АХ, КОХАННЯ: вона перемогла чоловіка, але програла синові
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ДЕ ШУКАТИ ДРУЖИНУ
Прагнення одружити свого принца неодмінно із закордонною принцесою, а не з місцевою герцогинею має свої позитивні сторони. Взаємозбагачення культур, якому й так досить сильно заважають шовінізм та відсталість, зазвичай отримує від таких шлюбів чималі додаткові стимули. Прочитані в юному віці книжки, вже винайдені, але недостатньо знайомі в її новій державі побутові зручності, страви рідної з дитинства кухні, закони та усталені традиції, що вже прижилися на її старій батьківщині, але незвичні на новій — усе це прискорює прогрес, хоча й гарантує опір тих, хто звик до старих порядків. Проявляється цей опір по-різному — мовчазним саботажем, придворними інтригами, жахливими вигадками про нібито сатанинське походження іноземних віянь і, звісно ж, їхньої носительки. А закінчується це все по-різному. У тому числі й у випадку Бони Сфорци — королеви Польщі родом із Мілана.
З ІТАЛІЇ ДО ПОЛЬЩІ
На початку XVI століття Велике князівство Литовське та Королівство Польське, об’єднані особистою унією, втратили королеву — померла Барбара Запальяі, перша дружина короля Сигізмунда. У шлюбі з Барбарою Сигізмунд мав лише дочок — за тодішніми правилами дві корони залишалися без спадкоємця. Потрібна була нова королева, причому якнайшвидше — король уже був на шостому десятку років, можна й не встигнути. Наречених-принцес тоді не бракувало, бо лише на місці нинішньої Німеччини розташовувалися сотні держав, а Італії — десятки, вибирай, скільки забажаєш. Однією з найбільших і найпомітніших держав на території Італії було Міланське герцогство. Його володарі вели родовід від кондотьєра, сина селянина Муціо Аттендоло, який отримав прізвище Сфорца (Сильний) за те, що міг стрибнути в сідло бойового коня в обладунках, а це щонайменше 40 кіло. Рід нареченої з Мілана, безперечно, знатний, багатства незліченні, культура надзвичайно висока, освіта блискуча, вік дуже зручний — 24 роки: з одного боку, цілком дітородний, з іншого, за поглядами того часу, дівчина вже підстаркувата, тож надто вередувати вже не будуть. І ім’я хороше, Бона, — воно якраз і означає «хороша».
ЕКСПОРТ НОВАЦІЙ
Разом із молодою королевою на північ Європи завітала безліч нововведень. Зрозуміло, що мешканці теплого півдня не могли відвикнути від звичних з дитинства фруктів, і спершу на королівський стіл, а потім і на столи знаті потрапили апельсини, лимони, мигдаль, інжир, оливки та родзинки. Те, що на цих столах уже лежали виделки, — теж її заслуга. А з кліток з екзотичними птахами, що прикрашали її кімнати, вже лунало вимовлене майже людським голосом: «Попка дурень!» (мабуть, все-таки спочатку Il pappagallo è uno sciocco! італійською, а потім уже Papuga jest głupcem! польською та Papūga yra kvailys! литовською…). До речі, дами за столом з легкої руки королівських фрейлін з її батьківщини швидко вбралися у відкриті сукні з розкішними декольте. Та це все дрібниці, а ось впровадження у володіннях Бони прогресивних реформ того часу — магдебурзьке право для міст, заснування ярмарків, навіть податкові канікули — її безперечна заслуга. До речі, за повної підтримки чоловіка — в їхніх стосунках вона вочевидь грала першу скрипку. А ось, між іншим, ще одна колоритна кулінарна деталь: польська технологія приготування певних супів і борщів передбачає овочевий бульйон як основу, і цей бульйон у Польщі називають «влощизна», тобто «італійка». Не сумнівайтеся, саме ця італійка.
СІМЕЙНІ УСПІХИ, І НЕ ЛИШЕ ВОНИ
Зі спадкоємцем престолу також обійшлося без затримок — за вісім років Бона народила Сигізмундові шістьох дітей, зокрема й довгоочікуваного сина, якого назвали Сигізмундом Августом. Три її дочки стали королевами: Анна — польською, Ізабелла — угорською, Катерина — шведською, четверта, Софія, — лише герцогинею Брауншвейгською, але і це не так уже й погано. А ось другий син, Войцех Альбрехт, народився передчасно і не затримався на цьому світі — під час королівського полювання вагітна Бона не схотіла відмовитися від участі, і поранений ведмідь налякав її коня так, що Бона вилетіла з сідла. Однак престолонаступництво було вже забезпечено. Свій обов’язок королеви Бона виконала, причому цього їй було замало — діяльна натура вимагала активності. Її сучасник Петро Ройзій навіть склав латинську епіграму, в якій ідеться про шахове королівство, де король майже не рухається по полю, а королева гасає по всій дошці, і всім сучасникам було зрозуміло, як зветься ця королева. Це не заважало сімейному життю — розумна й освічена Бона (у дитинстві вона спілкувалася з самим Леонардо да Вінчі) ухвалює дійсно корисні й сучасні рішення, а літній провінціал у короні мовчки радіє тому, яка ж його дружина розумниця. Якщо це не ідеальний шлюб, то що ж тоді?
ЧОРНА ХМАРА
Чи були задоволені такою активністю польські та литовські пані? Дуже схоже, що ні (можливо, через заздрість?). Фольклорний образ діяльної королеви вийшов надзвичайно похмурим. Чого тільки варта легенда про її звичай вмиватися кров’ю незайманих дівчат заради збереження молодості та краси? Лише ця історія покладає на неї провину за жахливе вбивство 300 безневинних душ, і це ще геть не все. Згідно з іншою легендою Бона утримувала особистий гарем із молодих офіцерів, і нудьгувати їм там не доводилося — тільки-но закортить чарочку прихилити чи в карти пограти, як тебе вже кличуть на оргію, давай працюй… Якщо королеві таке дозволено, а іншим дамам — ні, хіба це не прикро? За сюжетом цієї легенди, король Сигізмунд дізнався про цілий колектив своїх добровільних помічників і наказав їх усіх стратити, але Бона якимось дивним чином випросила у нього помилування для 3-го, 9-го та 27-го за списком — ось чому тости з цими порядковими номерами слід проголошувати за прекрасних дам (щодо третього — щира правда, до решти я не доживав…). А вже оповідь про те, як Бона не спромоглася спокусити ченців і через помсту наказала здерти з них шкіру та спорудити з отриманої сировини міст, яким вона любила прогулюватися, як на мій смак, навіть для Середньовіччя вже занадто. Про міст із кісток я б ще подумав, але шкіряний міст — це перебір.
ЯК ЛЮБИТИ ДІТЕЙ
Як це часто буває з італійками, Бона обожнювала своїх дітей, причому це була така задушлива любов, що не можна не радіти за її активну натуру, яка змушувала її витрачати хоча б частину свого особистого часу на щось інше. Вона домоглася того, що її сина вже у 9 років затвердили Великим князем Литовським, співправителем батька, а ще через рік — і польським королем. Влади ні їй, ні йому це не додало, а незадоволених хвилювало. Але з титулом простіше — авторитарна мати мусила трохи заспокоїтися, передавши синові стільки влади, скільки могла. А ось що робити з тим, що поруч із сином мала з’явитися ще одна жінка — його дружина, на долю якої все одно припаде частина синової любові? Для таких матусь сама думка про це нестерпна. Так воно й сталося, причому, як видно, у трьох випадках із трьох можливих.
У 1548 році, у більш ніж поважному, особливо як на ті часи, віці 81 року Сигізмунд помирає, і його син Сигізмунд Август, якому було 28 років, займає польський і литовський престоли вже одноосібно (до цього він 18 років був співправителем). На той момент він уже встиг один раз овдовіти, і боюся, що, на його думку, єдиною чеснотою цієї дружини, принцеси Єлизавети з могутнього дому Габсбургів, була настільки рання смерть. Уже тоді подейкували, що вона померла, не доживши до двадцяти, не просто так, надто якщо свекруха, котра аж ніяк не приховувала своєї ненависті до Єлизавети, була родичкою одночасно Медічі та Борджіа, які навіть в Італії вважалися отруйниками номер один. Доказів, звісно, не було, а от розмов — хоч греблю гати…
РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА
А Сигізмунд Август знову робить свій вибір — цього разу він припав на Барбару Радзивілл, молоду вдову знатного литовського магната. Це був яскравий роман із сильними почуттями — вони залишили після себе своє листування, у цьому немає жодних сумнівів. Але такі матусі, як Бона, завжди краще знають, з ким їхнє дорогоцінне дитя має одружитися, і це завжди не та, хто подобається бідолашному нащадку. Бона пригледіла для сина єдину дочку Альбрехта Гогенцоллерна, розраховуючи, що це дасть йому шанс на прусський престол. Його це не переконало. Одружився Сигізмунд Август таємно, без необхідних реверансів дворянству, і витратив чимало часу на те, щоб їхні стосунки санкціонували польський і литовський сейми. Барбару коронували за два роки після весілля, а прожила вона після коронації не більше п’яти місяців, і цілком зрозуміло, кого запідозрили в черговому отруєнні, — стосунки між Боною та Барбарою за життя були вкрай поганими. Щоправда, сучасні науковці вважають, що її згубила ракова пухлина (в описі лікарів-сучасників — «щільний нарив нижче пупка»). Можливо, але письменники, драматурги та художники, які вже давно називають Сигізмунда Августа та Барбару польськими (литовськими, білоруськими) Ромео та Джульєттою, виправдовувати Бону вочевидь не бажали. Версія, якої дотримувалися ці митці, королеву б зовсім не потішила…
ДОЛГООЧІКУВАНЕ РОЗСТАВАННЯ
Що могло б іще дужче погіршити стосунки між сином і матір’ю? Звісно, його третій шлюб — він побрався з Катериною Австрійською, сестрою своєї першої дружини, яка також була молодою вдовою. Материнськими порадами з цього приводу він точно не цікавився, що після історії його попереднього шлюбу навряд чи когось здивує. Стосунки Катерини та її свекрухи були не кращими, ніж завжди. Сигізмунд Август і сам досить скоро після весілля вимагав від папи розлучення (мовляв, його обдурили з вагітністю), але дозволу не отримав, більшу частину життя прожив окремо від дружини й помер бездітним, після чого рід Ягеллонів втратив польську корону. Але й до матері він вочевидь перестав ставитися прихильно, не кажучи вже про те, що коли Бона вирішила виїхати з країни, він підрахував, скільки грошей і маєтків зникне разом з нею, і заборонив від’їзд. У всякому разі, з усім майном, що їй належало.
Подолати цю заборону їй, як вважають історики, допомогло лише заступництво подруг-королев — своячениці Марії Тюдор Британської, дочки Ізабелли Угорської та, можливо, навіть легендарної Хюррем Султан, у нашій традиції — Роксолани, з якою вони протягом багатьох років листувалися як подруги. Майно в основному довелося залишити, але у вигнанні 1556 року її супроводжували 24 вози лише із золотом, сріблом і коштовностями, а возів із меблями, порцеляною та всім іншим було не злічити. Можливість забрати з собою своє багатство тішила Бону, проте, можливо, саме це її й згубило.
ПОХМУРИЙ ФІНАЛ
Заможна Бона позичила Філіпу II Іспанському астрономічну суму в 420 000 золотих дукатів (у перерахунку на сучасні гроші близько 180 мільйонів євро), а повернути її король вважав недоцільним — дешевше було підкупити лікаря Бони, який отруїв її за значно менші гроші (довести це однозначно важко, але більшість сучасників була в цьому впевнена). Син поховав нелюбу матір досить скромно. Її труну ледь не знищила пожежа, спричинена свічкою, що впала після церемонії поховання. Значно пізніше її дочка Анна Ягеллонка, котра, як і мати, стала польською королевою, коли взяла шлюб із Стефаном Баторієм, все ж звела їй розкішний надгробок в італійському місті Барі, її спадковому володінні. Хто ж, зрештою, там похований? Прогресивний політик, підступний отруйник, щаслива дружина, нещасна мати, жахлива свекруха, невинна жертва чи всього потроху? А може, просто ще одна людина епохи Відродження, непомірна в усьому — і в чеснотах, і у вадах? Все вірно, тільки, як завжди, шкода дітей…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
