АХ, КОХАННЯ: щира фанатичка та розважливий спритник
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ПРІЗВИСЬКО КОРОЛЯ ЕНРІКЕ
У середині XV століття ситуація на Піренейському півострові була, як завжди, непростою. Наварра на півночі півострова, Португалія на заході, Арагон на сході, Кастилія посередині, а на півдні — мусульманський емірат Гранада. Добре б об’єднатися проти останніх на півострові маврів, але як? Силою не виходить — може, вийде династичний шлюб?
А в найбільшому королівстві, Кастилії, якраз виникають складнощі. Після 13 років безплідного шлюбу король Енріке розлучається з дружиною. Комісія самого римського папи розбирає питання й робить висновок, який нікого безпосередньо не ображає, — подружні обов’язки 13 років не виконували, і королева залишилася незайманою дівчиною, яку в Римі взяли б за весталку, бо на подружжя наклали закляття (нині сказали би «психологічний блок», маючи на увазі абсолютно те саме).
Король взяв новий шлюб з Жуаною Португальською, але шлюбна ніч знову не вдалася. Щоправда, за сім років королева народила доньку Хуану, але всі називали її винятково Бельтранеха, бо у свиті королеви був вельми шанований нею дворянин на ім’я Бельтран де ла Куева, і про ступінь поваги королеви говорили різне…
Незабаром Жуана народила ще й двійню від племінника єпископа Фонсеки, після чого король з нею розлучився, а заодно оголосив незаконною і Бельтранеху, водночас отримавши від народу прізвисько Енріке Безсилий (іспанською це звучить навіть красивіше — Енріке Ель Імпотенте).
КОРОЛІВСЬКИЙ ШЛЮБ
До кого ж перейде кастильський престол? Король має молодшого брата Альфонсо, але він з незрозумілої причини помирає. Є ще сестра Ізабелла, а в християнських королівствах, на відміну від їхніх мусульманських сусідів, передача престолу жінці не надто схвалюється, хоча й вважається можливою. Зрештою Енріке оголошує сестру спадкоємицею, за умови, що перед заміжжям вона дослухається до нього під час вибору нареченого.
До речі, нареченого він уже пригледів — Афонсу Португальського, брата покинутої Жуани і дядька незаконнонародженої Бельтранехи. Але Ізабеллу він категорично не влаштовує. Інша річ — син короля Арагона Фернандо! І неважливо, що ще до повноліття він завів двох незаконних дітей.
Нагадаю, що в ті часи єдиним способом познайомитися з можливим чоловіком було споглядання його портретів. Може, портрет Фернандо малював один із предків великого Дієго Веласкеса, а портрет Афонсу — предок не менш великого Пабло Пікассо?
Почалися переговори, які проходили чудово в усьому, крім однієї дрібниці — король Енріке про них уявлення не мав! І вочевидь схвалив би не раніше, ніж у всіх кастильських поселеннях вовки вляглися б на головній площі поруч із ягнятами. Та Ізабелла вперто наполягала на своєму.
Існувала ще одна перешкода — майже всі дворяни півострова були родичами. Фернандо та Ізабелла — не виняток — отже, на шлюб був потрібен ще й дозвіл папи римського, який у таких випадках його давав, але неодмінно в обмін на подачки й поступки.
Однак вони все-таки примудрилися одружитися, причому за обставин, що нагадують сюжет Лопе де Веги. Фернандо з Арагона та Ізабелла з Кастилії пробралися до Вальядоліда під покровом таємниці, переодягнені купцями, щоб ніхто, боронь Боже, а насамперед король Енріке, нічого не знав…
Дозвіл від папи в них був, проте написаний і підписаний без жодного відома понтифіка — часу обмаль, узгодимо потім, папа добрий, він пробачить, особливо якщо ми заплатимо. Чи багато ви бачили таких королівських весіль?
ДНІВ ФЕРДИНАНДОВИХ ЧУДОВИЙ ПОЧАТОК
Звісно, Енріке позбавив Ізабеллу права успадкувати престол, заприсягся, що Бельтранеха абсолютно законна, і видав її за Афонсу, рідного дядька, щоб передати йому корони Португалії та Кастилії. Можна сказати, сам себе викрив у брехні й наклепі… Але кастильських дворян це геть не влаштувало, і майже всі вони стали на бік Ізабелли.
Що було робити бідному Енріке, який справді виявився Безсилим, Ель Імпотенте, та ще й у справах важливіших за постільні? Тільки одне — і він помирає 1475 року, а за 4 роки йде у засвіти татусь дона Фернандо Хуан II, після чого перешкод до переходу Кастилії та Арагона під спільну владу подружжя не залишається.
Спільне царювання починається досить успішно. Закохані не сваряться, діють заодно, говорять мало, міркують розумно. Майже одразу ж вони приборкують одну з головних бід обох королівств — розбій на дорогах, який чинять не тільки відверті бандити, а й лицарі-розбійники, що вважають такі капості своїм священним правом.
Для цього вони задіюють Святе Братство, Санта Ермандаду — щось на зразок тодішньої ДНД, що бореться з усіма цими неподобствами у вільний від роботи час, майже без успіху.
Дон Фернандо зрозумів, що ця сила, яку ніхто не контролює, може стати його власною! Він підкинув Братству грошенят і повноважень, поширив на Арагон цю кастильську структуру, став особисто нею керувати — і дороги в обох королівствах стали не такими небезпечними, торгівля спростилася, доходів додалося, а головне — з’явилася реальна можливість вгамувати зухвалих ідальго, які до біса надумали про свої феодальні права.
ВЕЛИКІ ДІЯННЯ
Народ задоволений — життя налагоджується, у гаманцях водяться грошики, і меншає шанс, що їх відберуть та поженуть із простягнутою рукою на паперть або з навахою на велику дорогу. Монархи подобаються підданим навіть зовні. Дон Фернандо досить благообразний і користується успіхом у панянок (подейкують, що він цим охоче користується, але нишком, без розголосу).
Щоправда, розповідають, що після його рукостискання люди перелічують пальці, однак політесу він дотримується, завжди спокійний і коректний. Ізабелла дещо емоційніша, може й войовничу промову виголосити, і особисто верхи на чолі війська скакати, але теж без ексцесів.
Цілком освічена, вона здатна годинами розбирати державні справи з канцеляристами, та й на особистому фронті начебто жодних нарікань — п’ятеро діточок (син і чотири доньки), а третя, Хуана, — красунечка й розумниця. Однак шлюб близькоспоріднений — з папою ж бо вони домовилися, і він їхній фальшивий дозвіл підтвердив, але невідома тоді наука генетика на римського папу не зважає…
Зміцнілі об’єднані королівства відчули себе в змозі закінчити Реконкісту, завоювавши Гранаду. У цьому їм допомогла давня звичка переможців у війнах — запозичувати вади переможених. Останній вестготський король Родріго був узурпатором, тираном і, якщо вірити популярним баладам, ще й ґвалтівником.
Зрештою він догрався до того, що чимала частина його дворян залюбки співпрацювала з арабами, щоб його усунути від влади (адже він усунув свого попередника Вітіцу!). Достатньо ворогів було і в останнього еміра Гранади Боабділя, який здолав власного батька і воював не тільки з іспанцями, а й із рідним братом. Кінець кінцем Гранада не встояла, а тамтешнім нехристиянам обіцяли свободу віросповідання. Чи дотримаються цієї обіцянки?
Того ж 1492 року відбулася не тільки капітуляція Гранади — набагато важливішу капітуляцію (так тоді називали ще й угоди) Фердинанд та Ізабелла уклали з таким собі купцем-генуезцем. Він дотримувався ідеї, від якої суттєво тхнуло багаттям, нібито Земля, бачте, кругла, і якщо плисти весь час на захід, доберешся до багатої Індії не гірше, ніж якщо попливеш на схід.
Торгувалися сім років — цей Крістобаль Колон вимагав у разі успіху титули віце-короля й Адмірала Моря-Океану. Звісно, можна було пообіцяти, а потім нічогісінько не дати, як зрештою і вийшло, але здавалося, що й вкладати кошти не варто.
Обачний дон Фернандо не дав би йому ні мараведі, та його романтична дружина вирішила ризикнути й заявила чоловікові, що закладе свої коштовності, а грошей на експедицію дасть, і той вирішив не зв’язуватися.
Експедиція закінчилася нечуваним успіхом, її учасники привезли в Європу безліч нововведень, від какао і червоного перцю до сифілісу і тютюну, а років за п’ятдесят до Іспанії з цих нових земель полилися справжні ріки золота й срібла, і стало зрозуміло, що це відкриття виявилося епохальним не лише для Кастилії та Арагона, а й для всієї цивілізації.
БОЖЕВІЛЬНІ РІШЕННЯ
Але погіршилися стосунки всередині правлячого подружжя — дон Фернандо поводиться, як типовий іспанський мачо, ледве встигає визнавати своїх незаконних доньок, навіть не спромагаючись вигадувати їм нові імена: щонайменше дві з них звуться Маріями.
А Ізабелла дотримується подружньої вірності ідеально, ніяких романів з ким завгодно, навіть персонально з Колумбом, їй і зараз не сміє приписати жоден жовтий писака, але сучасники помічають, що королева стає сумною і тривожною, та й улюблена донечка Хуана занадто меланхолійна. Загалом, справи кепські, хіба що неясно, де вдарить найболючіше…
Удар обрушився на найбільше благо півострова — міжконфесійний мир. Раніше Іспанія була в цьому плані аномально благополучною — християни, мусульмани та юдеї, які жили там, звісно, вважали, що вірять правильно тільки вони, але інші теж люди, і з ними можна вести справи. Однак Ізабелла настільки ревно вірила, що доручила боротьбу за правоту католиків моторошній організації, що звалася «найсвятіша інквізиція».
Маврам та юдеям Гранади, як ви пам’ятаєте, обіцяли не утискати їхню віру, але дотримуватися цієї обіцянки і не подумали: треба ж душі рятувати! Рятували, як уміли, зазвичай милостивим покаранням без пролиття крові, тобто спаленням на багатті.
Погано допомагало і хрещення: хрещених євреїв і маврів однаково позбавляли багатьох прав, підозрювали в нещирості та могли потягти на вогнище навіть за те, що ті в суботу вдягнули чисту білизну — мовляв, так вони шаббат відзначають…
Незгодних хреститися виганяли з країни — Колумб відплив не з Севільї чи Кадіса, а з глухого Палоса, який за 500 років узагалі тиною вкрився, і повністю повторити на честь півтисячолітнього ювілею Колумбове плавання виявилося фізично неможливо.
Великі порти були забиті кораблями юдеїв та маврів, які відпливали у вигнання і збагатили своїми надбаннями ворожу Туреччину. А турецький султан Амурат, потираючи руки, глузував з дурного короля Фернандо, який розорив свою країну, щоб облагодіяти Туреччину. Але Ізабелла вірила, що вона рятує рідний край, а дон Фернандо не бачив причин сваритися з дружиною.
СУМНИЙ КІНЕЦЬ
Щира віра королеви все одно не могла їй заборонити хоча б зрозуміти огидність її позиції, яка заперечує її ж слово. Бачить вона і справжню поведінку коханого чоловіка, але йому ані слова — просто відмовчується і поводиться дедалі більш нервово та скуто. Це не кажучи вже про те, що справи з улюбленою донечкою гіршають… Покинувши цей світ 1504 року, Ізабелла, безперечно, йшла з очікуванням жахливих подій.
І справді, бідолашна донья Хуана, яка дуже любила свого чоловіка, герцога Філіпа Австрійського, не змирилася з його раптовою смертю і втратила глузд. Вона ревнувала небіжчика, заборонивши жінкам наближатися до його труни і зажадавши негайно покинути жіночий монастир, у якому без її відома похоронна процесія попросила нічлігу.
Харчувалася Хуана лише хлібом і сиром, який підкладали їй під двері, бо вона не бажала їсти на людях. Так вона прожила до 76 років. З волі її сина, майбутнього імператора не тільки Іспанської, а й Священної Римської імперії Карла V, її практично ніхто не бачив. Ніби поховану живцем…
А дон Фернандо після смерті дружини побрався з донькою наваррського віконта втричі молодшою за нього, інтригував, воював в Італії, обманював союзників, як хотів, і своїм найбільшим діянням вважав не Гранаду і відкриття Америки, а захоплення французького Русільона, який все одно довелося повернути.
За такого гарного початку царювання, романтичної подорожі до вівтаря інкогніто і пристрасті, яка вочевидь поглинала все, — навіть прикро якось… Шкода щиро закохану Ізабеллу, але якщо замислитися над тим, що зробила з Іспанією заснована нею інквізиція, — жалість випаровується. Вона отримала, що заслужила, та й то з величезною знижкою.
