THE POWER OF BUSINESS: інфраструктура та зв’язок як основа економіки майбутнього
Фото учасників панелі «THE POWER OF BUSINESS» «Київського міжнародного економічного форуму 2025» / forumkyiv.org
Як побудувати економіку, здатну витримати виклики воєнного часу та створити підґрунтя для майбутнього зростання? Про це говорили учасники другої панелі Київського міжнародного економічного форуму 2025 — керівники компаній, чий досвід щоденно формує інфраструктуру України. CEO «Київстар» Олександр Комаров, чия компанія забезпечує зв’язком 24 мільйони абонентів і цифровими сервісами — 13 мільйонів користувачів, та засновник KAN Development Ігор Ніконов, який побудував у Києві понад 4 млн м² житла, шкіл та комерційних об’єктів, розповіли, що сьогодні є найбільшим викликом для економіки, які рішення потребують негайної реалізації та як бізнес може формувати країну майбутнього вже зараз.
До вашої уваги — найважливіші тези дискусії.
ОЛЕКСАНДР КОМАРОВ, CEO компанії «Київстар»
УСУНУТИ ДЕРЖАВУ ЯК НЕЕФЕКТИВНОГО ВЛАСНИКА
Я визнаю: попри все, в Україні йде якийсь поступальний рух вперед. Можливо, він виглядає як два кроки вперед, один крок назад. Інколи може бути назад півтора кроки. А буває й так, що навіть два… Коли я дивлюся, приміром, на частку «сірого» виробництва тютюнових виробів, то це виглядає як замкнуте коло, по якому країна ходить вже більше 30 років. Але, незважаючи на це, мені здається, що все ж є якийсь рух вперед. Я банальні речі скажу. Перше, чого нам не вистачає, на мій погляд, — лібералізації. І, на жаль, ми цим шляхом не рухаємося.
З моєї точки зору, щасливе майбутнє України — це не якийсь період на шляху вступу до Європейського Союзу. Майбутнє, яке я бачу, — це європейський офшор, де все максимально лібералізоване. Легко уявити, що таке сертифікація військового виробника або військової технології в Європейському Союзі. Вона може займати 5–10 років, яких в України немає. Друга, не менш важлива за лібералізацію річ, — це приватизація. Державу потрібно максимально прибирати звідусіль, мінімізувати її участь у створенні екосистеми для навчання, для ведення бізнесу, для розвитку, для добробуту людей. Її потрібно прибирати як неефективного власника, може, за якимось винятком.
ЗМІНЮВАТИ ДЕРЖАВУ ЯК КОМПАНІЮ ДУЖЕ ВАЖКО
Завдання держави — створювати умови, навіть інколи позитивний арбітраж для тих індустрій, які на наступні 10 років стануть локомотивами розвитку країни. Безумовно, лібералізація пов’язана з інституційними реформами. Всім зрозуміло, що потрібно робити у податковій, митній, судовій галузях. Але скажу відверто: як менеджер, який керував різними, у тому числі великими організаціями, я навіть не розумію, як підступитись до змін такого масштабу.
Адже, коли приходиш у період кризи в організацію, то просто всіх звільняєш. Потім переписуєш правила та наймаєш дуже дорогих, але дуже професійних людей, і вони починають змінювати всіх, хто під ними. Далі в тебе за 6–8 місяців формується нова команда, нове бачення, і після цього ти починаєш рухатися.
Але у компанії ми маємо справу з трохи іншою вертикаллю, ніж у державі. Генерального директора не обрали під час голосування, його призначили власники. В нього є місія, є повноваження, є погодження зі стейкхолдерами, є якийсь термін, наприклад 2–3 роки, за який треба здійснити зміни. Як усе це робити в державі, я не знаю.
ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ — ЦЕ ТИХИЙ ПІДРИВ СИСТЕМИ
Проте останнім часом у мене з’явилася надія. І пов’язана вона з тим, що декларує наш перший віце-прем’єр. Я завжди шукав, як підірвати цю систему, не зруйнувавши країну. І мені здається, на це запитання є відповідь — діджиталізація. Коли в усіх сферах життя країни мінімізується людський фактор, прибирається арбітраж, прибирається суб’єктивність, з’являється якась простота, якої вимагає насправді діджитал-підхід. Мені здається, що частково це й є відповіддю на оці всі запити щодо змін в Україні. Це дуже гарний шлях, навіть кращий за те, що зробив Саакашвілі у Грузії. Бо то були жорсткі реформи, які ламали частину суспільства через коліно.
Це Саакашвілі коштувало посади, а Грузії — якоюсь мірою — розвитку за вектором європейської ідентичності. Мені здається, що діджиталізація є більш елегантним шляхом до фундаментальних змін в Україні. Це коли ми прибираємо зайву бюрократію, прибираємо людину, яка сидить на потоках чи щось регулює, коли ми спрощуємо трактування будь-якого законодавства. І, безумовно, це пов’язано з лібералізацією та трактуванням законодавства на користь бізнесу, який насправді є єдиним, хто створює додаткову вартість у країні. Все інше — це те, що розвивається, живе та частково паразитує на бізнесі.
МИ — ЧАСТИНА ГІГАНТСЬКОГО АЙСБЕРГА
Я не можу сказати, що у нас із державою є якісь фундаментальні проблеми. Але потрібно розуміти, що ми вбудовані у велику систему — це така верхівка гігантського айсберга. «Київстар» є прозорим міжнародним бізнесом, який радше буде платити більше податків, ніж візьме на себе якісь додаткові ризики. Ми є публічною компанією, і для нас деякі невеликі з точки зору матеріальності, але потенційно великі з точки зору репутації ризики означають дуже багато. До того ж, ми працюємо в дуже зарегульованій, ліцензованій індустрії.
У нас є відповідне міністерство, є регулятори, є навіть свій аналог Національного банку — Національна комісія. Як і для держави в цілому, війна постійно створює для нас якісь нові виклики. Скажімо, згідно з положенням військового часу ми частково, як критична інфраструктура, підпорядковуємося Раді національної безпеки і оборони. А там є свої накази, свої перевірки. Крім того, ми досить щільно взаємодіємо з РНБО. Проте бувають інші приклади, трохи маразматичні…
ВИКЛИК НЕЙМОВІРНОГО МАСШТАБУ
У ситуації масових блекаутів у нас є зобов’язання тримати мережу під час першого блекауту на АКБ приблизно 8 годин, а потім підключати генератор і тримати ще 25–30. Як ми зможемо з цим впоратися, залежить від населеного пункту, адже щільність дуже різна. На мій погляд, і в Сумах, і в Шостці, і в Чернігові ми відпрацювали найкращим чином. У нас загальний рівень працездатності мережі був вищий за 50%. Але до нас постійно приходять із перевірками, бо «люди незадоволені». Які люди? Чим незадоволені? Тим, що ми тримаємо зв’язок на 50% мережі під час війни, коли днями немає електроенергії?
Звісно, що зв’язок не завжди буде досконалий. Коли з’являється якась проблема, виникає щось подібне до паніки, і тоді нас закидають якимось наказами, перевірками. А хотілося би трохи більш зваженого підходу. Звісно, ми будемо виконувати всі зобов’язання. Я гадаю, що рівень вимог нам іще підвищать, адже всі очікують дуже важкої зими. Але загалом є пріоритет номер один — вижити. Для цього потрібні великі гроші, додаткові майданчики, а ще 3,5 тисячі генераторів, які зараз стоять на мережі. Тобто це для нас енерговиклик неймовірного масштабу!
ПОТРІБНО ДАВАТИ ЛЮДЯМ НАДІЮ!
А ще під час війни треба вирішувати ще й інше питання — як поєднати необхідність вижити з необхідністю розвиватися? Тому не можна бути сфокусованим тільки на негативі. Потрібно давати людям якусь надію. І мені здається, бізнес — це така платформа, яка дає її всім стейкхолдерам. Надію співробітникам — на те, що вони будуть стабільно працювати, державі — що будуть сплачуватися податки, клієнтам — що наш сервіс можливий навіть у найважчих умовах, хоча іноді й недосконалий. На мій погляд, наш IPO, 50% лістингу, який ми зробили, — це приклад того, що навіть під час війни можна досягти досить непоганої оцінки, набагато вищої, ніж давали угоди із купівлі 100% наших конкурентів за останні 5 років. Все це дуже цікаві речі. І мені здається, що демонструвати, як у воюючій країні вижити, розвиватися та давати надію, — це й є головне завдання такого бізнесу, як «Київстар».
НАЙКРАЩА РОБОТА В УКРАЇНІ
Я не засновник компанії і не її співвласник. У мене є два ключових драйвери, які рухають мене вперед. Перше: потрібно, щоб мені було цікаво — у найширшому сенсі: масштаб, індустрія, виклики… Другий драйвер — почуття відповідальності. Коли я підписую контракт, то беру на себе відповідальність зробити все найкращим чином за будь-яких умов, адже умови у будь-якому випадку змінюються. Я повернувся до України у 2018-му і став директором «Київстару». Потім був ковід. Тепер повномасштабна війна. Але за різних обставин треба робити свою роботу найкращим чином. Час від часу запитую себе, чи я на своєму місці? Мені здається, що так. Бо рівень викликів, що є в «Київстарі», неймовірно цікавий. Як на мене, це найкраще місце для роботи в Україні.
ІГОР НІКОНОВ, засновник KAN Development
ПОПУЛІЗМ — ГОЛОВНИЙ ВОРОГ РОЗВИТКУ
Я мрію про часи, коли будівельна галузь нарешті досягне свого максимуму в Україні. Кажуть, що промислове виробництво складає 10% ВВП, а треба вийти на 20%. Будівельна галузь не надто велика, але свої 3% до ВВП вона додає. При цьому аналітики стверджують, що її потенціал як мінімум 10%. Тим паче, що будівництво дає економіці країни мультиплікативний ефект. Це десятки професій та велика кількість людей, які мають робочі місця. Тож я мрію, що колись ці 10% стануть реальністю. Що для того потрібно? Цю тему ми обговорюємо вже багато років. І головне, як на мене, що гальмує розвиток нашої сфери, — це популізм. Яскравий приклад популізму — ситуація з іпотекою. Ці речі пов’язані напряму. Уряд і парламент зробили так, що зараз не можна людину виселити із квартири, за яку не платиться іпотека. Своєю чергою, банкір, який має цю іпотеку створити, добре пам’ятає кризу 2008 року, внаслідок якої він ще років 10 не виходив із судів. Як гадаєте, надасть він іпотеку за таких умов?
ВІДСУТНІСТЬ ПРОЄКТНОГО ФІНАНСУВАННЯ
Це ще одна велика проблема. Проєктного фінансування немає, бо в Україні не існує єдиного документу, який уповноважена держструктура надає забудовнику і на підставі якого ухвалюється рішення, що далі не може бути ніким скасоване. І тоді, коли будь-який банкір хоче відкрити фінансування проєкту, компанія-забудовник надасть йому вичерпну інформацію про свої залізобетонні корпоративні права. А зараз банкір вам може легко відмовити і буде правий. Чому? А тому, що завтра до вас на будмайданчик прийде мітингувати будь-який активіст, післязавтра у Фейсбуці почнеться імітація громадського обурення, потім на підставі цього правоохоронні органи відкриють карну справу і скасують всі ваші документи. Зараз в Україні немає жодного документу, який не може бути скасований в принципі, в абсолютно незаконний спосіб.
В УКРАЇНІ НЕМАЄ ЯКІСНОГО НАВЧАННЯ ПІСЛЯ ШКОЛИ
Третя проблема — на якій тут уже неодноразово наголошували — це освіта. Але тут у нас ситуація набагато краща — під час війни ми вкладаємо близько 120–130 мільйонів доларів в освіту. Тобто побудували вже одну величезну школу і будуємо ще дві. І я вважаю, що той рівень освіти, який ми даємо у наших закладах, в принципі, достатньо високий. Але, на жаль, зіткнулися з тим, що ми виховуємо дитину до 19 років, а далі їй нема куди у нас в країні розвиватися. Немає у нас вишів, які б також давали освіту на високому рівні. Ми багато років чуємо балачки, що 180 чи 190 вишів для нашої країни — це забагато, що їхню кількість треба скоротити, напевно, разів у 10. Але кожен раз ректори виводять своїх студентів на демонстрації, здіймають галас у соцмережах, і уряд відступає. Тому завдяки популізму ми маємо саме ту вищу освіту, на яку заслуговуємо. І це ще один привід замислитися над скороченням впливу держави майже у всіх сферах. Немає у світі такого, що би бізнес не зміг якісно зробити, якщо йому створити відповідні умови: від зброї до паперу.
НАРОДУ ТРЕБА КАЗАТИ ПРАВДУ
На жаль, популізм — це те, що опускає країну дедалі нижче. Популізм — це коли народу розповідають, що завтра у нього буде все найкраще, та ще й безкоштовно. І для цього не треба нічого робити. Я вважаю, що народу треба казати правду: у нас ніколи нічого не буде, якщо ми не закатаємо рукава і не почнемо всі пахати, як папа Карло. І тоді може статися, що наші онуки будуть жити якось по-іншому. Для цього в Україні є всі можливості, на відміну від багатьох інших країн. Коли наші люди намагаються розпочати бізнес в Іспанії чи Франції, вони не розуміють, як його вести. Це ж яку рентабельність треба мати, щоб сплачувати 55–50% податків? Тому, якщо позбавитися популізму, припинити роздмухувати ворожнечу населення до підприємців, створювати у суспільства повагу до бізнесу, то у нас, в принципі, є все для успішного розвитку. Всі — правоохоронні органи, уряд, будь-хто — повинні розуміти, що вони мають роботу й гроші лише тому, що бізнес працює.
ЧОМУ У КИЄВІ БАГАТО НЕДОБУДОВ?
Однією з головних проблем нашого будівництва тривалий час були відносини з Міністерством культури. Воно 30 років майже нічого не робило, і на тлі його бездіяльності утворилося багато якихось ГО, котрі піарились начебто на захисті культурної спадщини. Що це, як не дешевий популізм? Тобто сьогодні будь-хто може вигадати стосовно будь-чого, що це якась пам’ятка. Саме таким чином у Києві й утворилося так багато недобудов. Візьмемо, наприклад, той самий Гостинний двір, річковий вокзал, «Квіти України»… Сьогодні у мене є велика надія, що за нового Міністра культури щось зрушилося з місця. Розумієте, пам’ятки теж руйнуються, але у нас немає ніяких правил, критеріїв і стимулів, щоб вкладати у них гроші. Тому ціла купа будівель по Києву перебуває у занепаді. Дуже багато питань у забудовників виникає й до Верховної Ради, яка може навигадувати таких законів, які здатні зруйнувати всю галузь одним ударом. Але добре, що нас все ж таки чують. Приміром, я бачу таке бажання в Офісі Президента.
МЕНІ ЦІКАВО РОБИТИ ЩОСЬ НОВЕ
90% моїх проєктів було розпочато тому, що в мене було бажання зробити щось нове, взяти участь у проєктуванні, у концептології. Мені це цікаво навіть під час війни, хоча багато людей вважає, що зараз щось починати — не дуже розумна ідея. Але в мене й зараз є проєкти по мільйону метрів — я просто не можу нічого не робити! Я вважаю, що будь-якого підприємця надихає, коли він може бачити результати своєї праці. Безумовно, більшість із них не заради грошей працює. Це круто — постійно щось створювати. Власне кажучи, це й є девізом нашої компанії: створюємо разом!
Підготовлено у партнерстві з КМЭФ. Huxley — інформаційний партнер Київського міжнародного економічного форуму
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
