроклом? Саме в цей час жив відомий афінянин Лампрокл, знаменитий флейтист, — чи не він батько Ксантіппи? Все можливо…
КТО ВОНА — КСАНТІППА?
А що, власне кажучи, означає ім’я Ксантіппа? Ім’я Сократ перекладається як «той, хто зберігає владу», «той, хто зберігає могутність» — друге надзвичайно точно відповідає могутності його розуму. А ім’я Ксантіппа зустрічалося в історії — скажімо, Ксантіппом звали батька великого Перікла, те саме ім’я носив блискучий спартанський полководець, який керував військами Карфагена у Першій Пунічній війні й завдав римлянам страшної поразки… А що ж воно означає? У греків безліч імен зі складом «іпп» — Філіпп, Іпполіт, Фідіппід, Гіппократ, Архіп, Меланіпп… Все тому, що «іппос» — це кінь, дуже важлива істота у житті греків. Те саме з іменами Ксантіпп і Ксантіппа — вони означають «руда конячка». Отже, мало того, що Сократ був одружений з «рудою конячкою» — її копита досить боляче його били. Чи за діло? Відповім одразу — у неї були причини сердитися. Дітей треба годувати, лікувати і навчати, а це не буває задарма ніде й ніколи. Та чи приносили її дії користь?
Ані найменшої — Сократ продовжував жити, як і раніше. Її обов’язком було знайти інший, дієвий спосіб донести до чоловіка своє невдоволення. А вона продовжувала лаятися й домоглася лише того, що через понад дві з половиною тисячі років її ім’я означає лайливу дружину — що ж їй з того… Ну хіба що колись у латинському алфавіті була специфічна складність. Зазвичай в абетках кожній літері відповідає якесь слово: А — Альфа, Б — Браво, С — Чарлі тощо. Так от, для літери Х не так давно майже не знаходилося слів, і великою зручністю була можливість позначати її як Xantippa — так і робили досить довго, поки, завдяки Рентгену, не з’явився альтернативний варіант X-ray.
ВІН УМІВ ДАТИ ВІДПОВІДЬ
Нападки Ксантіппи не впливали на Сократа — хіба що відточували його майстерність іронії та стоїчного спокою. Є щось особливе в його відповіді на запитання учня: «Чи варто одружуватися?» Сократ сказав: «Одружуйся неодмінно. Якщо трапиться хороша дружина — будеш щасливий, якщо погана — станеш філософом». Сократа одного разу запитали, чому він одружився з жінкою із таким нестерпним характером, а він відповів: «Той, хто хоче стати хорошим вершником, обирає найдикішого коня. Приборкавши його, він легко впорається з усіма іншими. Так і я: навчившись терпіти Ксантіппу, я зможу ладнати з будь-якою іншою людиною». Це схоже на правду: Ксантіппа намагалася принизити чоловіка будь-якими засобами, найкраще у присутності гостей. Одного разу Алківіад приніс Сократу розкішний подарунок — величезний смачний пиріг. Але прибігла Ксантіппа, причепилася до якоїсь дрібниці, кинула цей пиріг на підлогу й розтоптала. Алківіад не витримав і запитав у Сократа: «Як ти витримуєш таке?» Сократ поцікавився, як Алківіад терпить гучне гагакання гусей у його садибі. Той сказав, що гуси приносять йому м’ясо та яйця. Сократ відповів: «А мені Ксантіппа приносить дітей». Спробуй-но тут посперечатися…
ЩОСЬ У ЦЬОМУ БУЛО…
Як же вони прожили цілих двадцять років, чому не розлучилися (в Афінах розлучення було цілком усталеним інститутом)? Виходить, що ось такі стосунки, коли дружина використовує всі можливі форми тиску, а чоловік стоїчно відшутковується, були для них звичними. У цьому шлюбі було й щось, чого ми не врахували, крім сварки. Коли Сократа звинуватили в невірі у богів і розбещенні молоді та на суді, що відбувся 399 року до н. е., засудили до смерті незначною більшістю (за його провину проголосували 280 суддів, проти — 221), Ксантіппа турбувалася про чоловіка, безперервно відвідувала його під час досить довгого проміжку між вироком і його виконанням (разом із трьома дітьми, звісно) і цілком щиро сумувала через долю, що чекала на нього. Філософ був у своєму репертуарі: на ридання Ксантіппи про те, що він помирає безневинно, він відповів: «А хіба було б краще, якби я помер винним?»
Після страти Сократа, якої він легко міг уникнути втікши, але не захотів цього зробити, нам майже нічого не відомо про події у подальшому житті Ксантіппи — хіба що безглузді чутки про те, що вона продавала записи, які залишилися від чоловіка, іншим філософам, які видавали їх за свої (не вірю аж ніяк, Сократ нічого не записував!) Зате у наш час ім’ям Ксантіппи назвали астероїд (та ще й з маленьким тризначним номером 156, що почесніше) та навіть кратер на Венері. Це вже не кажучи про рідкісний вид африканських землерийок і новий різновид кліщів. На честь кого з вас назвали хоча б кліща? І запам’ятайте ще один урок Сократа й Ксантіппи — хай як жахливо ви не сварилися б зі своїми коханими, розлучаючись навіки, будете багато про що шкодувати. Можливо, навіть плакати. Як Ксантіппа за Сократом.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
