Іван Цап’як. Скіфський човен. Крейдований папір, олія, 60х80 см, 2019 / Facebook, «Сіль-Соль»
Що може сказати філософ про війну? На думку спадають слова Геракліта про єдність лука та ліри, про складну діалектику миру й війни. Або Гегель зі своїм розумінням війни як етапу всесвітньої історії Духу. Чи Кант і його ідея вічного миру (торгувати краще, ніж воювати).
Але щось підказує мені, що все це не про те. Що філософу, який актуально перебуває в полі війни, необхідно або зануритися в радикально інші сфери реальності (приклад — Вітгенштейн, який написав «Логіко-філософський трактат» в окопах Першої світової), або говорити не про природу війни загалом, а про природу конкретної війни.
Чому потрібно мислити про конкретну війну? На мій погляд, для того, щоб побачити за нею певний універсальний сенс, який парадоксально виникає саме в такі кризові часи.
На мій погляд — погляд ізсередини катастрофи, що відбувається, — нинішня війна за своєю суттю кардинально інша, ніж війни ХХ століття.
І мова не про тактику чи стратегію війни (в цьому я безнадійний профан) і не про страшенну жорстокість, яку чинять зараз (досить згадати злочини гітлерівської Німеччини чи японського «Загону 731»). Попри всі жахи, ті, минулі, війни мали чіткі політичні (економічні тощо) цілі. А ця війна…
Так, можна сказати, що її цілі відверто імперсько-реваншистські. Так, можна сказати, що ця війна — геноцид нації, яка не хоче повертатися до людожерської імперії.
Але окремі деталі — нелогічність початку вторгнення, змінювані цілі, абсурдна пропаганда та інше — дозволяють мені сказати, що є інший план, який перебуває за фасадом цієї війни. Я б назвав його цивілізаційним, а точніше, метафізичним.
Які ідеали стоять за режимом, що розпочав війну? Я наведу цитати пропагандистів, дуже показові: «війна — наша ідеологія», «ми — хтонічний народ, якому протипоказаний мир», «наше завдання: підірвати світовий порядок».
Підірвати — для чого? Відповіді у них немає. Точніше, їхня відповідь — знищення заради самого знищення, заради насолоди знищенням. Для них існування цивілізації, складного соціального порядку та високої культури є образливим.
Саме образливим, звідси всі міркування про вічне приниження. Буття є образливим для небуття. Патологічна воля до небуття — ось що ними рухає.
Колись Ніцше назвав такий стан запереченням вищих цінностей і самого сенсу — нігілізмом. Ті, хто розв’язав цю війну, є носіями чистого, бездомішкового нігілізму. Під їхніми гаслами, їхньою агресією та жорстокістю — ненажерлива порожнеча, ніщо.
Із нігілізмом неможливо дискутувати, там немає місця для дипломатії та будь-яких інших створених людством складних механізмів соціального і політичного життя.
Нігілізм, насправді, чудово мімікрує під ці форми, і може здатися, що з ним можна знайти спільну мову. Це смертельно небезпечна омана.
Нігілізм веде війну проти вищих смислів та цивілізації, і цю війну необхідно виграти. І не просто виграти — необхідно знищити насіння нігілізму в нас самих. І це найсерйозніший виклик для всіх нас у цій жахливій війні.
