КІНЕЦЬ СВІТУ: чому люди народжують менше дітей

Консультант компанії Jansen Capital Management

КІНЕЦЬ СВІТУ: чому люди народжують менше дітей

Photo by Ben Wicks on Unsplash

Науковці б’ють на сполох: різке скорочення чисельності населення для більшості країн світу може мати катастрофічні наслідки.

ВІК ТА КОНКУРЕНЦІЯ ЗА РЕСУРСИ

Існують різні демографічні моделі, завдання яких — передбачити майбутню чисельність населення на Землі та те, як вона вплине на розвиток світової цивілізації. За деякими оцінками, 12 млрд людей — це граничне навантаження, яке може витримати наша планета. До кінця ХХІ століття нас буде приблизно 9–10 млрд. Але цілком можливо, що до демографічної межі ми так і не дістанемось. Бо у 2060-х роках, найімовірніше, відбудеться злам тенденції — зростання населення не просто зупиниться, а почне потроху скорочуватися. У такій моделі ХХ століття в Європі вважають епохою «демографічного переходу»: від високих показників народжуваності та смертності до низьких.

Багатство «цивілізованого Заходу» створили не лише колоніальна політика та технологічна перевага. З економічної точки зору «демографічний перехід» виявився надзвичайно вигідним: падіння народжуваності вивільняє кошти, які можна інвестувати в економіку та людський капітал. Як підсумок цих процесів розвинені країни Європи отримали населення, що швидко старіє, з гідною пенсією та високим рівнем життя. Однак, зважаючи на заяви європейських політиків, ресурси для підтримки високих стандартів соціальної держави в Європі вичерпуються. Крім того, старіння населення стає світовим трендом.

До 2050-х років у країнах, які зазвичай вважають такими, що розвиваються, житиме приблизно 80% літнього населення Землі. І ці люди будуть змагатися за ресурси як із літніми людьми свого покоління, так і з молодими. При цьому саме останні стануть дефіцитним ресурсом. Відсоток молодих людей у загальній людській популяції ставатиме дедалі меншим. І їхня нестача загрожує ще одним глобальним викликом, не меншим, ніж зміни клімату, епідемії, проблема чистої води та ядерна загроза. Справа в тому, що для виконання життєво важливої роботи будь-якому суспільству необхідна певна кількість молодих людей, які досягли повноліття. Основний спектр суспільно важливих робіт виконується людьми не старшими 65 років. Молодь — це рушійна сила розвитку, яка створює нові ідеї та реалізує різного роду інновації.

КІНЕЦЬ «СУСПІЛЬСТВА ПРОГРЕСУ»?

Суспільство, де домінують люди, яким далеко за 70 або 80 років, більше не зможе бути «суспільством прогресу». Порушення балансу між молоддю та людьми похилого віку призведе до швидкого розпаду спільнот у всьому світі. Деградація відбуватиметься не одночасно, а розтягнеться у часі. Поступово людство втрачатиме здатність виробляти продовольство, підтримувати систему охорони здоров’я тощо. Нестача всього того, що раніше забезпечувало виживання, — хорошої їжі, води, рецептурних ліків — додатково сприятиме глобальній депопуляції. Однак у світовій культурі такий образ майбутнього існував не завжди.

У 1960-х і 1970-х роках письменники-фантасти та футурологи непокоїлися через те, що на Землі буде занадто багато людей. Але в 80-х все змінилося. Вперше, мабуть, передчуття наближення демографічної катастрофи вилилося на сторінки роману Курта Воннегута «Галапагоси», що побачив світ у 1985 році. У ньому йдеться про майбутнє, в якому глобальна епідемія зробила всіх людей репродуктивного віку безплідними. Далі література та кінематограф пропонували найрізноманітніші версії майбутнього, в якому люди, втрачаючи здатність розмножуватися, поринають у тотальний відчай. А в тих, хто ще здатний мати дітей, суспільство відбирає особисту свободу. Як приклад таких похмурих антиутопій можна назвати «Оповідь служниці» Марґарет Етвуд і «Дитя людське» Філліс Дороті Джеймс.

Однак про те, що загроза вимирання для людства цілком реальна, говорять не лише фантасти, а й науковці. Зрештою, на Землі вже вимерли тисячі видів тварин і людей. Можна згадати про тих самих неандертальців, які з’явилися приблизно 400 000 років тому, а 40 000 років тому остаточно зникли з лиця землі. Homo sapiens, який існує вже щонайменше 200 000 років, поволі підбирається до того часового рубежу, який так і не змогли подолати його найближчі родичі.

ГАРНИХ СТРАТЕГІЙ НЕ ІСНУЄ

Останні наукові публікації на цю тему б’ють на сполох: падіння народжуваності відбувається швидше, ніж очікувалося, і навіть у тих країнах, які вважалися демографічно благополучними. Приміром, у 1970 році в Мексиці у середньому на одну жінку припадало 7 дітей. До 2014 року — 2. У 2023-му цей показник становив усього 1,6. До середини нинішнього століття ця ситуація стане нормою для більшості країн світу. Однак жодна держава не має уявлення, як реагувати на цей виклик. Адже їхні економіки побудовані на уявленні про стале зростання населення. Вони просто не готові до спаду інновацій та продуктивності, а також до нестачі працездатного населення, необхідного для підтримки зростаючої кількості людей похилого віку.

У країнах із низьким рівнем народжуваності запускається вкрай небезпечна ланцюгова реакція: від ослаблення військової могутності та політичного впливу до скорочення інвестицій у нові технології. При цьому вчені змушені визнати: жодна політика щодо відновлення народжуваності не зможе переламати негативну тенденцію. Також вони наголошують на тому, що багато стимулів, які вже використовують держави, підривають гендерну рівність, оскільки ставлять зростання населення вище за особистий вибір. Ці стимули обмежують доступ до контрацепції та абортів, закріплюють традиційні гендерні ролі. Тобто розхитують ціннісні засади сучасної західної цивілізації, що в цілому також не сприяє стабільності.

Тому науковці рекомендують зосередитися не на падінні народжуваності, а на забезпеченні стійкості: якщо уповільнити спад, у розвинених країн з’явиться шанс адаптуватися до майбутніх демографічних змін. Наприклад, стимулювати імміграцію та не скидати з рахунків можливості людей похилого віку, які здатні довго зберігати свою продуктивність. Згідно з даними із 41 країни з розвиненою та економікою, що розвивається, середньостатистична сучасна 70-річна людина у 2022 році мала такі самі когнітивні здібності, як і 53-річна у 2000 році. Однак у подібних стратегій є слабке місце — вони неминуче зіткнуться із соціальною та політичною протидією.

ХТО СТРАЖДАТИМЕ НАЙБІЛЬШЕ

Сьогодні середній світовий коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, яку протягом життя народжує одна жінка, становить 2,2. Але в деяких країнах він значно нижчий за середній. Приміром, у Південній Кореї він знизився з 4,5 у 1970 році до 0,75 у 2024-му. Пік чисельності населення в 52 млн осіб країна пройшла у 2020 році. Китай досяг піку в 1,4 млрд осіб у 2022 році. Індія з 1,7 млрд наблизиться до нього на початку 2060-х. США з 370 млн — приблизно у 2080-му. Винятком із світового тренду буде лише Африка на південь від Сахари. До кінця XXI століття там народжуватиметься понад половина всіх немовлят світу. А вже до середини століття Нігерія стане третьою за чисельністю населення країною у світі.

Якщо говорити про населення світу в цілому, то пік його зростання буде досягнуто в найближчі 30–60 років. А далі нас чекає таке скорочення, яке востаннє людство переживало у XIV столітті за часів «чорної смерті». Причому найбільше постраждають країни із середнім рівнем доходу, як-от Куба, Колумбія та Туреччина, де падіння народжуваності загострюється зростанням еміграції до багатших країн. Також посилиться розрив між великими містами та провінцією, яку стрімко залишатиме молодь. Там закриватимуться школи, супермаркети та лікарні, і це ще більше підштовхне молодих людей до міграції. Хай як дивно, але до зниження народжуваності призводить те, що прийнято вважати соціальним і моральним прогресом.

У США, приміром, народжуваність знизилася значною мірою через зменшення кількості незапланованих вагітностей та пологів у підлітковому віці. Свою роль також відіграло зниження рівня домашнього насильства. Жінки, які страждають від нього, народжують дітей приблизно удвічі частіше, ніж ті, хто перебуває у здорових стосунках. Це наочно продемонструвало дослідження 2018 року, проведене соціологом Дженніфер Барбер. У всьому світі доступ до контрацепції допоміг відокремити секс від народження дітей. У підсумку секс став безпечнішим, але займатися ним стало не так цікаво.

Соціолог Еліс Еванс встановила, що в багатих країнах молодь вступає у стосунки та займається сексом дедалі рідше, тому що онлайн-розваги витісняють реальне спілкування. Не сприяють народженню дітей феміністичні рухи та жіноча емансипація. Жінки воліють будувати кар’єру, стаючи все більш вибагливими та вимогливими до чоловіків. Крім того, діти — це дуже дорого. За даними ООН, у 39% випадків причиною відмови від дітей є фінансові проблеми.

МОЖЛИВО, НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО?

Втім, апокаліптичні сценарії, створені науковцями, цілком можуть не справдитися. У середині ХХ століття середньосвітовий коефіцієнт народжуваності становив 5. Це явище отримало назву «бебі-бум». 1968 року книга «Демографічна бомба» викликала справжній переполох. Її автори Пол та Енн Ерліх стверджували, що перенаселення призведе до голоду та екологічної катастрофи. З того часу населення майже подвоїлося — з 5 до 8 млрд, проте катастрофи не сталося. По-перше, завдяки прогресу сільськогосподарських і медичних технологій. По-друге, протягом останніх 50 років зростання населення сповільнюється. Можливо, нинішнє падіння народжуваності — це ще не вирок людству, а лише специфічна фаза великого демографічного циклу.

Оригінальне дослідження: