ПРОКЛЯТІ ПОЕТИ ФРАНЦІЇ: перше ім’я — Артюр Рембо (Частина I)
В історії літератури існують деякі словосполучення, які багато хто впізнає, проте мало хто безпомилково вкаже, що саме ховається за цим знайомим поняттям. Серед них — «втрачене покоління» та «прокляті поети».
Останнє визначення стосується групи французьких поетів і не має жодного відношення ані до літературного жанру, ані до поетичного спрямування і навіть не є назвою якоїсь спільноти.
«Прокляті поети» — це назва циклу нарисів Поля Верлена, присвячених його побратимам по перу: Артюру Рембо, Стефану Малларме та Трістану Корб’єру. Пізніше Верлен написав нарис про себе і двох менш відомих авторів, поповнивши число проклятих поетів. Найчастіше до сонму великих проклятих відносять Шарля Бодлера і Лотреамона.
Український письменник Ігор Гарін у книзі «Прокляті поети» писав: «Поезія проклятих — поетична перспектива, що знову відкрилася, нове бачення світу. Поезія проклятих — відтінки, пісенний початок, глибина переживань, поліфонія почуттів, багатство душевних мелодій, але головне — людська глибина, повнота, правда».
Тепер творчість цих майстрів слова — національне культурне надбання Франції, а їхні твори вивчають у школі разом із прозою Флобера та Бальзака.
І сьогодні предметом нашого інтересу стане феномен одного з великих проклятих — Артюра Рембо.
АРТЮР РЕМБО (1854–1891)
Будь-який письменник створює кілька яскравих сторінок, що западають у душу, кілька фраз, які
запам’ятовуються, проте у Рембо їм немає числа, вони розкидані по всіх сторінках, немов самоцвіти, що висипалися зі зламаної скрині
Генрі Міллер
Коли 1984 року президент Франції Франсуа Міттеран відкрив у Парижі пам’ятник Артюру Рембо — столиця мистецтв не лише поповнилася ще однією туристичною локацією, а й віддала шану поетові феноменального дару, який за чотири роки творчої діяльності зробив найвагоміший внесок у французьку поезію XIX століття.
Пам’ятник розташований у сквері перед Національною бібліотекою Франції та демонструє нашому погляду торс кучерявого юнака, який з’являється з паперового сувою і висить у повітрі, спираючись лише на свої ноги.
Рембо-пам’ятник цілком відповідає характеристиці, яку одного разу дав поетові Поль Верлен: «Мандрівник у черевиках, підбитих вітром».
Народившись у Шарлевілі, у пересічній сім’ї, юний Артюр з раннього дитинства дивував усіх своїми творчими здібностями. Вже перші поетичні досліди вражали вчителів Шарлевільського ліцею настільки, що вони зачитували вірші підлітка всьому класу. З 15-річного віку Артюр створює абсолютно зрілі поетичні твори, декотрі з яких побачили світ у журналі «Сучасний Парнас».
Мати поета пристрасті сина до віршування не поділяє, і Артюр часто тікає з дому, бродяжить:
Руками по кишенях обмацуючи діри
І ліктями світивши, я фертиком ішов,
Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
Ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліно море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
А під Чумацьким Возом — банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,
Роса на мене впала, а я собі хмелію,
Бо вересневий вечір — немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх копаю, як м’ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!
Артюр Рембо «Моя циганерія»
На початку 1871 року Артюр Рембо відправляє на рецензію Полю Верлену свої вірші, і той, прочитавши баладу «П’яний корабель», відчуває таке захоплення, що негайно запрошує юнака у Париж. Так у віці 17 років, сповнений мріями стати поетом і домогтися визнання, Артюр Рембо переїжджає до столиці Франції.
З Верленом у Артюра зав’язуються не просто дружні стосунки, а дуже близькі. Рембо поселяється в нього, чим викликає невдоволення Матильди Моте, вагітної дружини Верлена, яка незабаром виганяє Артюра за недотримання елементарних правил будинку.
Рембо живе в різних місцях, продовжує зустрічатися з Верленом, разом вони пиячать, курять гашиш, дискутують про літературу та беруть участь у засіданнях творчого гуртка «Погані хлопчаки».
Під час чергових посиденьок Рембо ранить ножем Верлена, і французькі літератори виганяють цих двох п’яниць і наркоманів, що «геть опустилися», зі свого літературного оточення.
Навесні 1871 року поет бере участь у революційних подіях Паризької комуни, створює вірші, присвячені цій грандіозній події, бо впевнений, що «необхідно бути абсолютно сучасним».
13 травня 1871 року він пише листа, в якому гордо оголошує, що має намір стати творцем нової поезії:
Я хочу бути поетом. І я намагаюся перетворитися на ясновидця. Йдеться про те, щоб досягти невідомого розладом усіх почуттів
Тривають романтичні стосунки поета з Полем Верленом. Заради Рембо Верлен йде з родини, і вони деякий час разом живуть у Лондоні, а потім у Бельгії, але друзі часто сваряться, і під час однієї з бійок Верлен під впливом надмірної кількості випитого абсенту прострілює Рембо кисть руки.
Верлена арештовують і запроторюють на два роки до в’язниці, а Рембо повертається додому — до Шарлевіля.
У віці між 15 і 19 роками Рембо цілком під впливом поетичного натхнення: один за одним створюються книга віршів у прозі «Осяяння» та збірка «Одне літо в пеклі» — єдина книга, підготовлена самим автором та видана 1873 року його коштом у Брюсселі накладом 500 примірників.
Цією книгою Артюр Рембо підбиває підсумок своєї поетичної діяльності, заперечує самого себе як поета і не знаходить аргументів, які можуть повернути його назад до мистецтва віршування.
У наступні 18 років життя, аж до самої смерті в 1891 році, Артюр Рембо зможе повністю виключити поезію зі свого життя, суворо дотримуючись написаного:
Якось увечері я посадив Красу до себе на коліна. — І гіркою вона виявилася. — І я образив її. Я зумів винищити у собі всяку надію. Передушив усі земні радощі — нещадно, наче дикий звір. Біду полюбив як Бога. Вивалявся у бруді. Обсох на вітрі злочину. Обдурив саме божевілля
Його «Осяяння» будуть опубліковані Полем Верленом без відома автора в 1886 році в тижневику LaVogue, а поет тим часом вестиме звичайне життя пересічної людини далеко від культурних центрів і мистецтва.
Оселиться в Африці і житиме в Ефіопії та Єгипті, займатиметься торгівлею в Ємені. Рембо продаватиме каву та прянощі, шкури та інші товари. Він налагодить контакти навіть із імператором Ефіопії і незаконно продаватиме йому зброю з Європи.
Існує версія, нібито Рембо навіть був причетний до торгівлі людьми і через порушення закону постійно боявся арешту. Його ідеєю фікс стає пристрасне бажання розбагатіти, він накопичує гроші, виявляє незвичайну працездатність і спритність як торговець, але перестає існувати як поет.
Людина, наділена найвищим поетичним даром, зрікається покликання, щоби залишитися в історії мистецтва поетом, який не лише за чотири роки використав весь запас свого натхнення, але, як влучно вказав Генрі Міллер у книзі «Час убивць», «вичерпав цілі епохи розвитку мистецтва».
Жак Рів’єр в есе про Рембо напише: «Таке враження, що він носив у собі відразу кілька непрожитих життів», а Метью Джозефсон уточнить: «По суті, вся література після Рембо займалася лише тим, що болісно намагалася його обійти, бо він зробив поезію надто небезпечною».
Як людина Артюр Рембо йде з життя в 1891 році у віці 37 років від невиліковної хвороби кісток ніг, і його ховають у Шарлевілі, проте справжня історія феномена поезії Артюра Рембо тільки готує своє сходження на олімп геніїв віршованого живопису слів.
Поезія ХХ століття пройшла під знаком визначального впливу цього Маленького Шекспіра. Ніхто не сприяв у такій мірі збагаченню сучасної поезії
Гарін І. І. «Прокляті поети»
