ЗА МЕЖАМИ ВОСЬМИ СТОРІН: як нестійкість і плинність світу можуть зробити вас невразливими
Олесь Манюк / Фото з особистого архіву
«С
віт змінюється», — міркую я, беручись до написання цієї статті. Світ змінюється, точніше, вже змінився. Ще років 10 тому інтерес до традиційної китайської культури був хіба що справою фахівців-синологів, любителів східної екзотики та рідкісних людей, які присвятили Китаю все своє життя. А нині… Нині приголомшливе (якщо, читачу, у вас є уява) економічне зростання та стрімке посилення політичного впливу Піднебесної перетворили інтерес до китайської культури з химерного захоплення на практично необхідний складник будь-якої економічної, політичної та бізнес-стратегії.
Про Китай пишуть. Про Китай говорять. Про Китай сперечаються. Культурологи, політологи, футурологи, бізнесмени та журналісти. І всі ці розмови, бесіди, дискусії мають спільний знаменник: китайська культура надзвичайно цінна для сучасної цивілізації, яка опинилася у світі VUCA. Це світ нестійкий, світ турбулентний і, що найважливіше, — світ, який уже ніколи не стане колишнім. Іншими словами, зі стабільністю та передбачуваністю краще попрощатися. Назавжди.
Показово, що більшість експертів у сфері економіки та бізнесу погоджуються: так, відтепер ми всі живемо в нестабільному світі; так, цей світ разюче схожий на картину реальності, створену традиційною китайською філософією; так, успіхи сучасного Китаю в економіці та політиці значною мірою зумовлені унікальним мистецтвом управління, що спирається на філософські прозріння давньокитайських мудреців. І не просто погоджуються — на сьогодні відомо чимало спроб узяти на озброєння підходи китайського мистецтва управління.
Наведу лише кілька прикладів: Насім Талеб із його «чорними лебедями» та «антикрихкістю», Agile-підхід, «бірюзові організації». Гнучкість і м’якість управління, відхід від жорсткої ієрархічності, самоорганізація та ставка на спонтанність. На перший погляд нові методи західного бізнесу мають очевидну схожість із настановами китайської філософії, але чи так це насправді?
Щоб відповісти на це запитання, спробуємо розібратися в природі західного й китайського світогляду. Суть західної моделі, на мій погляд, гранично точно висловив лауреат Нобелівської премії Денніс Габор у праці «Винаходячи майбутнє»: «Майбутнє неможливо передбачити, зате його можна винайти». А ось що про китайську модель говорять слова Лао-цзи: «Дао нічого не робить, але ніщо не залишається незробленим». Хочу одразу запобігти запереченням читача-скептика: у словах Лао-цзи немає ані сліду містики, так само як немає й заклику до бездіяльності.
Дао нічого не робить, але ніщо не залишається незробленим
Лао-цзы
Як же в західній моделі бізнесу, економіки та політики створюють майбутнє й приходять до успіху? Яскравіше й точніше за Дональда Трампа сказати неможливо: «Найбільший успіх приходить тоді, коли пливеш проти течії». Ці слова — справжній Символ віри західної культури. Якщо крізь призму слів Трампа подивитися на інноваційні методи управління бізнесом, які нібито близькі до китайської філософії, то можна побачити, що під оболонкою нового приховується все той самий директивний, насильницький і контролюючий стиль мислення.
Так, стратегія антикрихкості Талеба зрештою зводиться до необхідності мобілізації після кризи. А Agile-підхід виявляється невіддільним від жорсткого контролю, від віри в те, що «насправді в нашому нестабільному, невизначеному, складному й неоднозначному світі багато що можна прорахувати й передбачити» — це слова «євангелістів» Agile-підходу Натана Беннетта та Джі Джеймса Лемуана. А що ж Китай? Озирнімося, читачу, й погляньмо на китайську цивілізацію, культуру та мислення. Давня назва Китаю — Zhōngguó («серединна держава») — несе в собі сенс динамічного балансу, гармонії, яка примирює протилежні сили й поєднує їх в одне ціле.
Розум, здатний пізнавати ціле, має, за словами давньокитайського мислителя Чжуан-цзи, «текти, як вода, відбивати, як дзеркало, і відгукуватися, як луна». Як це не схоже на західний розум — нехай читач пробачить мені таке неминуче грубе спрощення, адже й у західній культурі є винятки, — з його жорсткою цільовою установкою, прагненням накласти на живу реальність абстрактні та схематичні ідеї й поняття і, зрештою, зі спонуканням роздрібнити ціле на окремі частини.
А тому майбутнє в горизонті китайського мистецтва управління не створюється, а розкривається. Майбутнє розкривається лише тоді, коли людина спирається не на абстрактні ідеї, а на потенціал цілісної ситуації. Іншими словами, коли людина не вдається до жодних довільних дій, а, усвідомлюючи цілісний потенціал, створює умови для його максимально сприятливого розкриття.
Оце і є те саме «недіяння», про яке писав Лао-цзи та інші філософи традиційного Китаю. Як бачите, жодної містики. Ба більше, недіяння аж ніяк не заперечує планування й контролю. Але! Допускає їх лише в суворо визначені періоди часу — тільки тоді, коли вони необхідні. А потреба в контролі виникає лише в моменти переходу вічно мінливих процесів у короткочасну фазу відносного спокою.
Про це в середньовічному трактаті «Ґуйґуцзи», присвяченому мистецтву управління, сказано так: «Обговорювати лікування хвороби потрібно за п’ять років до того, як вона почалася, планувати битву слід задовго до її початку, а управляти справами держави необхідно тоді, коли в державі все спокійно і справи йдуть розмірено, без перешкод, одна за одною». Наведу конкретний приклад: китайський підприємець Чжун Боян, співвласник експрес-пошти DHL, рекомендує систематизувати результати змін у компанії лише тоді, коли фаза змін уже перейшла у спокійне русло.
Завдяки такому підходу цілісний потенціал перетворюється на дієву систему з багатьох елементів; і цю систему вже можна масштабувати, оптимізувати тощо. В іншому разі будь-який контроль в активний період трансформацій компанії — виходу на новий ринок, запуску принципово нового продукту тощо — призведе до блокування потенціалу ситуації та втрати плідної бізнес-перспективи. Але як західній моделі управління, з її погано прихованим страхом опинитися віч-на-віч із неконтрольованою реальністю, відмовитися від тотального контролю й планування — завжди й усюди?
У бізнесі головне — «вміти виходити своїм наміром далеко за межі восьми сторін світу»
Складно, я б сказав, на межі неможливого. Але й від усвідомлення незворотності настання світу VUCA нікуди не сховатися. Косметична процедура «перефарбовування» західних зразків під китайські моделі заздалегідь неефективна. Висновок напрошується один: необхідна кардинальна зміна мислення. Традиційна китайська філософія виходить з інших засад. Але перш ніж написати про них, наведу живий приклад. Мій знайомий, друг мого Вчителя, бізнесмен із Ханчжоу, власник елітних ресторанів традиційної китайської кухні в Ханчжоу та Шанхаї, пан Дай Цзюньцзюнь, розповідав, як його дядько, даоський майстер, навчаючи його бізнесових навичок, часто нагадував, що в бізнесі головне — «вміти виходити своїм наміром далеко за межі восьми сторін світу» — так у Китаї називають Всесвіт.
А тепер повернуся до того, що і як про це говорить китайська традиція. Для традиційної китайської гуманітарної культури світ — це не сукупність більш-менш стійких речей, а сукупність процесів, головним принципом яких є перетворення. Таке бачення дає змогу не лише усвідомити й прийняти нестійкість, плинність світу, а й цілком по-особливому розставити пріоритети. Адже що є головним у світі речей, або, за словами одного із засновників синергетики, лауреата Нобелівської премії, фізико-хіміка Іллі Пригожина, у «світі-музеї»? Незмінність речей. Уточню: звісно, речі змінюються, але в деталях, а у своїй основі залишаються тими самими. Світ незмінних речей підказує відповідну стратегію поводження з ним: захопити, привласнити, примножити.
Звідси й постійний перекіс шальок терезів у бік «мати» — йдеться про знамениту дилему Еріха Фромма «мати чи бути». А китайська думка стверджує, що ставка на «мати» зрештою обертається крахом: адже неминуче те, що було здобуто, виявиться втраченим, і якщо все життя побудувати на фундаменті «мати» — чекай біди. Тому оптика китайської філософії відкриває інший світ, у якому немає речей, а є їхні мінливі взаємодії та властивості цих взаємодій.
Іншими словами, світ розглядається як гра та всілякі комбінації двох начал — інь і ян: порожнього й повного, активного й пасивного тощо. До речі, завдяки китайському комбінаторному світогляду, викладеному в знаменитій «Книзі змін», Лейбніц створив двійкову систему числення, на основі якої були створені комп’ютери. Отже, уявімо собі не речі та їхні властивості, а події й процеси, складені з речей, які підпорядковуються двом протилежним началам та їхній комбінаториці.
У цій перспективі центральне питання — у якому напрямку розвиватимуться події та процеси взаємодії? Відповідь китайської філософії незвична: жодного наперед заданого напрямку не існує, усе вирішується горизонтом подій. Що він ширший, що вільніший від обмежень, то більше — багатоваріантних! — можливостей для розвитку отримують події. Ось вони, ті вже згадані мною слова наставника-даоса: «виходити наміром далеко за межі восьми сторін світу». Найвищий же горизонт — це порожнеча, безформність або, в китайській термінології, У-цзі — Велике Безмежне.
На практиці, щоб мене не звинуватили в суто теоретичних міркуваннях, опора на безформне й порожнє виглядає так: один із найбагатших бізнесменів не лише Китаю, а й світу, засновник Alibaba Group Джек Ма говорив: «Мій досвід свідчить: найуспішніші бізнес-стратегії я створюю лише тоді, коли повністю відходжу від зосередженості на ситуації на ринку, конкурентах, інноваціях та всьому іншому подібному. Моя увага стає цілком порожньою й плинною — і саме тоді я відкриваю найефективніші можливості».
Жодного наперед заданого напрямку не існує, усе вирішується горизонтом подій. Що він ширший, що вільніший від обмежень, то більше — багатоваріантних! — можливостей для розвитку отримують події
Отже, є найвищий горизонт, або межа. Безформне й порожнє. Але має існувати конкретний механізм найбільш оптимального входження події, готової до розвитку, в безформність і порожнечу. І в Лао-цзи цей механізм описаний так: «Надлишок допомагає нестачі». Йдеться про те, що полярні начала інь і ян мають перебувати в режимі взаємодопомоги. У загальному випадку, в контексті китайського мистецтва управління, ян — чоловіче начало — це творчість, інновація, а інь — жіноче начало — реалізація та адаптація.
Засновник тайванської корпорації Aurora Чень Юнтай говорив, що головний секрет успішного менеджменту — вчасно помічати дві речі: 1) коли впровадження інновацій ускладнює повсякденне управління і необхідно застосувати творчий підхід, щоб оптимізувати управлінські процеси; 2) коли повсякденні управлінські процеси душать інновації й необхідно переорієнтувати управління на створення максимально сприятливих умов для розвитку інновацій. Таким чином тайванський бізнесмен продемонстрував прихильність до принципу «надлишок допомагає нестачі».
Насправді подібних прикладів і в тайванському, і в континентальному бізнесі чимало. У західному ж бізнесі, на жаль, найчастіше, за дуже рідкісними винятками, ситуація прямо протилежна. Наприклад, прихильник жорсткого менеджменту Ден Кеннеді прямо заявляє: «Мало хто з нас готовий визнати, що роботодавець і працівник неминуче перебувають у ворожнечі. Ви ворогуєте, тому що ваші інтереси суперечать інтересам працівників, і ви постійно заважаєте їм переслідувати власні інтереси. Щоб переслідувати свої інтереси, вам потрібно усунути з дороги інтереси працівників, замінивши їх своїми або зруйнувавши». Конфлікт не просто визнається, а стає гаслом успішного управління.
Не конкуренція — яку звеличує західний стандарт — приводить до успіху, а саме й лише співпраця, або, точніше, за словами Джека Ма, «баланс корпоративного й особистого»
Китайське мистецтво управління дає ще один урок — цілісності. «Різні управлінські завдання подібні до намистин, нанизаних на одну нитку». Так філософ Чень Інлюе описує його головний принцип. Західні моделі управління, навпаки, як і раніше, ґрунтуються на вузькій спеціалізації. Цілісний підхід дає змогу бачити логіку формування майбутнього. Ось як про це писав Лао-цзи: «Те, що є видимим, — другорядне, те, що приховане, — головне; те, що зараз посилюється, буде ослаблене, а те, що нині здається слабким, — несе в собі майбутню силу». Іншими словами, майбутні тенденції визначатимуться прихованими силами, протилежними за своєю природою тим, які панують у цей період часу. І знову живий приклад: Ма Хуатен, один із засновників компанії Tencent, запропонував створити WeChat саме тоді, 2011 року, коли подібним месенджерам пророкували занепад. Час показав правоту і Ма Хуатена, і китайського стратегічного мистецтва — тепер низку переваг WeChat запозичує, зокрема, месенджер Facebook, а сам WeChat використовується не лише для проведення грошових транзакцій, а й як внутрішній паспорт — і це далеко не межа його можливостей.
Будь-які зміни починаються з людей і ними ж завершуються, тому завершальною ланкою китайського мистецтва управління є люди. Ключове положення: людей згуртовують і водночас спонукають до особистісного зростання спільні цінності. Не конкуренція — яку звеличує західний стандарт — приводить до успіху, а саме й лише співпраця, або, точніше, за словами Джека Ма, «баланс корпоративного й особистого». А цей баланс можливий лише тоді, коли є простір для розвитку — безформний простір, а не жорстко прокладена колія. Ми ніби рухаємося стрічкою Мебіуса, починаючи з плинного й безформного і зрештою повертаючись до нього ж. Для нас, людей західної культури й ментальності, китайське мистецтво управління стає серйозним викликом: чи готові ми засвоїти уроки китайської традиції, вийти за межі власної ідентичності заради справжнього, а не фальшивого успіху? Того успіху, який полягає не в прибутку, а в досягненні повноти життя.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
