«ЖИВІ МОВИ НЕМОЖЛИВІ НА МЕРТВІЙ ЗЕМЛІ»

Михайло Гречка — сходознавець, філософ, письменник, керівник геополітичного Центру «Євро-Азія — III тисячоліття»

Гуманітарна політика залишається своєрідним епіцентром суперечок про майбутнє України. Своїм незвичайним поглядом на цю проблему з читачами Huxley ділиться Михайло Гречка, керівник центру «Євро-Азія — III тисячоліття». На його думку, мова, територія та свідомість становлять смислоенергетичну єдність і дані нам «згори» не просто так.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

 

Тарас Шевченко

уття смислоцентричне. Без смислу немає історії. Мова й релігія нерозривно пов’язані з місією як окремого народу, так і людини як біологічного виду загалом. Якщо сфера мови й релігії відірвана від одкровення про сенс людського існування, то вона втрачає «вертикальний» вимір і деградує до «горизонталі». Релігійне та мовне чуття «горизонтальників» втрачає глибину, спрощується й сплощується.

Люди й народи народжуються та живуть у тому чи іншому місці не з власної волі. Вони «покликані» у свою мову, свою релігію, історію та культуру «ззовні». Назвіть це Вищим розумом, Богом, природно-космічним законом чи логікою історичного процесу… це неважливо. «Чи не думаєш ти, що ти її підвісив, ігемоне?» — це питання про контроль над власним життям, яке в романі Булгакова Ієшуа ставить Пілату. У цьому сенсі яку б «горизонтально» орієнтовану гуманітарну політику ми в Україні не проводили, потрібно розуміти, що не вона робить народ, його мову й культуру живими чи мертвими.

«Навіщо ми живемо, у чому наша місія в бутті?» — ось головне питання, яке має ставити собі живий народ живою мовою, даною йому згори! Тому що і народ, і мова покликані до буття «ззовні», у конкретний час і конкретне місце саме для відповіді на це питання. Тобто важливий не сам «плаский» факт того, що 40 мільйонів людей у центрі Європи розмовляють виключно українською мовою в ресторанах, кафе, школах і державних установах. Важливо те, ПРО ЩО вони нею розмовляють, важлива смислова вертикаль дискурсу. Без місії, без «вертикального» бачення того, як ми житимемо на цій території через 25, 50, 100 років, ми випадаємо з Історії з великої літери.

«Горизонталь» — це рівень гранично кон’юнктурних, політизованих розмов про кредити, реформи, війну, закони та заборони. Зокрема й про гуманітарну політику. Так, ці розмови ведуться українською мовою, але вони не відповідають на питання про історичне призначення українців і сенс їхнього національного буття. Вони не «вмикають» енергетичні вібрації, без яких неможлива повноцінна історична творчість. Адже структурована енергія, наприклад у вигляді вібрацій і циклів, — це і є та мова, якою з нами говорить Всесвіт, Природа, Бог… Поза енергетичним зв’язком зі смисловою вертикаллю будь-яка мова, релігійна чи політична ідея мертві, навіть якщо на певному історичному відрізку вони здаються «живішими за всіх живих».

Неможливо захистити мову, руйнуючи екосистеми на території її побутування, адже земля народу, його мова та історія перебувають у найтіснішому смислоенергетичному зв’язку. Згадайте про долі Вавилона, Хараппи, Мохенджо-Даро або культурно-релігійних світів народів колись родючої Сахари. Живі мови не існують на мертвій землі. Доля української мови залежить не від «мовних квот» і законів, ухвалених Верховною Радою. Вона залежить від нашого самоусвідомлення, від того, чи пробудиться нарешті наша свідомість до месіанського розуміння самих себе. Тож не будемо впадати у відчай: для України все ще попереду — наше українське буття все ще триває в надії збігтися з власною місією.

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media