НЕВІДОМА АФРИКА. МІФ 6: в Африці відсутні освіта та інновації

Письменник, журналіст, доктор наук, викладач у Кембриджському університеті, автор бестселера How Asia works

НЕВІДОМА АФРИКА. МІФ 6: в Африці відсутні освіта та інновації

Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

Поняття «стереотип» далекого 1922 року ввів американський соціолог Волтер Ліппман. Відтоді людство неодноразово переконувалося, як складно буває вийти за рамки «картинки у своїй голові». Джо Стадвелл — один із небагатьох, кому вдалося подолати інерцію мислення й перекинути міст єднання між культурами.

Понад 20 років він був редактором China Economic Quarterly. Результатом багаторічних спостережень став його бестселер «Чому Азії вдалося» («Як працює Азія»). Сьогодні Стадвелл розв’язує не менш амбітне завдання: він допомагає нам зрозуміти, як працює Африка.

В ексклюзивному інтерв’ю для Huxley він розвінчує 9 міфів про Африку, які побутують у західній культурній свідомості. Давайте разом із ним вирушимо в захопливу і вільну від стереотипів подорож африканським континентом.

оли почалася епоха незалежності в 1950–1960-х роках, рівень формальної освіти в Африці був найнижчим у світі. Більшість колоніальних адміністрацій організували системи шкільної освіти тільки приблизно за десятиліття до здобуття незалежності. До цього часу формальна освіта була представлена лише невеликим числом шкіл, керованих благодійними організаціями, а в багатьох районах вона взагалі була відсутня.

Колоніальна Африка дійсно виділялася в плані нестачі освіти. Найбільш широко цитований набір даних включає часові ряди для 21 країни Африки на південь від Сахари. Вони демонструють, що 1930 року, в колоніальну епоху, тільки Південна Африка, Лесото і Маврикій вирізнялися нижчим відсотком неписьменного населення або більшою кількістю років навчання в середньому порівняно з ситуацією в інших країнах. Однак навіть ці показники були нижчими, ніж у країнах Південної Азії – Індії, Непалі, Пакистані, Бангладеш і Шрі-Ланці — регіоні з другим за величиною рівнем неписьменності у світі. В 11 африканських країнах 1930 року середня тривалість навчання для тих, хто відвідував школу, становила менше половини аналогічного показника в Південній Азії.

У 1960 році рівень грамотності серед дорослих в Африці на південь від Сахари становив лише 16%. Випускників середніх шкіл було не більше 8 000 на рік на 200 мільйонів людей. Більшість колоніальних урядів нарешті почали відкривати школи, але лише третина дітей шкільного віку відвідувала їх. За таких умов три чверті відповідальних посад в органах державної влади Африки обіймали іноземці. Поспішне розширення системи підготовки та освіти африканців в останні роки колоніального правління призвело до абсурдних результатів. Наприклад, першого окружного офіцера-африканця в сучасній Танзанії призначили тільки 1957 року, а перший юрист африканського походження в Кенії здобув кваліфікацію 1956 року.

У 1960 році в більшості африканських країн дівчаток у школах було вкрай мало. Лише одна з двадцяти жінок на континенті була письменною. Цей показник значно нижчий, ніж в Азії чи Латинській Америці. У середньому на одну африканську країну припадало лише близько 500 дівчаток, які здобувають базову освіту, тоді як, скажімо, у Південній Кореї їх налічувалось понад 80 000. Африканські жінки були позбавлені основних освітніх інструментів, необхідних для участі в сучасній економіці.

Лише до 1990 року в 14 із 21 африканської країни, за наявними даними, середній рівень освіти перевищив два роки на людину. Рівень освіти, досягнутий у Республіці Корея і на Тайвані в 1960 році, у країнах на південь від Сахари було забезпечено тільки на початку XXI століття.

Однак, незважаючи на катастрофічну ситуацію одразу після здобуття незалежності, африканські країни досягли вражаючого прогресу у сфері освіти. Насправді, Африка — регіон, який часто називають аутсайдером у розвитку, — продемонструвала найшвидше зростання системи освіти, яке коли-небудь спостерігалося у світі. Особливо помітним був ефект у сфері жіночої освіти. До 1995 року рівень грамотності серед жінок в Африці на південь від Сахари досяг 48%, перевищивши показник Південної Азії (36%). Частка дівчаток, які навчаються в середніх школах, значно зросла: у Гані — до 29%, у Кенії — до 25%, у Нігерії — до 17%. У 1995 році відсоток учениць середніх шкіл у країнах на південь від Сахари становив 44%, що було вище, ніж у Південній Азії (37%).

Однією з найбільш визначних країн у цьому відношенні стала Танзанія. Уряд Джуліуса Ньєрере збільшив рівень грамотності з 10% на початку 1960-х років до 75% у середині 1980-х. Охоплення початковою освітою зросло з 25% до майже 80%. Після того як Ньєрере залишив посаду президента 1985 року, він прокоментував свої досягнення так: «Британська імперія залишила нам країну з 85% неписьменних, двома інженерами та дванадцятьма лікарями. Коли я залишав посаду, неписьменних було вже 9%».

За оцінками Африканського банку розвитку, до 2050 року, коли три чверті африканців перебуватимуть у працездатному віці, 96% з них будуть освіченими. Уже сьогодні рівень грамотності сягає 70%. За останні 20 років показник вступу до вищих навчальних закладів в Африці потроївся, сягнувши майже 20% серед відповідного вікового контингенту. Це кардинальна зміна порівняно з тим, що спостерігалося на початку епохи незалежності, коли Африка мала найнижчий рівень людського капіталу у світі.