ЗГАДАТИ ВСЕ: що не так з нашими дитячими спогадами

Photo by National Cancer Institute on Unsplash

Всі люди «пам’ятають себе» з якогось певного моменту. Скажімо, найперший спогад, який наша пам’ять здатна витягнути зі своїх глибин, датується 3 або 4 роками. А ось все, що було раніше, — приховане непроглядною темрявою, за яку, як не намагайся, неможливо проникнути. Та чи означає це, що наш мозок дійсно в той період нічого не зберіг?

МЕНЕДЖЕР НАШОЇ ПАМ’ЯТІ

Науковці вважають, що, навіть якщо ми не пам’ятаємо про них у дорослому віці, наші спогади все одно зберігаються в «закодованому» варіанті. МРТ-сканування мозку показало, що за це кодування у немовлят і дітей молодшого віку відповідає гіпокамп. Невипадково його називають «менеджером пам’яті». Гіпокампус — це дуже дивний персонаж у грецькій міфології, кінь з риб’ячим хвостом, на якому полюбляв їздити бог морів Посейдон. Він був схожий на реально існуючу в природі невелику рибку — морського коника.

Якщо збоку подивитися на парну структуру, розташовану в скроневих відділах мозкових півкуль, то ми помітимо дивовижну зовнішню схожість з морським коником. Через таку схожість ця дуже давня частина кори головного мозку й отримала свою назву — гіпокамп. «Менеджером пам’яті» її охрестили за те, що вона виконує функцію переведення короткострокової пам’яті в довгострокову. Інакше кажучи, регулює консолідацію спогадів — їх кодування й подальше компактне зберігання. Крім пам’яті, цей «диригент мозкових глибин» відповідає також за емоції та орієнтацію на місцевості.

ВСЕ НЕ ТАК, ЯК У ТВАРИН

Зірка американської науково-популярної журналістики Маура О’Коннор у своїй книзі «Як ми орієнтуємося: простір і час без арт і GPS» спробувала узагальнити все, що сучасній науці відомо про гіпокамп. На підставі наведених нею даних можна зробити однозначний висновок: щоб виживати, люди мусили стати надзвичайно мобільними.

Еволюція постійно «прокачувала» наші навігаційні навички, що призвело до збільшення об’єму черепної коробки і, врешті-решт, до появи мови та писемності. Численні версії здатності до надорієнтації ми знаходимо і в тваринному світі. Коли людині тільки належало вигадати компас, у тварин він уже був. Причому вбудований безпосередньо в біологію.

Бджоли, приміром, здатні надзвичайно точно визначати азимутальні кути сонця. За зірками орієнтуються павуки в пустелі Наміб. Креветки і кальмари використовують для цього поляризоване світло. Майже всі види тварин чутливі до магнітного поля Землі. І лише в людини все влаштовано інакше, ніж у тварин, природним навичкам яких вона беззаперечно поступалася.

Для успішної навігації їй доводилося використовувати розум. У процесі еволюції наш мозок поступово збільшувався, поки приблизно 25 тисяч років тому не досяг свого пікового обсягу — 1800 см³. І з того часу не тільки більше не ріс, а навіть почав трохи зменшуватися.

«ЕЙНШТЕЙНИ» ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Зараз мозок більшості людей навіть близько не стикається із завданнями, порівнянними за енерговитратами з тими, що стояли перед нашими далекими предками. До них наближаються хіба що мізки найвидатніших вчених. Перейшовши до осілого способу життя, людина перестала потребувати такого глибокого «розуміння простору», яке було характерним для «нецивілізованих» народів.

Уявіть лишень, наскільки віртуозно диригує інформацією гіпокамп австралійського аборигена, зберігаючи в пам’яті неймовірно деталізовану систему орієнтирів, в яку одночасно включені сонце, місяць, сузір’я, дерева, струмки та камені… Народи Океанії орієнтуються по зірках і типах хвиль. Наприклад, відбита від берега хвиля має характерні відмінності, а отже, може на чималих відстанях від острова вказати напрямок до найближчої смуги землі.

Інуїти здатні робити приблизно те ж саме, але в морі льоду й снігу — вітер, що дме в різних напрямках, створює на ньому різні малюнки. Додайте до цього різноманітні версії обрисів горизонту, яких може налічуватися тисячі, і ви зрозумієте, що до «первісного» мозку середньостатистичній людині так само далеко, як до мозку Ейнштейна!

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

Приєднатися до клубу друзів

ГІПОКАМП НАВЧАЄТЬСЯ «ЧИТАТИ СВІТ»

Зважаючи на все, збільшення мозку, навички навігації та спілкування почали розвиватися одночасно, приблизно 2,3 млн років тому. Це було обумовлено необхідністю «читати сліди» тварин, позначати нові маршрути і передавати іншим інформацію про них. Гіпокампу в цих процесах була відведена вирішальна роль: якщо він пошкоджений, людина втрачає здатність впізнавати знайомі місця.

При цьому дитина не отримує його відразу готовим, на свою «проєктну потужність» гіпокамп виходить приблизно у шість років. І відбувається це в процесі пізнання світу. Якщо обмежувати дітей у дослідженні та побудові нових маршрутів, то це суттєво порушує їхні когнітивні здібності, в тому числі пам’ять і соціальну взаємодію. Але гіпокамп — дуже гнучкий інструмент нашого мозку і може варіювати свій обсяг протягом життя залежно від контексту.

Згідно з новими даними, отриманими нейробіологами з Колумбійського університету в Нью-Йорку, малюки у віці 1 року вже здатні формувати спогади. Якщо ми не в змозі згадати перші кілька років життя, то не тому, що спогади про них не створювалися і не накопичувалися. Проблема дитячої амнезії пов’язана не з відсутністю спогадів, а з труднощами в їх відтворенні.

НЕМАЄ КОНТЕКСТУ — НЕМАЄ СПОГАДІВ

Науковці припустили, що розв’язання задачі криється десь у глибинах нашого гіпокампу. Вони сформували групу з 26 дітей віком від 4 місяців до 2 років і просканували їхній мозок методом МРТ під час виконання завдань на запам’ятовування. Зазвичай діти більше часу витрачають на знайомі речі. Нейробіологи помітили: що більша активність гіпокампу фіксується у дітей при розгляданні нового зображення, то довше вони дивляться на це ж зображення при повторному показі. Тобто вони згадують побачене раніше.

При цьому найвища кодуюча активність спостерігається в задній частині гіпокампу, що відповідає за відтворення спогадів. Особливо вона зростала у дітей старше 1 року. У будь-якому випадку незрілий гіпокамп виробляє якесь кодування епізодичної пам’яті, але, ймовірно, ще не має досвіду пригадування, характерного для дорослого мозку.

У подальшому наш мозок користується своєрідними «підказками» для вилучення спогадів, поміщаючи все, що ми бачимо й чуємо, в якийсь контекст. Приміром, у контекст різних конфігурацій морських хвиль, снігу, лінії горизонту або розташування сузір’їв. Немовля поки що не володіє такою «базою порівняння», хоча вже починає накопичувати й кодувати спогади.

Однак при цьому будь-яка «перебудова навігації» — скажімо, перехід від лежання до повзання і від повзання до ходьби — радикально змінює його погляд на світ. Таким чином, всі дитячі спогади, сформовані гіпокампом поза контекстом, залишаються з нами, але витягти їх із глибин нашої пам’яті ми не в змозі.

Оригінальне дослідження: