ПСИХОЛОГІЧНА ПАСТКА: як бути з «поганими» та «хорошими» росіянами
Всеволод Швайба. Сповивання війною, 2022 / Instagram
Нещодавно журналіст Максим Кухар на своїй сторінці у Facebook написав: «Найбільший успіх розвідки РФ в Україні з початку року — це створення мема «хороший росіянин» та надання йому в Україні негативного значення». Втім, не виключено, що це й не розвідка, а тріумф людської дурості. Спробуємо розібратися.
На прикладі конфлікту між Росією та Україною ми бачимо не лише зіткнення політичних інтересів, а й моральні дилеми на індивідуальному рівні.
У Росії є ті, хто активно виступає проти агресивної політики свого режиму. Рішення про боротьбу з тоталітарним режимом вони ухвалювали на основі своїх переконань, цінностей та обставин. Вони ведуть свою гру — відстоюючи себе у світі.
Однак часто ми починаємо бачити супротивника виключно як джерело зла. Відмова від узагальнень та спроба побачити різноманітність людей у Росії може стати стратегічною перевагою для України.
Це допомагає зберегти моральну першість, забезпечує більш об’єктивний погляд на ситуацію та дозволяє ефективніше взаємодіяти з різними групами людей усередині Росії, які можуть виявитися корисними партнерами у боротьбі проти агресії.
Вчора я отримала особисте повідомлення від людини із Росії з украй антивоєнною позицією, давнього борця з путінським режимом. Він висловив українцям підтримку після страшної атаки по Одесі і попросив через мене передати грошовий внесок тим, хто його потребує.
Щиросердна пропозиція від людини, чия країна перебуває в конфлікті з моєю, змусила мене замислитися. У голові три варіанти:
1. Передати нужденним, повідомивши, що гроші від людини із російським паспортом.
2. Передати, але нічого не повідомити про джерело.
3. Відмовитися.
Ось розмірковую, як краще вчинити.
Багатьом відома напівлегендарна історія Фріца Ланга. Ланг був видатним, якщо не сказати великим кінорежисером. Але, на жаль, він був євреєм, а це у Третьому рейху, м’яко кажучи, не віталося.
Проте сам фюрер визнавав, що такий геній, як Ланг, може привести націонал-соціалістичне кіно до небувалих вершин. Тому нацистське керівництво почало всіляко догоджати кінорежисеру, який хотів вирватися з країни, що стрімко поринала в коричневу прірву. Зокрема, довгі та тривалі бесіди з ним вів Геббельс.
Відомо, що на наполегливу пропозицію Герінга залишитися Ланг вигукнув: «Але ж я єврей!» На що отримав відповідь: «Тут у нашому рейху ми самі вирішуємо, хто єврей, а хто ні!». Звичайно, для нацистів євреї були ворогами батьківщини та втіленням вселенського зла.
Однак у випадку з Лангом спрацював не так офіційний людиноненависницький міф, як банальний прагматизм: для користі справи нацист може працювати навіть з тим, кого вважає абсолютним злом. Така прагматична установка є нескінченно далекою від моральної, загальнолюдської позиції.
Але зовсім не тому, що прагматизм взагалі часто буває аморальним. Страшний сам факт розподілу людей на «сорти»: цей єврей добрий і корисний — з ним можна працювати, а цей — непотрібний і поганий, отже, підлягає утилізації в газовій печі.
Проте як же в такому разі нам бути з «поганими» та «хорошими» росіянами?
Питання, з одного боку, складне, а з іншого — відповідь на нього вкрай проста: РФ — держава, яка розв’язала війну, є ворогом України. З ворогом, що прийшов до твоєї хати, треба воювати. Але при цьому слід пам’ятати кілька найважливіших моментів.
По-перше, не варто ділити людей на «сорти» — ані росіян, ані євреїв, ані українців, ані німців — нікого не варто.
По-друге, не варто тотально дегуманізувати ворога.
Коли ти вимовляєш слова «поганий росіянин» або «хороший росіянин», то відмовляєшся від складного мислення про складний світ і потрапляєш до влади «диктатури предикату».
Сесіль Вінтер в есе «Панівне позначаюче нових арійців» чудово показала, що дегуманізація — це психологічна пастка: людині здається, що від дегуманізованого ворога легше захищатися.
Проте це не так, оскільки, відмовляючи ворогові в праві бути людиною, ти б’єш не так по ворогові, як по самому концепту прав людини. У тому числі ставиш під сумнів своє право.
Крім того, ворог, що дегуманізується, — це завжди абстракція, яка нічого спільного з реальністю не має. Адже тобі доведеться битися не з абстрактним, а з цілком конкретним ворогом.
Отже, дегуманізація — це не лише психологічна ілюзія, а й джерело системних стратегічних помилок. Часом фатальних.
По-третє, українці справедливо вважають, що з росіянами вони зовсім не «один народ», як це стверджує путінська пропаганда. Та якщо в нас різні цінності, колективна психологія і цивілізаційний вибір, то навряд чи ми повинні уподібнюватися до росіян, які використовують у промислових масштабах технології, що дегуманізують.
Вбити дракона — умова необхідна, але недостатня. Потрібно ще самому не стати драконом — інакше незрозуміло, заради чого взагалі борешся з драконом.
Так, той, хто прийшов вбивати тебе і твоїх близьких, заслуговує на те, щоби бути вбитим. Проте навіть найстрашніший і найогидніший ворог — це все ж таки людина. Звичайна людина, а не надприродне, сакральне зло.
Чи можна українцю приймати допомогу від росіянина, який щиро хоче йому допомогти та публічно відмежувався від його реальних, а не абстрактних ворогів?
Мені здається, що можна. Якщо дивитися на нього поглядом, вільним від спотвореної оптики, ілюзій і не-мислення, якими загрожує дегуманізація. Не очима Герінга, а, наприклад, очима Христа.
Прагматизм від прагматизму відрізняється, і у зв’язку з цим доречно, слідом за кейсом Ланга, згадати євангельський кейс. В Ісусі Христі, як відомо, «немає ні елліна, ні юдея».
Пам’ятаєте його притчу про доброго, але вкрай дегуманізованого євреями самаритянина?
Самаритянин, який сприймався ортодоксальною іудейською свідомістю практично як недолюд, щиро допоміг єврею, що потрапив у біду. І саме цієї миті, проявивши акт співчуття і співпереживання, він із ворожого «чужого» став його «ближнім».
Не відмовлятимемо іншим у праві на прояв людяності. Бо таким чином ми не відмовляємо в ньому і самим собі.
Особисто я схиляюся до першого із трьох варіантів.
Щодо другого є питання.
Він не сказав прямої брехні, не сказав і правди — це була напівправда, тобто найгірша брехня
З «Повісті про Ходжу Насреддіна»
Можливо, у вас є четвертий варіант? Я поки що не придумала.
