Меню
З питань спільних проєктів editor@huxley.media
З питань співпраці з авторами chiefeditor@huxley.media
Телефон

ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: залізні люди в залізному одязі за залізними фортецями

Борис Бурда
Автор: Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: залізні люди в залізному одязі за залізними фортецями
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961

 

ТРОХИ МЕНШЕ ОПТИМІЗМУ

 

Взагалі-то, стосовно того, що наука завжди переможе псевдонауку, ми геть безпідставно оптимістичні у своїх прогнозах. Так, наука демонструє нам закономірності, що насправді існують, на відміну від псевдонауки, якій зовсім байдуже, чи є хоч десь і за великі гроші щось, схоже на її глибокодумні одкровення, — аби лише достатній кількості людей це могло здатися таким. Все ж таки маємо ми небезпечну впевненість у тому, що це й не надто складно, — адже наукові теорії відповідають результатам експериментів, а псевдонаукові — не дуже. Цікаво, з якого це переляку ви припустили, що вам нададуть хоч якісь результати експериментів? Просто скажуть, що вони, мовляв, такі або такі-то. А як ви перевірите, звідки ці відомості взялися і чи повернуть їх потім туди, звідки їх взяли? І чи перетворяться ці фальшиві відомості псевдонауки на цілком реальну силу, яка може змусити з собою рахуватися. Щоправда, з деякими нюансами — скажімо, псевдонаука зазвичай лікує погано або дуже погано, зате вбиває просто чудово! Стати причиною воєн для неї легко й приємно, як це й сталося тільки-но на початку минулого століття (1899–1901 рр.) у найнаселенішій країні світу. Тоді це був Китай, причому об’єднаний в одну величезну державу, формально керовану імператором, а неформально — імператрицею Цисі, тією ще персоною…

 

ЗАХІД — ЦЕ ЗАХІД, СХІД — ЦЕ СХІД…

 

Якщо у XVIII столітті випадки контактів цивілізацій Заходу та Сходу в кожен окремий момент можна було легко перерахувати на пальцях, не знімаючи взуття, то у XIX столітті для європейських кораблів Тихий океан вже не здавався непереборною перешкодою. Звісно, Великий шовковий шлях чудово функціонував тисячоліття тому, і могутнє бажання багатіїв західного світу носити спідню білизну з тканини настільки гладенької, що воші та блохи не можуть за неї зачепитися й падають, вже тоді задовольнялося, хоча й за шалені гроші (існує теорія, що Римська імперія загинула саме тому, що віддала Китаю більшу частину своїх дорогоцінних металів за шовк, а товару еквівалентної вартості, щоб викупити назад своє золото-срібло, так і не вигадала). Але коли товари на край світу почали возити не верблюдами, а кораблями, матеріальні бізнес-потоки зросли багаторазово, а ось із якісними змінами справа була складнішою…

Досягнень європейської технічної та наукової думки китайська влада не потребувала — їм і так було добре. Коли наприкінці XVIII століття імператор Цяньлун отримав від британського короля Георга III розкішні подарунки, його не здивували ані годинники, ані біноклі, ані вогнепальна зброя, якої в ті часи в Китаї ще не існувало. Імператор відповів: «Я не надаю значення незвичайним і вишукано оздобленим предметам і не потребую виробів вашої країни. Тремтіть, підкоряйтеся та не виявляйте недбалості!» Звісно, з такою самою зневагою ставилися й до європейських армій, оскільки були впевнені, що китайців занадто багато і перемогти їх ніхто не зможе… Уже в середині XIX століття китайці отримали нагоду переконатися: щось у їхньому світогляді не так. Досягнення європейської техніки не користувалися попитом на китайському ринку — про них треба було б спочатку дізнатися… А ось із опіумом жодних проблем не було і, соромно навіть сказати, лідери Європи примудрилися повоювати з Китаєм за безперешкодний доступ до цього неосяжного опіумного ринку.

 

Французская политическая карикатура 1898 года — иностранные державы делят Китай
Французька політична карикатура 1898 року — іноземні держави ділять Китай / wikipedia.org

 

НАДІЯ ЛИШЕ НА ДИВО

 

Усі ці «опіумні війни» Китай остаточно програв, і Цисі, справжня володарка Китаю, побачила, як війська «яньгуйцзи», «заморських чортів», — саме так у Китаї століттями називали іноземців — увійшли до Пекіна, увірвалися до Забороненого міста, перебування в якому для простих людей закінчувалося смертною карою, і спалили літній імператорський палац, просто заради помсти… Що могла відчувати Цисі до європейців, окрім ненависті? Та нічого! Втім, це не мало великого значення. У принципі, вона всіх ненавиділа. Простим китайцям любити «заморських чортів» також недоречно — наркодилерів рідко люблять навіть самі наркомани. Конструктивних ідей щодо того, як же їх здолати, було вочевидь менше, ніж потрібно, але при цьому страшенно кортіло.

А якщо попит аж надто перевищує пропозицію, на ринок просочується контрафакт, підробки, які необов’язково навіть так уже схожі на справжній товар. А от із чим на Сході завжди було все гаразд, так це з містичними вченнями, і дуже швидко знайшлося те, чого багато хто прагнув так сильно, що на перевірку того, чи дійсно воно працює, чи знову лише крутять людям голови, часу й бажання не знайшлося майже ні в кого. Виникали секти прихильників цих містичних учень, причому практично по всьому Китаю — адже безліч китайців хотіли одного й того самого… Що ж ці секти пропонували протиставити європейським військам з їхніми гарматами, кулеметами та скорострільними гвинтівками? Чудодійні сили, звісно, — ніщо інше точно не допоможе… А де їх узяти, ці чудодійні сили? Яка, власне, різниця — аби якомога більше людей вважало, що такі сили є!

 

У КИТАЇ — СВОЇ КУЛАКИ

 

Тим часом Китай спробував повторити успіх Японії в освоєнні європейської спадщини. В Японії це призвело до жорстокої громадянської війни, де імператор виступав за реформи, а бюрократія — проти; там імператор переміг. У Китаї перемога також дісталася імператриці, але вона виступала проти реформ, а відносно освічена китайська бюрократія — за. Однак імператриця просто звернулася до місцевої влади з наказом не зважати на розпорядження розумників зі столиці, й ті підкорилися. А потім армія, що виконувала накази імператриці, цих реформаторів просто повбивала, не надто напружуючись для суду й слідства. Тепер Цисі вирішила покінчити з подібними ідеями в зародку, фізично знищивши їхніх носіїв. Під її негласним заступництвом уся країна вкрилася мережею містичних таємних товариств. Більшість їхніх членів (іхетуані) шанували загальний девіз «Кулак в ім’я справедливості та злагоди» — неправильно зрозумівши слово «кулак», європейці називали їх «боксерами». Але зазвичай кожна окрема секта запевняла оточуючих, що володіє своїми унікальними чарами, з якими європейці все одно нічого не зможуть вдіяти.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЗАСІБ ВІД «ЗАМОРСЬКИХ ЧОРТІВ»

 

Яких тільки сект серед іхетуанів не було! Існувала, приміром, секта «мавп» — її члени були переконані, що, промовивши свої заклинання, зможуть перестрибувати через будинки, а для «заморських чортів» це вочевидь є недосяжним. Була й секта «лисиць» — вони знали магічні слова, завдяки яким їхній зір ставав надзвичайно гострим… Загалом, навіть невеликої частини цих заклинань вистачило б, щоби повністю позбавити «заморських чортів» їхньої технічної переваги: адже вони не знають заклинань! А завдяки заклинанням усі ворожі кулі все одно не влучать в іхетуанів — хіба хтось наважиться у цьому сумніватися? І заклинання ж нескладні — важливо їх вивчити й вчасно промовити. Ось, якщо цікаво, одне з них: «Відчиніться, двері північної печери, і з’явися, Будда, що знається на рушницях. Залізне божество сидить у залізній кумирні на залізному лотосовому троні; залізні люди в залізному одязі стоять за залізними фортецями». Прочитав — і нехай ці смішні «яньгуйцзи» хоч пупи собі понадривають, стріляючи зі своїх безглуздих рушниць і кулеметів: все одно всі до одної кулі або відскочать від доблесних іхетуанів, або зникнуть невідомо куди. І ніхто навіть не думав засумніватися! Як таке взагалі могло статися? Хто не вірить, нехай згадає натовпи шанувальників Марії Деві Христос або Григорія Грабового — невже ніколи не бачили, чи, може, гадаєте, що є істотні відмінності між легковір’ям одних та інших?

 

ВІЙНА

 

Загони іхетуанів за безпосередньої підтримки урядових військ почали вбивати іноземців, які перебували в Китаї, не розрізняючи ані соціального стану (загинули німецький посол і безліч місіонерів), ані статі, ані віку. Спочатку навіть з певним успіхом — ніхто не очікував такого. Атмосфера істерії — річ підступна: дуже мало хто здатний помітити, що якщо досить голосно й часто кричати: «Вони — наші вороги на все життя: підступні, дурні й злі!», «Не знатимемо ми ані миру, ані спокою, доки не переб’ємо їх усіх!», «Вони всі брешуть, а слова наших лідерів — свята істина!», то більше нічого ви почути не зможете. Багато разів бунтівні натовпи іхетуанів бачили, що кулі європейців нікуди не зникають, а продовжують їх убивати, і що, чи припинили вони вірити своїм вождям?

Усі європейці намагалися знайти порятунок у Посольському кварталі Пекіна, а іхетуані почали штурмувати його разом із військами імператриці. Вони били практично беззахисних людей усім, що траплялося під руку, і припинили це лише тоді, коли Цисі поскаржилася, що від галасу в неї розболілася голова. Вісім європейських країн, аби врятувати своїх громадян від жахливої смерті, розпочали війну з Китаєм, яку в СРСР не соромилися називати колоніальною. І жодне чарівне закляття іхетуанів чомусь не спрацювало. Вони були в розпачі, оскільки їм було сказано, що доки в Китаї не винищать усіх європейців, дощу не буде, проте вдавалися до самогубних атак, оскільки вірили своїм прогнозам, а факти, що суперечили їм, просто не брали до уваги аж до крайньої межі — коли їхні майже беззбройні натовпи просто розстрілювали впритул. Як же захищалася від цього сама Цисі? Та дуже ефективно: оголосила, що всі іхетуані — бунтівники, що їх усіх треба знищити, і урядові війська за її наказом перейшли на бік європейських держав. Лише тоді найнедовірливіші з іхетуанів збагнули, що з їхніми заклинаннями було щось не так, і хто зміг, той втік, а хто не зміг — самі розумієте…

 

Члены «Увэйского корпуса» или «Храбрых из Ганьсу», ок. 1900–1910 гг.
Члени «Увейського корпусу», або «Хоробрих із Ганьсу», які брали участь в Іхетуанському повстанні, близько 1900–1910 рр. / wikipedia.org

 

УМОВИ МИРУ

 

Перемовини про завершення конфлікту скінчилися виплатою Китаєм компенсації в розмірі приблизно 17 000 тонн (!) срібла та безліччю супутніх принижень, але Цисі це не надто стурбувало. Вона заявила, що завжди боролася з іхетуанями, і ті самі люди, які билися з європейськими арміями, співаючи заклинання про залізних людей у залізному одязі, повірили їй так само, як вірили цим заклинанням. А ось колишніх сил для того, щоб перешкоджати європейським нововведенням, у китайських стародумів не знайшлося, і практично миттєво з’ясувалося, що від цих нововведень шкоди Китаю ніякої, а от користь чимала. А про повстання іхетуанів незабаром і згадувати перестали, ясна річ — хто ж тішиться від згадки про свою легковірність, злобу й тупість? А дарма — про подібні речі не слід забувати, щоб їх не повторювати. Щоб бачити, як створюється подібна ситуація, для чого це робиться і чим закінчується. Якби в Китаї пам’ятали про це краще, багато жахіть не стали б реальністю. Утім, чи лише в Китаї? Звісно, вчення іхетуанів — псевдонаука в чистому вигляді. Усі її ознаки тут є очевидними: віра в неіснуючі авторитети, які здатні впоратися з будь-яким найскладнішим завданням на світі, патологічне несприйняття щонайменшої критики, впевненість у тому, що сама по собі приналежність до її прихильників розв’язує багато питань, якщо по-справжньому вірити та ні в якому разі не перевіряти, презирство й неповага до будь-якого опонента й свідома відсутність інтересу до його аргументації… Щоб виявити щось подібне, не треба шукати це в Китаї — знайдеться і ближче.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Знайшли помилку?
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter