Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
Здавалося б, що може бути спільного у людини, яка збирає поштові марки, та Чарльза Дарвіна? А в того, хто колекціонує монети, та Ейнштейна? Дослідники кажуть, що будь-яка колекція — це щось на кшталт гарему: модель володіння та компенсаторний фактор сексуальності.
Але колекціонера й науковця ріднить не лише це. Маючи систематизуюче мислення, вони творять свій всесвіт, позбавляючи його хаосу. Саме пристрасть до колекціонування багато в чому сформувала образ сучасної науки.
КОЛЕКЦІОНЕР І ВЧЕНИЙ — БЛИЗНЮКИ-БРАТИ
Колекціонуванням одержимі не лише люди. Ця звичка є як мінімум у 12 сімейств птахів, 21 сімейства ссавців, а також у певних комах. Деякі фізіологи вважають пристрасть до колекціонування основним інстинктом, чимось на кшталт харчового чи статевого. Проте лише в людини цей інстинкт призвів до народження науки.
І справді, у проєктного колекціонування вчені виявляють той самий тип мислення, як і в емпіричного дослідження, що лежить в основі науково-технічного прогресу. Йдеться про так звані «дослідні колекції».
Для Ґете, наприклад, вони були одним із способів наукового пізнання — він ставав знавцем у тій галузі, предмети якої свідомо збирав. Альберту Ейнштейну приписують такі слова: «Колекціонування вчить зосереджувати пам’ять, при цьому саме собою це відпочинок від думок, над якими зазвичай доводиться зосереджуватися».
Сам Ейнштейн був людиною, що, крім одержимості «теорією всього», пристрасно захоплювалась багатьма речами — від читання до гри на скрипці та мореплавання.

МИСЛЕННЯ КОЛЕКЦІОНЕРА: ОДЕРЖИМІСТЬ СИСТЕМНІСТЮ
Специфічний тип мислення, схильність до систематизації ріднить вчених та колекціонерів. Біограф Карла Ліннея, німецький дослідник XIX століття Лоренц Окен, так визначив принцип створення його колекцій: «Система споглядання природи одним поглядом». Великий математик та астроном Жозеф Луї Лагранж писав про геніального Ісака Ньютона, що він створив «систему світу».
При цьому сер Ньютон був одержимий офтальмофілією, тобто колекціонуванням лінз, призм, дзеркал та оптичних приладів. В результаті цієї шаленої пристрасті в його будинку, в селі Вулсторп, виникла найкраща для свого часу оптична лабораторія.
Не лише Ньютон, а й інші великі систематики часто були великими колекціонерами. Аристотель та Карл Лінней були фітофілами — збирали колекцію рослин. Дмитро Менделєєв звідусіль, де бував, тягнув у свою колекцію різні квитки, рахунки та квитанції. А Чарльз Дарвін… той взагалі збирав усе — раковини, печатки, монети, мінерали.
Крім цього, у винахідника теорії еволюції була ще одна досить рідкісна пристрасть — дологофілія — непереборне бажання колекціонувати яйця птахів. Однак не варто дивуватися з подібних екзотичних назв. Нові види колекціонування виникають постійно тому, що колекції еволюціонують разом із науково-технічним прогресом.
ВСЕСВІТ, ДЕ НЕМАЄ НІ СМЕРТИ, НІ ЧАСУ
Сьогодні мало хто пам’ятає, що перша книга одного з найвидатніших соціологів XX століття Питирима Сорокіна «Злочин і кара, подвиг та нагорода. Соціологічний етюд про основні форми суспільної поведінки та моралі» була присвячена колекціонуванню орденів, значків та медалей.
У ній автор стверджував, що всі матеріальні речі — явища соціальні і в цьому сенсі є лише символами психічних переживань. Він давав їм визначення «застиглої психіки». Починаючи збирати що-небудь, колекціонер, по суті, будує модель особистого всесвіту.
Марина Б’янчі, професор італійського Університету Кассіно, звернула увагу, що природні, штучні та «надприродні» об’єкти в колекціях епохи Ренесансу були ретельно відібрані з метою формування мініатюрної копії Всесвіту в її нескінченному різноманітті. Однак в особистого маленького всесвіту колекціонера та Всесвіту з великої літери, крім розмірів, є істотна відмінність.
Вона — у характері просторово-часового континууму. Колекціонер намагається обдурити смерть, зупинити час, переграти долю. Це чудово вловив французький філософ Жан Бодрійяр, який вважав, що «колекціонерство є грою зі смертю і в цьому сенсі символічно сильніше за саму смерть».
З одним нюансом: колекція — це такий всесвіт, завершення створення якого є принципово недосяжним!
ЛЕВЕНГУК — ГЕНІАЛЬНИЙ ДИЛЕТАНТ?
Видатний шотландський ембріолог XX століття Джозеф Нідем вказував на пустий, дилетантський, майже колекціонерський характер досліджень Антоні ван Левенгука. Але ця пристрасть призвела до відкриття цілого мікросвіту: бактерій, еритроцитів, сперматозоїдів, волокон кришталика, епідермісу шкіри.
Ніби одержимий, він розглядав під мікроскопом очі комах, розмноження дріжджів, рух інфузорій. І ретельно замальовував цей страшний та чарівний світ, населений невідомими досі «звірятками».
Науковець не лише колекціонував їхні зображення, але й із захопленням маніяка описував, що «звірят» цих можна легко вбити — достатньо закип’ятити воду, в якій вони перебувають. З не меншою пристрастю, ніж Левенгук свою колекцію, англійський хірург Джон Гунтер у XVIII столітті збирав 13 тисяч анатомічних, патологічних та біологічних зразків.
Так народжувався не тільки всесвітньо відомий Гунтерівський музей, а й наука фізіологія.

КЛАСИФІКАЦІЯ КЛАСИФІКАТОРІВ
Однак і самі класифікатори не змогли уникнути долі улюблених пташиних яєць, черепашок та мікробів — вчених теж класифікували. Зробив це фізіолог Ганс Сельє, який не лише створив класичну науку про стрес, а ще й систематизував усіх науковців за типами, нарахувавши їх аж 72!
Цікаво, що у цьому прагненні систематизувати своїх колег Сельє був не самотній. До нього «розкласти по поличках» вчених відповідно до типу особистості намагалися і Чарльз Дарвін, і Джеймс К. Максвелл, і Анрі Пуанкаре, і Луї де Бройль, і Вільгельм Оствальд, і багато інших.
Щоправда, самому Сельє довелося констатувати, що «іноді у своєму захопленні «класифікаторством» ці люди доходять до впорядкування предметів за незначними характеристиками і мають пристрасть до неологізмів, часом щедро приправлену використанням найменувань власного прізвища, які вони винайшли».
Що ж, доведеться нам пробачити колекціонерам аномальне марнославство та цікавість, адже їх побічним продуктом є прогрес усього людства.
ВСЕЛЕНСЬКА САМОТНІСТЬ ТА ІНШІ НЕПРИЄМНОСТІ
Незмінною метою будь-якого колекціонера залишається формування мініатюрної, своєї версії Всесвіту, внесення до нього порядку, якого він позбавлений. Проте такий упорядкований всесвіт мав один побічний ефект. Бодрійяр каже, що «пристрасть до абстракції» призводить до створення «абсолютного церемоніалу замкнутого всесвіту, в якому суб’єкт сам себе ізолює».
Йому вторив видатний письменник і семіотик Умберто Еко: «Творець всесвіту неминуче приречений на вселенську самотність». Гарного, звісно, у цьому психологічному аспекті нічого немає. Але нейробіологи з Медичного коледжу Університету Айови виявили ще один аспект колекціонування…
Пристрасть до накопичення — не має значення, чого: речей, грошей, ідей і навіть двох десятків кішок у квартирі — може розвиватися внаслідок якоїсь аномалії мозку або як маркер серйозних психологічних проблем. І вона може виявлятися в найнеприємніших формах: силогоманії (патологічне накопичення), диспозофобії (страх викинути що-небудь).
ЯК ЗРОБИТИ З КОЛЕКЦІОНЕРА МАНІЯКА ТА ЗБОЧЕНЦЯ
Плюшкіними та Скупими лицарями не народжуються, ними стають. У дитини інтерес до колекціонування прокидається у 7–12 років. І це нормально. А от якщо дорослій людині з речами комфортніше, ніж з людьми, то варто замислитися — це свідчить про травматичний дитячий досвід, який викликав до життя втечу від реальності чи створення ілюзії контролю.
Яких тільки мерзенних речей не наговорили у ХХ столітті філософи, психологи та психоаналітики про колекціонування. Наслідуючи Бертрана Рассела, можна розглядати його як форму владолюбства. Еріх Фромм вважав його ознакою некрофілії, а Карл Абрахам — сурогатом сексуального потягу.
За Зигмундом Фрейдом, колекціонери виростають із тих, хто в дитинстві відмовлявся ходити на горщик. Мартін Бубер зазначав, що людина може з неживим предметом вести діалог за принципом «Я — Ти», а з подібним до себе — «Я — Воно», тобто ставитися до нього як до речі.
Втім, колекціонери — люди соціально безпечні, навіть попри всі свої комплекси. Ба більше, зазвичай соціально корисні. Якщо не зважати на класичний образ маніяка, виведений Джоном Фаулзом у його знаменитому романі «Колекціонер».
Але в даному випадку це художня вигадка, що ні до музеїв, ні до наукового прогресу стосунку не має.