ПРОКЛЯТІ ПОЕТИ ФРАНЦІЇ: ім’я третє — Стефан Малларме (Частина III)
Мої взаємини з героєм нинішньої оповіді є унікальними. Його фраза відкриває авторські передмови до всіх книг моєї 7-томної зборки творів. І мені хочеться знову повторити ці настільки уподобані мною слова:
«Я відчуваю відразу до передмов, написаних самим автором, але знаходжу ще більше відразливим, якщо її додав хтось інший. Мій друг, справжня книга не потребує представлення, вона ніби грім серед ясного неба, ніби жінка з коханцем, якій не потрібна допомога третього, чоловіка…»
І тому сьогодні жодних передмов.
Знайомтеся: мій друг Стефан Малларме.
Зійшов на місяць сум. Ридали серафими,
В диму над квітами буяли запашними.
І плакали скрипки у ангелів в руках,
І звуки танули в синіх пелюстках.
— Благослови цей день і перший твій цілунок:
П’яніючи, я пив гіркої мрії трунок;
Печалі аромат, що враз обвіяв світ.
Я, мрійник, відчував, зірвавши мрії квіт.
На душу лагідно спускався сум урочий.
Самотній я блукав, у брук втопивши очі,
У брук затоптаний, — без цілі йшов, смутний.
І враз на вулиці, в той вечір золотий,
В промінні, з усміхом і з сонцем у волоссі
З’явилась ти мені, мов фея злотокоса,
Що із дитячих літ являлася вві сні,
Ронивши квітів сніг і зорі запашні.
Стефан Малларме «Привид» (переклад Ю. Клен)
Майбутній класик французької поезії народився 1842 року в Парижі і походив із сім’ї державних чиновників. Залишившись без матері у п’ятирічному віці, Стефан виховувався бабусею та ріс надзвичайно чутливим хлопчиком. Здобув освіту й диплом бакалавра, але всупереч мріям батька не пішов його стопами, відмовився робити кар’єру службовця, бо зрозумів, що його доля — поезія.
Захопившись творчістю Едгара По і мріючи прочитати його твори в оригіналі, в 1862 році Малларме їде до Лондона. Повернувшись до Франції, він починає заробляти на життя викладанням англійської мови в ліцеях Авіньйона та Турнона, а з 1871 року працює в Парижі.
Протягом цього часу Малларме пише вірші, до якості яких він висуває дуже високі вимоги. Творчий дебют перед публікою відбувся 1866 року, коли його вірші з’явилися надрукованими у збірнику поезії «Сучасний Парнас».
Перша публікація не викликає захоплення ні в його учнів, які відкрито глузують з віршів викладача, ні в критиків, що воліють обійти пробу його пера мовчанням.
Незважаючи на входження Малларме до групи парнасців Теофіля Готьє, поет шукає нові форми поетичного самовираження, і до середини 1870-х років йому вдається виробити унікальний поетичний стиль. Малларме публікує книгу «Післяполудневий відпочинок фавна» з малюнком Едуара Мане скромним тиражем у 195 екземплярів.
Але успіх як до поета приходить до нього лише 1884 року, коли Поль Верлен пише піднесену статтю циклу «Прокляті поети», а герой роману «Навпаки» Ж. К. Гюїсманса називає Стефана Малларме літературним кумиром.
З 1880 року Малларме у своїй маленькій паризькій квартирі організує літературні вівторки, в яких беруть участь різні творчі люди: поети Верлен і Ередіа, письменники Метерлінк і Оскар Уайльд, художники — Ренуар і Мане, Дега і Гоген, композитор Клод Дебюссі. Малларме читає їм свої вірші, вони ведуть дискусії про мистецтво, діляться творчими планами.
Так позначив ці «вівторки мистецтва» один із учасників:
Якими далекими були від цієї маленької кімнати марна біганина захопленого буденними справами міста, політична метушня, підступність, інтриги. Разом з Малларме ми поринали у світ, де гроші, слава, оплески не мали жодного значення
Поети його покоління ставлять Малларме на чолі цілого руху в мистецтві — символізму. А сам поет не любив приналежності до якогось напрямку чи школи й часто повторював, що література — це щось індивідуальне.
Так чи інакше, але тепер історія французького символізму пов’язана з ім’ям Стефана Малларме назавжди, бо йому вдалося узаконити новий лад у поетичному мистецтві:
«Завдання полягає в тому, щоби викликаючи предмет у своїй уяві, передати стан душі, або, навпаки, вибрати той чи інший предмет і шляхом його повільного розгадування розкрити стан душі. Я говорю: квітка! І ось із глибини забуття… починає виростати щось інше, ніж відомі мені квіткові віночки; це виникає сама чарівна ідея квітки, якої не знайти в жодному реальному букеті».
Малларме продовжує працювати, в 1887 році у світ виходить його книга «Вірші». Наклад — 47 примірників. Того ж року видається і його «Альбом віршів та прози». Успіх їх більш ніж скромний. А в 1897 році в журналі «Космополіс» друкують текст, якому судилося зробити внесок у розвиток нового напряму — структуралізму, що став популярним уже в XX столітті.
У поемі «Удача ніколи не скасує випадку» (другий переклад — «Кидок кісток ніколи не виключає випадковості») Малларме експериментує з розмірами шрифту, з пробілами, з розташуванням слів твору на поверхні сторінки, і йому вдається створити новий простір літератури.
У цій поемі, яку Малларме величаво називає Книгою, на його думку, має втілитись ідея про ігрову сутність мистецтва письма, коли вільне перекомпонування тексту перетворює читача з пасивного споживача слів на співавтора твору, що звільняє текст від авторської диктатури, проголошуючи права читача та пророкуючи вірогідну «смерть автора».
Невипадково літературознавець Гі Мішо якось написав:
«Ми можемо без перебільшення стверджувати, що Малларме за півстоліття до Соссюра заклав на свій лад основи структурної лінгвістики; ми можемо стверджувати, що також за століття до Барта він визначив загалом поетичну мову як мову множинну, що має іншу природу, ніж мова звичайна».
А французький письменник Анатоль Франс зазначав:
«Своєю незрозумілістю він схожий на гностика чи кабаліста, тому що для них, як і для нього, все у природі лише знак та відповідність. Саме тут, у теорії аналогій, прихована найбільша таємниця, ключ до мистецтва Малларме».
Все життя поет мріяв створити якийсь гіпертекст — Абсолютну Книгу, в якій виявився би зв’язок усього з усім і де текст говорив би сам за себе, без авторського голосу. Одного разу заявивши, що світ існує тільки для того, щоб увійти в книгу, Малларме відразу ж перетворив її на Книгу нездійсненої мрії.
Багато авторів з того часу марять бажанням написати Книгу, яка містила б весь світ цілком, з усіма книгами одночасно. Наприклад, Генрі Міллер у «Тропіці Раку» винаходить нову космогонію літератури та впевнений, що «це буде нова Біблія — Остання Книга. Усі, хто має що сказати, скажуть своє слово тут — анонімно».
Грандіозність задачі та її нездійсненність склали сенс для майбутнього розвитку комбінаторної літератури. Велика справа Алхіміка слова — Стефана Малларме, одного з «проклятих» французьких поетів, живе та приносить соковиті літературні плоди.
Після смерті Поля Верлена у 1896 році новим королем поетів Франції було обрано Стефана Малларме, але вже 9 вересня 1898 року поет помирає у віці 56 років.
Основні твори та обширне листування будуть опубліковані лише після його смерті. І це не кінець історії, лише початок справжнього безсмертя творчої спадщини Малларме.
Роман Дубровкін, швейцарський дослідник творчості поета та перекладач його творів, підкреслює зростаючий інтерес до поетичних шедеврів Малларме у XX столітті:
Різниця між тим, що Малларме представляв для людства в рік своєї смерті, 1898-го, і тим, чим він є сьогодні, трохи більше ніж через півстоліття, насправді співвідносна з чарівним перетворенням. У період із 1900 по 1980 рр. бібліографічний список наукових праць про Стефана Малларме налічує 1400 одиниць
І цілком можливо, що навіть наш двадцять перший вік, що мало читає поезію, не залишить творчість Стефана Малларме без уваги і належного визнання, бо ми пам’ятаємо, що майбутнє світу завжди в руках поетів — справжніх законодавців моди, володарів думки і підкорювачів слів.
