Світлина: Родні Сміт. Грег і Колін фотографують один одного в полі, Альберта, Канада, 2004
Здатність відчувати себе та іншу людину, реагувати на її почуття — необхідність у сучасному світі та основа для успішного й духовно багатого життя. Раніше було доведено, що емоційний інтелект є важливим чинником для побудови довгочасних дружніх стосунків. Нарцисичні особистості не можуть похвалитися гарною тривалою дружбою.
Друзі показують іншу картину світу, діляться емоціями та слугують своєрідною оптикою для підсвічування тих чи інших явищ у житті. Слухаючи друзів, адаптуючись одне під одного, ми розвиваємо емпатію, пізнаємо світ із різних боків.
Дружні стосунки також важливий ресурс для об’єктивної самооцінки. Відомі люди — не виняток.
Ми зібрали найяскравіші приклади дружби відомих людей.
ФРЕДДІ МЕРК’ЮРІ ТА МОНСЕРРАТ КАБАЛЬЄ
Рок-зірка Фредді Мерк’юрі мав мрію: почути, як співає його кумир Лучано Паваротті. 1983 року він вирушив до лондонського Royal Opera House, де вперше відчув силу голосу Монсеррат Кабальє в опері Верді «Бал-маскарад». Як потім згадуватиме Мерк’юрі, він сидів, нерухомо, поки звучав незрівнянний бельканто оперної діви.
Біографи рок-музиканта пізніше зазначали, що саме з того часу він слухав лише одну музику — незрівнянну Монсеррат Кабальє. Рокер до кінця своїх днів вважав уродженку Барселони найкращою виконавицею всіх часів.
В інтерв’ю іспанському телебаченню 31 липня 1986 року він, не приховуючи, висловив свою мрію — заспівати дуетом із Кабальє. Ця чутка дійшла до оперної діви й зацікавила її. Вони вперше побачилися в барселонському готелі Ritz, щоб обговорити деталі підготовки до Олімпіади-92. До відкриття цієї грандіозної події рок-музикант і оперна діва мали підготувати пісню.
Вони вмить перейнялися глибокою повагою одне до одного, серця двох забилися в унісон. Пізніше кожен із них описував цю зустріч як доленосну. Їм здавалося, що вони знають одне одного тисячу років. Ця зустріч поклала початок їхній щирій дружбі.
Монсеррат Кабальє згадувала: «Фредді звернувся до мене зі словами: у мене є для вас подарунок, композиція Exercises In Free Love. Будьте так ласкаві, виконайте її, коли у вас буде час, де завгодно, нехай навіть у ванній. Пісня звучала піанісимо і дуже, дуже мелодійно. І я взяла партитуру, яку він мені вручив, щоб надалі виконати цю річ».
Коли оперна діва попросила Фредді Мерк’юрі про особливий подарунок — пісню про її рідне місто — світ побачила «Барселона», майбутній гімн Олімпіади. Вони зустрічалися неодноразово у квартирі рок-зірки та розмовляли до ранку. Заради цих посиденьок Монсеррат нехтувала своїм графіком сну. Це їй першій Фредді Мерк’юрі розповів про свою невиліковну недугу — СНІД.
8 жовтня 1988 року вони співали на фестивалі La Nit, влаштованому з нагоди передачі олімпійського факела. Три композиції — серед них і «Барселона» — увійшли до їхнього спільного альбому. На жаль, через смерть легендарного Фредді Мерк’юрі друзям так і не пощастило виконати гімн на відкритті Олімпіади-92. «Замінити Фредді будь-ким — неможливо!» — сказала організаторам Монсеррат. Пісня прозвучала в записі.
ЕРНЕСТ ГЕМІНҐВЕЙ І ФРЕНСІС СКОТТ ФІЦДЖЕРАЛЬД
Американські письменники Ернест Гемінґвей і Френсіс Скотт Фіцджеральд були справжніми легендами. Майже до самої смерті їх пов’язувала дружба. Про неї біограф Метью Брукколі написав у своїй книзі «Фіцджеральд і Гемінґвей, небезпечна дружба», виданій 1994 року.
Що в них було спільного, окрім схожих родин, у яких обидва виховувалися? Кожен із письменників вів руйнівний для них спосіб життя. З тією лише різницею, що в момент, коли кар’єра Фіцджеральда через його згубні звички завершувалася, Гемінґвей тільки почав розправляти свої творчі крила.
Ця дружба була і щирою, і дивною. Відомий уже Фіцджеральд у всьому слухався Гемінґвея, й незабаром не міг без нього обходитися. Гемінґвею ж часто було соромно через друга, якого доводилося виручати з різних халеп.
«Його талант був таким же природним, як візерунок із пилку на крилах метелика. У свій час він розумів це не більше, ніж метелик, і не помітив, як візерунок стерся та збляк. Пізніше він зрозумів, що крила його пошкоджені, і зрозумів, як вони влаштовані, й навчився думати, але літати більше не зміг, бо любов до польотів зникла, а в пам’яті лишилося тільки, як легко йому літалося колись…» — ці рядки Гемінґвей написав про Фіцджеральда вже після його смерті.
Вони познайомилися в Парижі, у кафе. Після чергової чарки автор успішного роману «Великий Гетсбі» вже пропонував автору тоді всього лише невеличкої збірки оповідань «У наш час» поїхати в авантюрну подорож до Ліона, забирати машину. У цій поїздці вони зупинялися випивати під кожним деревом по дорозі.
У них обох були свої «демони»: Фіцджеральд пив і повністю припиняв контролювати себе в такому стані, Гемінґвей не міг впоратися з подружніми негараздами та вважав за краще заплющувати очі на проблеми у стосунках, змінюючи дружин.
Вони перемовлялися, відповідаючи одне одному у своїх творах. Іноді це були досить жорсткі уколи. «Мені починало набридати це літературне життя. Мені дуже набрид Скотт і вся ця дурна комедія», — писав Ернест Гемінґвей у мемуарах «Свято, яке завжди з тобою».
І все ж дружба тривала. Критик Фіцджеральд тонко й делікатно додав кілька важливих зауважень до роману «Прощавай, зброє!». І ці виправлення, за словами літературознавців, внесли свою лепту у формування стилю Ернеста Гемінґвея. Вони знайомили одне одного з потрібними людьми і раділи успіхам.
На жаль, пияцтво Фіцджеральда стало причиною, через яку друзі припинили бачитися часто. Незадовго до своєї смерті той підраховував кількість їхніх із Гемінґвеєм зустрічей. «Чотири рази за 11 років. З 26-го року вже, по суті, не друзі», — написав він у щоденнику.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО ТА СЕМЕН ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ
Відомий співак і композитор, автор першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Степанович Гулак-Артемовський був одним із найвірніших та найвідданіших друзів Тараса Шевченка.
Навіть музику на текст народної пісні «Стоїть явір над водою», вперше виконану у виставі «Москаль-чарівник», Гулак-Артемовський посмертно присвятив своєму другові. Присвята прописана на титульному аркуші видання пісні 1860 року. Мелодія, яка народилася одного музичного вечора у Петербурзі, стала його улюбленою піснею.
Шевченко дуже ніжно пише про товариша у щоденниках: «О третій годині повернувся я додому й обійняв мого задушевного Семена Артемовського. А через півгодини я був уже в його домі, як у своїй рідній хаті. Багато чого ми згадали й переговорили, а ще більше не встигли ні згадати, ні переговорити. Дві години промайнули швидше однієї хвилини».
Під час заслання Тараса Шевченка друг піклувався про нього, неодноразово надсилаючи грошову допомогу. Він намагався робити це гранично делікатно, переконуючи, що просто повертає гроші за картини, намальовані Кобзарем. Одного разу він сказав, ніби ці гроші — подарунок невідомого благодійника, якому небайдужа доля засланця.
«Чи є така велика душа, — яка б згадала мене в далекій неволі… Немає тепер таких великих душ на світі. Одна твоя залишилася і вигадала собі поему, та таку сердечну, що я досі читаю і плачу. Великий ти поет!» — писав Тарас Шевченко. Очевидно, він розумів, що Семен Гулак-Артемовський сам допомагає йому.
Насамперед, звільнившись із заслання 1857 року, Шевченко поспішив до Петербурга — на зустріч із другом. Щодня вони збиралися на квартирі композитора, влаштовували літературно-музичні вечори, засиджувалися допізна й навіть співали дуетом. Гулак-Артемовський зазначав, що в Шевченка дуже сильний голос, а кількості народних пісень, які той знав, міг би позаздрити будь-який хор.
Дружба між ними тривала до останніх днів життя Тараса Шевченка. Після похорону Семен Гулак-Артемовський організував благодійний концерт для збору допомоги родині друга. У той сумний вечір він виконав улюблену пісню Шевченка.
Але здається, його туга більше ніколи не минула — адже Гулак-Артемовський був одним із тих, хто чудово розумів, якого генія втратила Україна.
