НЕ СОРОМНО БУТИ БАГАТИМ: як виростити культуру підприємництва в Україні

Підприємець Микола Вікнянський / Фото з особистого архіву

 

Україна гостро потребує підприємців — творчих людей, які б шукали, бачили та реалізовували різноманітні бізнес-можливості. Таких у країні, як і раніше, мало, а саме поняття підприємництва часто-густо має негативну конотацію. Як змінити цю шкідливу парадигму та виховати талановитих підприємців?

Своїми думками на цю тему з читачами Huxley ділиться одеський підприємець Микола Вікнянський — випускник Києво-Могилянської бізнес-школи, слухач програм бізнес-шкіл Гарварду та Львівського університету, керівник кількох успішних компаній, менеджер проєкту із внесення Одеси до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та координатор місцевого волонтерського центру.

 

ПІДПРИЄМЕЦЬ — ОЗНАЧАЄ ІННОВАТОР

 

Сспочатку визначимося, кого ж насправді вважати підприємцями. Широко розповсюджений в українському соціумі термін «приватний підприємець» використовується помилково. Зазвичай він застосовується до ФОП, проте ФОП — не підприємець. Це самозайнята фізична особа, яка веде підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку.

У той час як справжній підприємець — це насамперед інноватор, який бачить та реалізує різноманітні бізнес-можливості на свій страх та ризик. Тут дуже доречним буде визначення підприємництва, дане Говардом Стівенсоном, відомим бізнес-теоретиком та професором Гарвардського університету.

 

Підприємництво — це процес, за допомогою якого люди самостійно або всередині організацій шукають можливості, що виходять за рамки наявних ресурсів

 

Говард Стівенсон

 

Іншими словами, підприємець бачить бізнес-можливість, а потім шукає ресурси для її реалізації. Ось чому в чистому вигляді підприємництво — це інновація. Не винахідництво, а інновація.

Ілон Маск з його електромобілями Tesla — інноватор. Він не винайшов електромотор, акумулятор та автомобільну платформу, але, поєднавши все це особливим способом, створив інноваційний продукт, який завоював світ.

Стів Джобс з його iPhone, Генрі Форд з конвеєрним збиранням автомобілів — це все інноватори.

Ось яких людей не вистачає Україні! Самозайнятих «приватних підприємців» маємо сотні тисяч, а бізнесменів-інноваторів — кілька десятків на всю країну.

Серед моїх знайомих є підприємець, який зараз є одним із найбільших приватних виробників дронів в Україні. Після початку війни він побачив цю бізнес-можливість не з точки зору заробітку, а з точки зору бізнес-логіки. На початковому етапі ані досвіду, ані ресурсів для випуску БПЛА він не мав. Втім він зміг реалізувати проєкт. От він — справжній підприємець-інноватор.

 

ПАРТНЕРСТВО ДЕРЖАВИ І БІЗНЕСУ

 

Одна з необхідних умов для якісного стрибка культури підприємництва в Україні — держава та бізнес мають стати партнерами. Скажете, у цих словах нічого нового? Правильно, проте, на жаль, ми й досі робимо дуже мало, аби цей принцип запрацював.

Ось приклад. Наприкінці липня на Дні ідей Аспен в Одесі, який проводиться Aspen Institute та Impact Hub Odessa, одну з панельних дискусій було присвячено післявоєнному відновленню України. Присутній на ній заступник міністра економіки Олексій Соболєв озвучив позицію, яка, на мою думку, не лише не наближає, а, навпаки, віддаляє це омріяне партнерство.

Суть його висловлювань полягала в наступному: держава в процесі переговорів із великими західними фінансовими донорами визначить пріоритетні сфери економіки, після чого чекатиме від українського бізнесу активності за заданими напрямками.

Вибачте, але це так не працює. Мені важко уявити, що після руйнівного урагану «Катріна» міністр економіки США зібрав би американських підприємців і роздавав би вказівки, що саме їм робити для усунення наслідків катастрофи. Гадаю, ніхто б навіть не зрозумів, про що йдеться. Бо відновлення економіки після кризи — це одна із безпосередніх функцій бізнесу. Хто ще, як не бізнес?

Все будується навколо підприємця-інноватора, а влада та держава не повинні йому перешкоджати та вказувати. Тільки так вдасться подолати будь-яку кризу, відновити та заново відбудувати країну після війни.

А інакше нічого розумного не вийде. Так ми, гляди, ще повернемося до «совка», де портрети вождів на стінах кабінетів створювали ілюзію ментальної близькості влади до народу, хоча всі чудово розуміли, що насправді вона далеко.

 

 

 

ГРУЗ СПАДКУ

 

Погано, що в Україні за три десятиліття незалежності та ринкової економіки так і не позбулися пострадянського негативного сприйняття грошей та підприємництва. Гроші — це не погано, це добре.

«Совок» був жахливий, він геть-чисто вбив дух підприємництва. Взяти за приклад мою рідну Одесу. Під час роботи над проєктом включення міста до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО я поставив питання, звідки бере витоки імідж Одеси як міста шахраїв та злодіїв.

За відповіддю я звертався до культуролога Майка Найдорфа і до українського релігієзнавця Ігоря Козловського, який уже залишив нас. Обидва були одностайні: це зробила радянська влада.

До 1917 року Одеса була містом вільних підприємців та торговців, а потім, після зміни режиму, така діяльність опинилася під забороною. Заповзятливі одесити з вільним духом не здалися і продовжили займатися тим самим — тепер це вважалося незаконним. Ось таке просте пояснення із сумним фіналом.

 

ЦЬОГО НЕ ВЧАТЬ У ШКОЛІ

 

Нема сенсу міркувати, хто винен, — треба думати, як змінити ситуацію на краще. Як не дивно, відповідь лежить на поверхні. Щеплювати українцям правильне розуміння підприємництва необхідно зі школи. У 17–18 років люди вже мають бути готовими до реального життя, але саме цього в українських школах досі не навчають.

Навчають, наприклад, у нідерландських. Там у програмі для старших класів є курси підприємництва. Це не означає, що усі нідерландські школярі стануть підприємцями. Проте кожен отримає розуміння ринкової економіки як способу створення матеріальних цінностей та обміну ними з іншими людьми за допомогою грошей.

Він знатиме і розумітиме, що має вміти створювати матеріальні цінності та обмінювати їх на гроші. А вже гроші витрачай як хочеш: інвестуй у новий бізнес, будь філантропом чи подорожуй світом.

Причому школярів у Нідерландах підприємництва навчають одним із найефективніших методів — методом кейсів. Як приклад одного з них створення концепції реклами американського автомобіля, який вийшов на ринок невдовзі після Другої світової війни. Перед учнем ставлять завдання придумати автомобілю цінність не як транспортного засобу, а як об’єкту, який дозволив би людям реалізувати свої устремління на той час.

 

ПРО УРОКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА В ОДЕСЬКИХ ШКОЛАХ

 

Як же потрібні такі курси в українських школах! Але поки у Міносвіти усвідомлять цю необхідність, поки розроблять навчальну програму та підготують фахівців — пройдуть роки. Потрібно не чекати, а діяти самим.

Ось тому зараз я працюю над тим, щоб спочатку уроки підприємництва з’явилися в муніципальних школах хоча б одного міста. А саме — в Одесі.

Якщо хочете, це частина мого соціального договору з країною: я, як громадянин України, маю робити для її процвітання все, що в моїх силах, і згідно з можливостями. Та й повернути місту відібрану славу підприємницької вотчини також треба.

Проєкт буде реалізовано за допомогою грантів ЮНЕСКО, документи вже подано. Щоправда, як виявилося, нам нема чого взяти за основу навчальної програми. Тоді я вирішив стати ще й педагогом: зараз готую дисертацію, яка складатиметься із набору підприємницьких кейсів та освітніх матеріалів для учнів 10–11 класів.

Цей шлях найдовший. Але й найнадійніший — саме через освіту можна виростити культуру підприємництва. Так через 10–15 років в Україні з’явиться покоління людей, яких ще зі школи навчили створювати матеріальні цінності та заробляти.

Нехай не всі вони підуть у бізнес, натомість розумітимуть суть та логіку підприємництва. У тому числі й ті, хто опиниться на керівних посадах у громадському сервісі — у Міністерстві економіки, муніципальних адміністраціях та інших державних управлінських структурах. І тоді чиновники не вказуватимуть бізнесменам пріоритетні галузі економіки, а створюватимуть передумови для виникнення бізнес-можливостей. Тому що самі мислитимуть як підприємці.

 

 

Ще один важливий плюс таких уроків — потенційне здобуття ментальної свободи. Адже підприємництво — це не лише про «заробити». Старшокласникам прищеплюватимуть незалежність мислення, навчатимуть самостійності в ухваленні рішень та відповідальності за них. Це якраз ті якості, яких не вистачає молодому поколінню. Тому можна говорити і про просвітницьку складову.

 

ШЛЯХ МОЖЛИВОСТЕЙ

 

Сьогодні багато говорять про те, що представники поколінь Z та Y хочуть користуватися, а не володіти. Молодь не прагне покупки житла або автомобіля, віддаючи перевагу шерингу. Чи це означає, що домінуюча у світі парадигма постійного економічного зростання відживає своє?

Вся справа у можливостях. Міленіали та зумери часто не мають внутрішньої впевненості, що вони зможуть достатньо заробити. Особливо якщо йдеться про такі недешеві речі, як власна квартира чи автомобіль.

Однак природа людини така, що вона завжди прагне робити своє життя кращим — це не залежить від віку, раси чи соціального статусу. Молоді необхідно створювати умови для заробітку, а головне — вчити їх шукати можливості для цього. Ті ж зумери, отримуючи можливість заробити, охоче купують житло у власність та витрачають гроші на його облаштування.

Тому дуже важливо сьогоднішнім школярам прищеплювати правильне розуміння ринкової економіки та культури підприємництва. Так ми виростимо майбутніх новаторів, які створюватимуть нові цінності для себе та інших людей.

 

---

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media