ІНТЕРВ’Ю З ЖАКОМ СЕГЕЛОЮ: про Міттерана, Єльцина та Зеленського, рекламну кампанію Бога і перетворення України на глобальний бренд
Жак Сегел / Світлина з особистого архіву

Перший день Київського міжнародного економічного форуму (КМЕФ) розпочинається на піднесеній ноті. Одразу після виступу Президента України Володимира Зеленського та його розмови із засновником Alibaba Джеком Ма стартує пленарна сесія за участю легендарного Жака Сегели — співвласника та віцепрезидента Havas, четвертої за величиною у світі рекламно-комунікаційної групи.
На сцені форуму Жак Сегела ділиться своїми думками на тему «Стратегії країн і компаній».
В
Видатний французький рекламіст, який провів 1500 рекламних і 20 президентських кампаній, за що отримав прізвисько «творець президентів», створив чимало глобальних брендів і написав 26 книжок. Його цілком заслужено вважають візіонером і стратегом у своїй сфері.
Особисто Жак Сегела справляє враження пристрасної, відкритої, прямолінійної людини, яка щедро висловлює свої емоції. І він справді саме такий: креативна індустрія вимагає особливого типу особистості, формуючи і стиль спілкування, і погляд на світ.
Спілкуватися з такими людьми — і привілей, і задоволення. Не щодня випадає нагода відчути цілу епоху через думки й почуття людини, яка допомагала формувати сучасний світ реклами та політичного консалтингу.
Одразу після свого виступу на форумі Жак Сегела дав ексклюзивне інтерв’ю Huxley.
Месьє Сегела, вам 85 років, і ви досі працюєте креативним консультантом…
Не зовсім так. У цьому бізнесі неможливо працювати самотужки. У Havas, де я є співвласником і віцепрезидентом, працюють 20 000 людей у 100 країнах світу.
Але я справді пишаюся тим, що особисто вже 65 років є креативним директором Citroën. Іншого прикладу настільки тривалої співпраці у світі реклами просто не існує.
Щодо мого віку — я все ще молодий. Я вважаю, що старість починається тоді, коли жалю за минулим стає більше, ніж мрій про майбутнє. А здатності мріяти я не втратив.
Свого часу ви одночасно працювали з трьома кандидатами у президенти…
У 1978 році мене спочатку попросили створити плакат для Жискара д’Естена, потім — для Франсуа Міттерана, а ще запропонували придумати слоган для Жака Ширака. До речі, цей слоган залишався актуальним протягом 40 років. Хороший слоган легко запам’ятовується і надовго залишається у свідомості людей.
Через два роки Франсуа Міттеран сказав мені, що зацікавлений у продовженні нашої співпраці, але виключно на ексклюзивній основі. Це був справжній джекпот!
Ми живемо в суспільстві видовищ, зокрема й політичних. Ви були автором багатьох яскравих постановок. Ви йдете за суспільним запитом чи самі його створюєте?
Потрібно враховувати суспільні настрої, але ще важливіше — вміти передбачати майбутнє, дивитися далеко вперед. Ті, хто це розуміє, здатні створювати справжні бренди. Поняття бренду не обмежується рекламою — воно лежить у самому серці політики.
Коли я створював для Франсуа Міттерана кампанію «Спокійна сила», ми не могли спиратися на соціологічні опитування, тому що тоді їх ніхто не проводив. Кожен кандидат у президенти Франції казав: «Голосуйте за мене». Міттеран першим сказав: «Подивіться, хто я». Це був радикально новий підхід, і саме він забезпечив успіх кампанії.
Важливо також пам’ятати, що час змінює правила гри. Раніше трьох-п’яти років було достатньо, щоб бренд міцно закріпився у свідомості людей. У сучасному інформаційному середовищі для цього потрібно набагато більше часу: щодня в соціальних мережах з’являються тисячі нових відео.
Спочатку ефективність реклами ґрунтувалася на високій частоті повторень. Але сьогодні цього вже недостатньо. Стратегія, що базується лише на повторенні, застаріла.
Один із ваших професійних принципів можна сформулювати приблизно так: щоб перемогти, потрібно зробити ставку на переможця. Ви казали, що Клінтон програла не тому, що її кампанія була слабкою. З іншого боку, під час останніх президентських виборів у США, за якими стежив увесь світ, мало хто з експертів прогнозував перемогу Трампа. Чи є у вас формула, яка дозволяє визначити майбутнього переможця?
Я став відомим завдяки Міттерану. Після падіння тоталітарних режимів я провів практично всі кампанії у Східній Європі: в Румунії, Болгарії, Словенії…
Загалом я провів 20 президентських кампаній. Те, що 19 із них виявилися успішними, — неймовірне везіння. Я не впевнений, що саме мої кампанії були причиною того, що виборці підтримували моїх кандидатів. Швидше навпаки: мені щастило з кандидатами, і завдяки цьому мої виборчі кампанії були успішними.
Я завжди намагався визначити, хто має найбільші шанси на перемогу. Водночас мої критерії відбору кандидатів залишалися незмінними.
По-перше, кандидат мав бути демократом. Наприклад, я відмовив лівійському лідерові Муаммару Каддафі, хоча мені гарантували виплату одного мільйона на рік протягом десяти років у Швейцарії. Я також отримував пропозицію від президента Гаїті, але теж відмовився.
По-друге, кандидат мав бути чесною людиною. Проблема в тому, що часто ми можемо зрозуміти, чи це справді так, лише значно пізніше.
По-третє, кандидат повинен мати мету — вести свою країну вперед.
Саме такий підхід і дозволяв мені перемагати.
В Україні перемога Володимира Зеленського на президентських виборах стала справжньою сенсацією. У всьому світі ми бачимо дедалі більше людей із творчих професій, які йдуть у політику: шоумени, актори, художники, співаки, телеведучі… Що стоїть за цим явищем, яке багато хто сприймає неоднозначно?
Так виборці висловлюють своє ставлення до того, що відбувається. Це щось на кшталт: «Та пішли ви всі!» Людство зараз перебуває наприкінці певного історичного циклу — між минулим і світом, який уже настав.
Ми переживаємо третю велику глобальну революцію. Першою була комерційна революція, коли британці у XIX столітті створили флот і вирушили досліджувати континенти. Другою стала індустріальна революція XX століття. Третя — цифрова революція.
Вона змінила саму природу часу. Час прискорюється. Усе відбувається миттєво. Політичні процеси розгортаються дедалі швидше. Тож не дивно, що в певний момент люди починають вимагати швидких змін.
Раніше у Франції люди змінювали автомобілі раз на вісім-десять років. Сьогодні — раз на три роки, а завтра, можливо, змінюватимуть щороку. У минулому життям народів керували традиції, цінності структурувала релігія, а ідеї — політика.
Сьогодні політичні партії у їхньому традиційному вигляді поступово відходять у минуле. Натомість зростає роль особистості, яка формулює нову ідею і починає асоціюватися з нею. Саме так переміг Трамп у США, Макрон у Франції та Зеленський в Україні.
У сучасному світі важко довго залишатися лідером думок. Соціальні мережі дозволяють людині стати знаменитою за лічені хвилини. Як казав Енді Воргол: «Кожен має право на 15 хвилин слави».
У цій киплячій магмі інформації складно піднятися на поверхню, адже люди відкидають політику — вона більше не зачіпає їх по-справжньому.
У Франції лише через два з половиною роки після приходу Макрона до влади ми нарешті змогли запам’ятати імена трьох-чотирьох міністрів. Решта — теж цілком достойні люди, але ми нічого про них не знаємо.
Міттеран якось дав мені мудру пораду: «Потрібно обрати чоловіка (а я б додав — або жінку), який здатен розповісти історію своєї країни саме в цей момент часу». Макрон, Трамп і Зеленський змогли розповісти таку історію. І вони перемогли.
Яким було ваше перше враження від Зеленського?
Я ще не знаю. Сьогодні я побачив його вперше (прим. ред. — на КМЕФ). Він молодий, енергійний, має почуття гумору. Я бачив, як на нього реагувала аудиторія… Думаю, у нього є майбутнє. Чи має він серце, душу? Я вважаю, що актор повинен мати добре розвинену здатність розуміти почуття інших людей. Напевно, це допомогло йому під час виборчої кампанії.
До речі, Макрон присвятив театру десять років. Він виступав на сцені разом зі своєю дружиною. І, між іншим, Зеленський правильно зробив, що не вийшов на сцену разом із Джеком Ма для спільної дискусії. Джек Ма — надзвичайно обдарована людина, і вести з ним діалог на рівних було б украй складно.
Будь-яка пропаганда та маніпуляція суспільною свідомістю неминуче мають тоталітарний відтінок. Невже ви ніколи не стикалися з моральною дилемою? Чи є межа, яку ви ніколи не переступите?
Я ніколи не створюватиму кампаній для диктаторів. У Вікіпедії написано, що я просував трьох африканських лідерів. Ці лідери також стверджують на своїх сторінках, що працювали із Сегелою. Але я ніколи їх не бачив — жодного разу в житті!
У бізнесі іноді доводиться йти проти самого себе та власних цінностей. Особливо це стосується реклами. Коли я починав працювати в рекламі у 1960-х роках, я написав книжку під назвою «Не кажіть моїй мамі, що я працюю в рекламі… Вона думає, що я піаніст у борделі». Коли моя мама, яка була лікарем-рентгенологом, представляла мене своїм друзям, вона казала, що я фармацевт.
Рекламна індустрія мала настільки погану репутацію, що професія рекламіста вважалася майже непристойною. У 1970-х вона стала престижною та популярною. Потім її репутація знову погіршилася.
Для мене важливо, щоб реклама зберігала певну доброчесність. Це стосується й політичних кампаній. Не варто пиляти гілку, на якій сидиш.
Чи був у вашій кар’єрі проєкт, який ви дуже хотіли реалізувати, але так і не змогли втілити?
У 1996 році росіяни попросили мене придумати концепцію передвиборчого рекламного ролика. Звичайно, я погодився. І зробив це безкоштовно. Це був крок країни в бік демократії, і я розумів, наскільки це важливо, адже вже мав досвід проведення кампаній у Східній Європі.
Я написав такий сценарій: шоста ранку. Червона площа. Схід сонця. У першому кадрі — китаєць, який зупиняє танк на площі Тяньаньмень. Пам’ятаєте цю легендарну фотографію? У другому кадрі — кінець правління румунського диктатора Чаушеску.
У наступному кадрі до нас наближається постать, і поступово ми розуміємо, що це Борис Єльцин. Його оточують матрьошки. Він відкриває одну з них — і звідти вилітає зграя білих голубів. Червона площа за Єльциним стає білою. За його спиною здіймається ціла стіна білих голубів. Ролик завершується слоганом: «Єльцин — політ свободи».

Я приїхав до Росії зі своєю знімальною групою. Червона площа. Шоста ранку — Єльцина немає. 6:30 — Єльцина досі немає… Я почав нервувати, адже мер дав нам лише дві години на зйомки на Червоній площі. Зрештою я особисто поїхав до Білого дому, щоб зрозуміти, що відбувається. І там мені пояснили причину затримки: «Єльцин хотів би знати, скільки ви йому заплатите за участь у зйомці».
Я був просто несамовитий від люті. Миттєво зібрався і поїхав до аеропорту… Зараз я думаю: яким же ідіотом я був! Треба було сказати: «Я заплачу», — і сьогодні цей фільм демонстрували б у музеях усього світу як історичний документ світового значення.
Чи є кампанія, яку ви мрієте створити?
Так. Рекламну кампанію для Бога.
Чому саме Бога?
Це делікатна тема… Божественний образ — ідеальний бренд, абсолютний продукт. І це була б кампанія не для Бога якоїсь конкретної релігії, а для універсального Бога, спільного для всіх.
Коли я говорив про цю ідею з французькими єпископами, вони сказали мені: «Такий проєкт потрібно створювати лише для Папи Римського». Я відповів, що в такому разі відмовлюся. Тому що така кампанія не може бути обмежена однією релігією — вона має бути створена для всіх віруючих у світі.
Ви вірите в Бога?
Я не ходжу до церкви. Але мені близькі слова Франсуа Міттерана: «Я вірю в силу духу». Існує якась вища енергія, яка знову і знову відтворює світ. Усе постійно створюється, і ніщо ніколи не зникає назавжди. Питання лише в тому: хто стоїть за цим?
Я вірю в Бога і у віру, яка дається нам згори. Але я проти релігій, тому що вони створені людьми. Кожна релігія має і чесноти, і недоліки. Релігії породжують війни, як ми бачимо, наприклад, в ісламському світі.
Який візуальний образ ви використали б для реклами Бога?
Просто чистий білий аркуш паперу. Але якби мені справді довелося працювати над такою кампанією, я, безумовно, придумав би щось надзвичайне.
Виступаючи на КМЕФ, ви сказали, що Україні потрібно створювати не стільки економічний чи туристичний бренд, скільки єдиний, комплексний національний бренд. Ви також сказали, що навіть готові безкоштовно розробити його концепцію.
Україну потрібно утвердити як глобальний бренд, як міжнародно визнану торговельну марку. Сполучені Штати — це бренд. Франція — бренд. Монте-Карло — маленька країна, але великий бренд. Україна ж поки що не є брендом. Цю ідею варто втілити в життя, тому що Україна має величезні ресурси для цього і не може дозволити собі залишатися осторонь цього процесу.
Я не кажу, що кожен президент має одружитися зі знаменитістю, щоб просувати свою країну, як це зробив глава держави Монако. Але я переконаний, що президент України — унікальна постать: я бачив позитивну реакцію аудиторії на нього. Наступний крок — продумати все до найменших деталей і розробити стратегію.
Я можу безкоштовно розробити концепцію бренду України. Але потім потрібно знайти групу українських компаній, готових створити для цього фонд і профінансувати просування бренду.
Як відомо, професійна майстерність і досвід формуються не лише завдяки перемогам, а й завдяки невдачам. Яка була ваша найбільша невдача?
Я миттєво забуваю свої невдачі й ні про що не шкодую (пауза). Хоча, можливо, є одна історія, яку варто розповісти. Барон Марсель Бік, засновник і власник популярного бренду кулькових ручок і запальничок, якось сказав мені: «Жаку, я хочу випустити нові парфуми. Вони будуть водночас надзвичайно якісними і надзвичайно дешевими. Я найму найкращих парфумерів із Prada та Dior. А продаватиму їх у тютюнових кіосках за дуже низькою ціною».
Я створив рекламну кампанію під назвою «Оголені парфуми». Ідея полягала в тому, що не потрібні ані маркетинг, ані особливий флакон, ані красива упаковка. Цінність і сутність — у самій рідині. Це був повний провал.
Що пішло не так?
Не можна змінювати «місце уяви». Кожне місце продажу має власну міфологію. Dior у тютюновому кіоску чи на автозаправці — це неможливо! У сприйнятті споживача такі парфуми пахнутимуть бензином, а не ароматом, навіть якщо вони чудові.
Під час розробки бренду ми провели сліпий тест за участю 30 журналістів. Вони протестували п’ять ароматів, і Bic став переможцем. Висновок полягав у тому, що якісні товари мають продаватися на вулицях із бутиками, у торгових точках певного класу, які відповідають очікуванням споживачів та образу розкоші. Інакше успіх неможливий. Уся ця історія була маркетинговою помилкою.
Чи є реклама, дивлячись на яку ви думаєте: «Боже, чому це створили не в Havas?»
Постійно. Таких прикладів багато. Візьмімо рекламу Moncler, у якій темношкірий чоловік стає невидимим на тлі крижаного пейзажу. Здається, ніби сніговик розчиняється у снігу. Це дуже просто. І неймовірно потужно.
Варто зазначити, що багато компаній проводять рекламні кампанії, але далеко не всім вдається створювати справжні бренди. Візьмімо, наприклад, бренд спортивних товарів Decathlon, який ми придумали 40 років тому. Або каву Carte Noire.
Ваші діти пішли вашими стопами?
У мене п’ятеро дітей. Моєму синові зараз 40 років, він кінорежисер. Коли 10 листопада вийшов його третій повнометражний фільм, я підготував для журналістів спеціальну фразу: «Нарешті! Хоч один Сегела має талант!»
Одна з моїх доньок — співачка. Інша — дизайнерка інтер’єрів. А дві мої доньки-близнючки навчаються у бізнес-школі.
І наостанок: як ви плануєте відсвяткувати своє 100-річчя? У вас є якась креативна ідея?
Своє 100-річчя я відзначатиму на роботі — у своєму офісі у Франції. Я підвішу до стелі 100 мітел. У Франції, коли комусь виповнюється, скажімо, двадцять років, кажуть: «Мені стукнуло 20 мітел». Це сленговий вислів. Щодня я зніматиму зі стелі по одній мітлі й даруватиму її відвідувачеві, щоб він міг вимести мої погані вчинки та невдалі кампанії (усміхається).
Huxley дякує своїм партнерам — Havas Creative Group Ukraine та Київському міжнародному економічному форуму — за допомогу в організації цього інтерв’ю.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
