Константин Родик
Аналітик літературно-книжкового ринку
Liberal Arts
8 хв. на читання

ФРАНЦ КАФКА: мисливець на привидів

ФРАНЦ КАФКА: мисливець на привидів
Поділитись матеріалом
Франц Кафка (3 липня 1883 — 3 червня 1924) — один із найвизначніших німецькомовних письменників XX століття, більшу частину творів якого було опубліковано посмертно. Лише кілька з його праць були видані за життя. Його роботи поєднують елементи фантастики та реалізму. Термін «кафкіанський» походить від його прізвища та використовується для опису ситуацій, подібних до тих, які були у творах Франца Кафки / faroutmagazine.co.uk

 

Рівно сто років тому — 3 червня 1924 року — туберкульоз, ускладнений попередньою «іспанкою», забрав Франца Кафку. Тоді мало хто сприйняв це за літературну трагедію. Письменник мав лише чотири тоненькі збірки оповідань, відомих дуже вузькому колу поціновувачів; головно літератам, котрих пізніше назвуть модерністами.

На його смерть з’явився єдиний некролог у празькій газеті, написаний однією з коханих жінок Кафки, перекладачкою Міленою Єсенською. І там є рядок-прозріння, який до сьогодні у фокусі досліджень літературознавців і культурологів: «Він чув там, де глухі помилково відчувають себе у безпеці».

 

Хоч усі три його незавершені романи й опубліковані до кінця 1920-х, місце на вершині світового літературного канону Кафка посів лише по Другій світовій війні. Точніше, серединою 1950-х, коли опублікували основний масив його щоденників та листування.

Сучасна дослідниця Євгенія Волощук справедливо зазначає: «Творчість ця настільки жорстко прикута до біографії письменника, що пробратися в його смисли можна тільки «з чорного ходу», з життя Кафки; інакше вона лишиться просто незрозумілою» (Хроника странствий духа. Этюды о Франце Кафке. — К.: Юніверс, 2001).

Не погодитися з цим сьогодні ніяк. Проте, гадаю, є вагоміша причина перевтілення малознаного празького літерата на світову зірку першої величини. І це — трагічний досвід тої війни. По її завершенні новий читач раптом збагнув, що Кафка писав «спогади про майбутнє» — про механізми, які уможливлюють жахіття диктатур.

В одному з Францевих листів (а вони за обсягом чи не вдесятеро перебільшують власне літературні тексти, не поступаючись їм рефлексійною глибиною) знаходимо самохарактеристику усього ним написаного: «Чітко прораховане пекло».

Після окупації Гітлером Чехословаччини трьох сестер Кафки відправили до концтабору, де вони й загинули. Якби дожив, на брата-єврея — хай би ким він був — чекала така ж доля. «Царство дежавю», — так пізніше схарактеризує стилістичну суть Кафки німецький культуролог Теодор Адорно.

 

Сестры Франца Кафки в детстве, слева направо Валли, Элли, Оттла
Сестри Франца Кафки в дитинстві, зліва направо Валлі, Еллі, Оттла / wikipedia.org

 

Ще пізніше цю думку розвине американський літературознавець Гаролд Блум: «Його оповідання ніби зринають із нашого забування» (Західний канон: книги на тлі епох. — К.: Факт, 2007). Це покликання на Фройдову теорію витіснення. Розглядаючи Фройда як письменника (принаймні на початку його кар’єри), Блум пише: «З абсолютної літературної перспективи наше сторіччя є набагато більше сторіччям Кафки, ніж сторіччям Фройда».

Фройд, за всієї поваги, не розв’язав психологічних проблем людини — хіба породив цілий усесвітній прошарок високооплачуваних (тобто витребуваних) психоаналітиків. Так само Кафка не став вакциною проти тоталітаризму, а лише спровокував не таке вже й прибуткове культурологічне осмислення його причин.

Першим помітним став саме Теодор Адорно з есеєм «Нотатки про Кафку» (1955). «Кафка в моді; його безпритульність утворює затишок, з нього зробили універсальне довідкове бюро з усіх питань людської ситуації», — провокативно починає він. А далі вганяє читача у ступор: «Кожна його фраза каже: витлумач мене — і жодна цього не стерпить… Багатозначність, ніби ржа, роз’їдає у Кафки будь-яке значення».

Адорно зосереджується, з одного боку, на політичному аспекті: «Кафка крізь збільшувальне скло показує брудні відбитки пальців влади на сторінках подарункового видання книги життя». З іншого — на соціальному: «Рани, котрі соціум випалює на тілі окремої людини, прочитуються як негативи правди». І з третього боку — на рівні екзистенційному: «Епічний шлях Кафки — втеча крізь людину в нелюдське». І тут нам знову не обійтися без біографії письменника.

Довший час ексклюзивним джерелом тут була книжка єдиного Кафкового друга Макса Брода, опублікована 1937 року. Звісно, популярні життєписи з’являлися й потім, але лише 1989-го виходить книжка французького германіста Клода Давида (упорядника чотиритомовика Кафки для славетної серії «Плеяди»), який повернув наратив у річище доказовости (харківське «Фоліо» видало цю біографію 1998-го). По тому значущу новинку маємо аж тепер: Алоїз Принц «На порозі щастя. Біографія Франца Кафки» (К.: Темпора, 2023), опубліковану в Німеччині уже трьома виданнями, починаючи з 2010 року.

 

ФРАНЦ КАФКА: мисливець на привидів
Обкладинка книги Алоїза Принца «На порозі щастя. Біографія Франца Кафки» / booksit.com.ua

 

Аби інтерпретувати життєпис Кафки, потрібна неабияка амбіція. Алоїз Принц її має, коли судити навіть з раніше перекладених тою ж «Темпорою» його біографічних студій: про Германа Гессе, Ханну Арендт, Ульріку Майнгоф. Про Кафку він оповідає, ніби про годинникаря, який розкриває професійні таємниці й переймається тим, що «люди все перекручують і плутають причину з наслідком».

Взагалі-то, важко сподіватися на кардинально нові інтерпретації по тому, як уже маємо — після Адорно — розмисли Моріса Бланшо, Вальтера Беньяміна, Жоржа Батая, Еліаса Канетті, Альбера Камю, Хорхе Луїса Борхеса тощо.

Проте виокремимо тези Алоїза Принца, які, може, й відлунюють у повище згаданих авторів, але постають тут у концентрованому вигляді: «Кафка символізує відкриття, що сáме за найзвичнішою банальністю може ховатися найвибуховіша сутність… У тривалій суперечці між життєвими силами немає твердих норм і правил. Можлива лише «етика буднів»… Він уважає, що глибший сенс полягає в тому, що жодного сенсу насправді немає… Відчиняються двері, і ніхто не знає, куди вони ведуть… Життя без сподівань бідне, але сподівання можуть життя й зруйнувати».

Останню тезу детально аналізує пані Волощук, чию невеличку книжку ставлю в один рядок зі згаданими видатними іменами. Вона вважає, що Кафка розглядав людину як «слабке створіння, хворе на ідеал». Та й він сам, судячи зі щоденників, тверезо зараховував себе до таких.

Відтак, «заголовний сюжет Кафківського індивідуального існування — спроба вживити ідеал у дійсність». Цьому підпорядковане все: «Світ батька, світ жінок і світ мистецтва… Боротьба з батьком і жінками за літературу». І кожний текст Кафки — у щоденнику, листі чи літературному рукопису — це «черговий автопортрет, приміщений у простір певної філософської ідеї, чиє розгортання у розширювальному спектрі тверджень і спростувань й утворює сюжетний рух його творів».

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Те, як Франц Кафка поводився з чотирма своїми коханими, описувано неоднораз. Клод Давид навіть узяв до своєї книжки епіграф з його оповідання: «Сізіф був холостяком». А далі так: «Далека і майже уявна кохана, тінь на обрії. Кафка несамовито любить любов, котру відчуває до цієї тіні». Але «боїться замінити створеного ідола реальністю». Зі щоденника: «Без неї я не можу бути, але з нею — також ні». Попри те, що там же вичитуємо: «Мрія стати одруженим чоловіком».

Наслідки ми знаємо: «Більш катастрофічних коханців, ніж Кафка, не знайдемо навіть у прозі його послідовника Йозефа Рота» (Г. Блум). Закоханості Франца починалися у парадоксальний спосіб: «Йому здається, ніби він уже уявляє те нещастя, яке тільки зароджується», — міркує А. Принц. А відтак «любов доводила Кафку до конфлікту, з якого він не міг вибратися. Якщо він покаже себе таким, яким є, то з’являться підстави його остерігатися, і він утратить найдорожчих. Якщо ж він буде таким, яким має бути, то втратить самого себе».

У Кафковому щоденнику є фраза: «Спробуй зрозуміти, хто ти, замість розраховувати, ким маєш стати». Це те, над чим замислювалися античні філософи: nosce te ipsum, пізнай себе. На цьому зосереджувався Сенека — й відомо, чим закінчив. Медитував над цією мисленнєвою прірвою Ніцше — прірва поглинула і його. Кафка ускладнив собі завдання, як про те пише Принц: «Постійно прагне правди, щоб уже після цього жити. Але саме ця логіка і виключає його з життя».

І Франц добре розумів це. В одному з останніх листів є таке: «Мозок і легені порозумілися без мого відома. «Далі так тривати не може», — сказав мозок, і через 5 років легеня погодилась йому допомогти». Інакше кажучи, «туберкульоз для нього — не хвороба, а розв’язання конфлікту, що його Кафка більше не витримує. І тому він тримається за цю хворобу, як дитина за маму» (А. Принц).

І тут ми потрапляємо до ще однієї петлі-пастки на ім’я «Кафка», яку демонструє Є. Волощук. Спочатку вона цілком слушно наголошує, що його твори ніяк зрозуміти поза біографічними координатами, а потім так само переконливо доводить протилежне: «У призваної на творчість людини звичайне перетікання життя витісняє і зрештою умертвляє писання, й у цьому сенсі Кафка дійсно більш контур, ніж тіло». Компроміс вона знаходить у формулі «життєвбича гострота сприйняття життя».

 

Обкладинка книги Клода Давида «Франц Кафка»
Обкладинка книги Клода Давида «Франц Кафка» / knygy.com.ua

 

Щось подібне казав і К. Давид: «Тверезість суджень, що становить його силу і його нещастя». І звертав увагу на токсичність приватного письма як такого: «Щоденник — небезпечна справа. Письмо закріплює реальність, згущує її плинність, закарбовує конфлікти, ризикуючи перетворити їх на безповоротні». Сам письменник зазначав у котромусь із листів: «Кожен вибирається з потойбіччя по-своєму. Я роблю це через писання». І водночас, уже в щоденнику, зізнавався собі, що вдається це не дуже — вдається «лише кінчиками пальців торкатися правди».

Можливо, саме тут криється таємниця його заповіту — прохання до Макса Брода знищити усі його рукописи. Брод не виконав передсмертного бажання, пізніше пояснюючи: мовляв, Франц знав, що я не піду на такий варварський вчинок. Виглядає вірогідно.

А що як причина заповіту — у стражденному переконанні: так жити не можна? Найближче до цієї версії підійшов Адорно: «В його прозі немає й сліду божевілля, але при тому кожну фразу ніби витягнуто зі сфери безуму, який тисне ззовні». Відтак, заповіт мав захисну функцію: не впускати той безум у життя. «Твори, що дестабілізують свідомість, не повинні мати послідовників: можливо, через те Кафка розпорядився їх знищити. У тій царині, куди вони сягнули, не повинен квітнути туризм».

Туризм таки відбувся. Більше за те: Кафка став іконою попкультури — з Праги не повернешся без футболки з його портретом. Фотографія Франца навіть з’явилася на обкладинці Vogue. А в інтернеті приватні колекціонери пропонують купити листи Кафки (він написав їх справді багато, лише до Феліції Бауер — близько півтисячі). Промовиста й ціна: плюс-мінус 80 тисяч євро.

 

Фелис Бауэр и Франц Кафка
Феліція Бауер і Франц Кафка / wikipedia.org

 

І це при тому, що «герметичні протоколи Кафки містять у собі соціальний генезис шизофренії» (Т. Адорно). Але що дивуватися — людей завжди вабили негативні стани, потворні сцени та перверсійні óбрази: згадаймо казки, детективи, готичні романи, багатющу іконографію пекла. Й це не так про збочену цікавість, як про тренінг супроти зла.

Зберігши рукописи, Брод зробив людству чималу послугу. Принаймні, ми стали серйозніше ставитися до дзеркала, яке ніколи не робить нам компліментів, а натомість безжально відбиває наші вади й недосконалості. Не було б Кафки — ми би, певно, мало розумілися на механізмах політики, й у масовій свідомості безроздільно панували би теорії змов. Світ без Кафки був би більш маніпулятивний, а отже, й небезпечніший.

Насамкінець іще одна яскрава характеристика Кафки від Теодора Адорно: «Його великі твори — це водночас детективні романи, в яких викрити злочинця не вдається, а потворне, з яким ніщо не контрастує, захоплює весь світ, стаючи нормою».

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: