АЛЬТЕРНАТИВНІ ДІТИ: як «пухнасті немовлята» ведуть нас до соціальної деградації

Photo by Joel J. Martínez on Unsplash

Колись собаки відіграли важливу роль в еволюції людини. Відтоді два біологічні види продовжують еволюціонувати в одній екосистемі. Сьогодні ми все частіше сприймаємо наших домашніх улюбленців як альтернативних дітей. Наскільки безпечний цей тренд? Чи здатна нас «розлюднити» та сама тварина, завдяки якій ми з вами «олюднилися»?

СОБАКА ЯК ЕВОЛЮЦІЙНА ПЕРЕВАГА

До появи сучасної людини в Європі на її теренах приблизно 250 тисяч років у неандертальців не було конкурентів. Висувалося багато теорій, чому вони вимерли, але жодна не є переконливою. Як науково неспроможні відкинуті уявлення про багатотисячолітню міжвидову війну і про нездатність неандертальців адаптуватися до Льодовикового періоду.

Є версії, що наші предки, кроманьйонці, мали низку переваг: вони були краще озброєні, їхня культура була складнішою, що їх було банально більше і розмножувалися вони швидше. Поки дискусії з цього приводу тривають, американський палеоантрополог із Пенсильванського університету Пет Шипман висунув ще одну гіпотезу. Він вважає, що наш вид отримав перевагу завдяки прирученню собак, чого в неандертальців з якихось причин зробити не вийшло.

Знахідки собачих скам’янілостей демонструють, що приручення стартувало приблизно 35–45 тисяч років тому, коли кроманьйонці жили пліч-о-пліч із неандертальцями. При цьому кроманьйонці нерідко ховали померлих собак, дотримуючись загадкових посмертних ритуалів, що свідчить про їхній високий статус у палеолітичному суспільстві.

МИ НАЗАВЖДИ ЗМІНИЛИ ОДИН ОДНОГО

Тогочасні собаки були досить великими тваринами, що зовні нагадували сучасних німецьких вівчарок. Вони давали кроманьйонцям незаперечні переваги при полюванні, транспортуванні здобичі та охороні осель, яких неандертальці були позбавлені. Хоча, можливо, ми недооцінюємо їхні здібності як дресирувальників. Так само, як раніше помилково вважалося, що вони не вміли користуватися вогнем, не знали медицини, мистецтва і релігійних обрядів.

Хай там як, доказів, що собака був другом неандертальця, у нас немає. Отже, і впливу на нього він справити не зміг. А ось на кроманьйонця, на думку Шипмана, вплинув, оскільки симбіоз людини й собаки був «вулицею з двостороннім рухом».

Людина сприяла перетворенню вовка на собаку, що, своєю чергою, «прокачало» наших предків до рівня сучасної людини. З усіх приматів тільки в людей склера — зовнішня оболонка ока — не темна, а біла. Ця особливість забезпечує кращу зорову координацію з напарником під час полювання.

Але собака в цьому сенсі теж унікальний — він має здатність стежити за напрямком погляду людини, якої не має вовк. А далі коеволюція зробила наступний крок: людина та собака стали емпатичними, вони можуть легко зчитувати по очах емоції одне одного.

СОБАКИ НАС ДІЙСНО ЛЮБЛЯТЬ

Зв’язок між людиною і собакою виявився винятково міцним. Давним-давно існування переважної кількості людей у всіх країнах і на всіх континентах не залежить від полювання та охорони стад. Проте більше половини людей у всьому світі утримують домашніх улюбленців, серед яких собак — близько 520 мільйонів. Причина — вони є джерелом комфортного емоційного контакту, який люди один одному можуть забезпечити не завжди.

Якщо порівнювати з домашніми кішками, то їм беззаперечно належить пальма першості: зі 195 країн світу тільки в 9 кішок більше, ніж собак. Це недивно, якщо врахувати, що наше «партнерство» з кішками почалося набагато пізніше. За собаками пішла домашня худоба і тільки потім, приблизно 5–10 тисяч років тому, коти.

Крім того, якщо судити за рівнем окситоцину, що виділяється при контакті з господарем, собака любить його набагато більше, ніж кішка. У перших він підвищується в середньому аж на 57,2%, у других — тільки на 12%. Емоційна значущість собак у людському світі продовжує стрімко зростати. У низці країн їхня роль у житті людей виходить далеко за межі традиційного уявлення про домашніх улюбленців. А кількість собак у сім’ях часто-густо перевищує кількість дітей.

ІНДУСТРІЯ «ПУХНАСТИХ НЕМОВЛЯТ»

Прихильники традиційних цінностей б’ють на сполох. Папа римський Франциск навіть публічно називав егоїстами бездітних людей, які віддають всю свою любов домашнім вихованцям. Щоправда, на загальну тенденцію це ніяк не вплинуло. Якщо ввести у пошуковику словосполучення fur baby (англ. «пухнасте немовля»), ви знайдете кілька визначень домашньої тварини в бездітній сім’ї.

У 2022 році майже 60%, або 50,3 млн, американських сімей не мали дітей. Дослідження Американського федерального бюро статистики праці констатує, що такі подружні пари витрачають на своїх домашніх улюбленців більше грошей, ніж сім’я будь-якого типу витрачала в період з 2007 до 2011 року.

Для бездітних — це один із найпоширеніших способів проявити про когось турботу, нерозтрачену на дітей. І хоча вважається, що діти в усіх сенсах обходяться дорожче, навколо «пухнастих немовлят» виросла буквально ціла індустрія. Американська компанія Grand View Research підрахувала, що її обсяг 2025 року становитиме $202,6 млрд.

Заради справедливості потрібно визнати, що ця індустрія не лише забиває ваші шафи зимовими комбінезонами для собак, а й створює нові робочі місця: цілу армію грумерів, вигульщиків, зоопсихологів і навіть пет-терапевтів — вузьких спеціалістів, які фахово виконують функцію привчання собаки до лотка.

КОЕВОЛЮЦІЯ ТРИВАЄ

Професор Енеке Кубіньї, завкафедрою етології в угорському Університеті Етвеша Лоранда виявив чітку взаємозалежність між зростанням кількості власників собак і зниженням рівня народжуваності. Згідно з його даними, оприлюдненими нещодавно в Current Directions in Psychological Science, 19% бездітних дорослих і 10% батьків цінують свого собаку не менше, ніж будь-яку людину. Кубіньї пояснює це тим, що деякі власники собак справді можуть мати більш негативне ставлення до батьківства.

За статистикою, сім’ї з дітьми частіше заводять собак. Але бездітні пари нерідко розглядають свого вихованця як «пробну дитину», як своєрідне тренування перед справжнім батьківством. І жінки, які свідомо чи несвідомо до цього прагнуть, часто вважають чоловіків із собаками більш привабливими. Це свідчить про те, що коеволюція триває і «дорога з двостороннім рухом» є ще далекою від завершення.

ПЕСИКИ З «ОБЛИЧЧЯМ НЕМОВЛЯТИ» — НАЙУЛЮБЛЕНІШІ

На думку Кубіньї, стосунки людей і собак сприяють трансформації соціальних зв’язків. Генетично закодована в людях потреба в соціальній взаємодії зміщується в бік турботи про домашніх тварин. Культура та багатомільярдна індустрія догляду за «пухнастими немовлятами» всього лише відображає цей тренд.

90% дорослих не проводять навіть години на тиждень, доглядаючи за маленькими дітьми, хоча люди еволюціонували в умовах спільного виховання дітей. А нині вони щодалі частіше відчувають і називають себе «матусями» й «татусями» своїх собак. І найбільшу популярність при цьому отримують «дитиноподібні» песики — коротконосі та невеликого розміру.

Виходить, що, конкуруючи за нашу любов з іншими породами, перевагу в еволюційному відборі отримують саме вони. Зазвичай саме такі породи мають найбільше проблем зі здоров’ям, що ще дужче стимулює людське співчуття, прив’язаність і турботу «татусів» та «матусь» про своїх вихованців. Науковці б’ють на сполох: якщо володіння собакою об’єднує людей, це чудово, але якщо сприяє ізоляції та бездітності — воно стає серйозною соціально-демографічною проблемою.

Оригінальні дослідження: