БОРИС БУРДА: як швидко полагодити крило місяцехода
Місія «Аполлон-17», 12 грудня 1972 року. Командир місії, астронавт Юджин Сернан, проводить короткий огляд місячного ровера (LRV) під час першого виходу у відкритий космос (EVA-1) / wikipedia.org
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Командир «Аполлона-17» Юджин Сернан випадково вдарив геологічним молотком, прикріпленим до його пояса, по крилу місячного ровера — планетохода, який мав перевозити їх по Місяцю, і крило відламалося. Але ровер вдалося полагодити за допомогою речі, яка незрозуміло як потрапила до спорядження космонавтів, — ніхто не планував її брати. Зате після цього її брали обов’язково. Що це?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Звичайний скотч — клейка стрічка.
НЕ ЗА ФАХОМ
Тепер усім добре відомо, що серйозні відкриття часто роблять не фахівці, які глибоко вивчили досліджуване питання, а люди геть інших спеціальностей, іноді зовсім далеких від досліджуваної. Можливо, такі дилетанти просто не знають, що так, як вони, чинити не можна, а професіоналам це відомо. Прикладів цього безліч. Художник Семюел Морзе придумав зручну азбуку для обміну повідомленнями на відстані, стоматолог Антоніо Меуччі винайшов телефон, лікар Джон Горрі подарував людству холодильник, друкар Бенджамін Франклін захистив нас від блискавок громовідводом — загалом, таких прикладів досить багато… Ось і компанія 3М, у стінах якої було зроблено цей надзвичайно корисний винахід, спершу мала на меті дещо інше.
Не так уже й давно, у 1902 році, п’ятеро бізнесменів з американського штату Міннесота об’єдналися, щоб розпочати виробництво досить простої продукції — наждачного паперу. Також бізнес… Так вони й отримали свою назву — 3М — це скорочення їхньго повного імені Minnesota Mining & Manufacturing («Гірничодобувна та переробна промисловість штату Міннесота»). Нічого дивовижного — лише залізорудний комплекс Месабі, що розташований на території штату, дає понад половину залізної руди всієї країни. Почали вони з виробництва наждака, для чого придбали шахту з видобутку корунду. Шахта не давала прибутку, й вони вирішили виробляти наждак з іспанського гранату, теж досить твердого матеріалу. Але наждачний папір із гранатом працював кепсько — гранат з нього сипався, і впоратися з цим не вдавалося. Треба було щось робити…
СТУДЕНТ, ЯКИЙ НЕ ДОВЧИВСЯ
Річард Дрю починав із діяльності, далекої від технічного успіху, непогано підробляючи в молодіжних оркестрах грою на банджо. Накопичивши завдяки такій музиці суму, достатню для оплати навчання, він вступив до Університету Міннесоти й зміг провчитися цілих півтора року, після чого кинув навчання — йому було нудно. Але й нудьгуючим молодикам хочеться їсти. Натрапивши на оголошення в газеті, в якому компанія 3М повідомляє про вакансію, Річард Дрю відгукується на нього. Він чесно зізнається, що ніколи в житті не працював за наймом, але дуже вже хоче почати й погодиться на будь-яку зарплату, зате він фізично міцний і керує трактором. Прийняли! Спершу непідготовленого новачка кинули на низову роботу — розбиратися у претензіях щодо якості наждачного паперу. Один із основних його споживачів — автомайстерні.
Саме там Дрю зіткнувся з новою модою — двоколірними автівками. Як не забруднити ділянку, пофарбовану однією фарбою, іншою? Виявилося, що це не так уже й легко. Щоб отримати рівний кордон між двома кольорами, пофарбовану ділянку заклеювали — іноді звичайною газетою, іноді пергаментом, а частіше — надміцною хірургічною клейкою стрічкою. Газетка здиралася легко, але нерівно, хірургічна стрічка взагалі майже не здиралася, а якщо й здиралася, то не по прямій. У будь-якому разі виходило неохайно. Ось тоді Дрю й замислився не над своїми безпосередніми обов’язками — продати фарбувальникам наждачний папір для зачищення нерівностей, а над складнішим завданням — знайти таку клейку стрічку, щоб вона й добре приклеювалася, й пристойно відклеювалася, не псуючи малюнка. Адже фірма вже накопичила чималий досвід у виробництві клейкої стрічки.
НА ЧЕСТЬ СКУПЕРДЯЇВ
Міцність стрічки, якою намагалися заклеїти вже пофарбовану поверхню, коливалася від одних крайнощів до інших — то вона була геть недостатньою, то, у випадку хірургічної стрічки, занадто надмірною. Ось Дрю й вирішив знайти в цьому питанні золоту середину, тим паче що досвід випуску різних клейких стрічок у корпорації був вражаючим. Принагідно можна було подумати й про економію. Що найдорожче в клейкій стрічці? Клейкий шар, мабуть. А чи багато його потрібно, щоб утримати стрічку в правильному положенні? Та зовсім трохи. Тож розмістимо всю клейку масу на краях стрічки. Її, до речі, знадобиться набагато менше. А коли закінчимо фарбування, знімемо її одним ривком. Дійсно, економія виходить грандіозна, майже фольклорного масштабу. А хто у фольклорі уславився як найбільш ощадливий (щоб не сказати скупий)? У слов’янському фольклорі це, звісно, мешканці болгарського міста Габрово, але ж ми говоримо про англосаксів! Там є свій еталон скнари — шотландці. Місцева назва — скотч. Так нова стрічка отримала нову назву, і вона швидко прижилася, поширившись навіть на випадки, коли липкий шар, як і раніше, розташований по всій ширині стрічки. Щоправда, клейку стрічку через схожу назву почали плутати з віскі, аж до появи прислів’я: «Пошли дурня по скотч — він тобі клейку стрічку й принесе».
НОВЕ ПЕРЕМАГАЄ НЕ ОДРАЗУ
Ці успіхи Річарда Дрю, як завжди, привели його до нових неприємностей. Винаходити нову стрічку для поліпшення фарбувальних робіт йому, бачте, ніхто не доручав. А хто ж тоді продаватиме наждачний папір автомайстерням? Його начальник навіть заборонив йому купити верстат для виробництва нової стрічки — нічого дорожчого за $100 придбати йому не дозволяли! Дрю проявив винахідливість: можна купувати нове обладнання, однак лише дешевше за $100? Жодних проблем — купимо дешевше, але кілька разів! З кількох покупок зібрали новий верстат, і незабаром справи з фарбуванням кузовів радикально покращилися, а прибутки Дрю зросли! Та він не став спочивати на лаврах і незабаром зробив новий крок. Якраз тоді ж конкурент 3М, фірма DuPont, винайшла целофан. Дрю вирішив, що він може стати ідеальною основою для нової стрічки. Не відразу, але ідея спрацювала: нова «Прозора стрічка Скотч» вийшла на ринок у 1930 році. Кому вона знадобиться під час економічного спаду? Виявилося, що багатьом — не для того, щоб створювати нове, а щоб лагодити старе. Скотчем почали заклеювати старі книги, штори, вікна і навіть дірки в одязі. Секретарки склеювали зламані нігті, банкіри латали паперові гроші. Фермери скріплювали тріщини на яйцях, домогосподарки приклеювали приманку в мишоловці, робили кришки для молока та видаляли ворсинки з одягу — і все виходило!
ГОЛОВНЕ — ПОЧАТИ!
У роки війни Дрю очолив спеціальну виробничу лабораторію, яка, серед інших завдань, працювала на потреби армії. Колеги з 3M називали її «Веселою фермою» і ставилися до неї без поваги, вважаючи, що користі від неї мало. Проте лише за час війни вона випустила понад 100 видів клею, стрічок та абразивів для військових. Дрю запропонував нову концепцію, яку згодом перейняв у нього багато хто, аж до Google — співробітники могли витрачати до 15 % робочого часу на розробку своїх ідей. Виявилося, що це не збиток для фірми, а пряма вигода. До речі, під час зарахування до лабораторії Дрю нікого не цікавила формальна освіта. Підлеглий Дрю згадував про нього: «Він створив для нас тепличні умови, свого роду автономну творчу лабораторію, де ми мали змогу робити все, що заманеться, проводити будь-які експерименти. Він знав: якщо помістити диваків в атмосферу цілковитої свободи, з цього можуть вийти цікаві речі». Це завжди так! Поверніться до початку статті, і ви згадаєте, що скотч навчився приносити користь і в космосі. Навіть зараз величезна корпорація 3М отримує близько 20 % свого доходу від виробництва величезної кількості різновидів скотчу. А його поява пов’язана з тим, що талановитого хлопчика просто не стали вчити ходити по струнці…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
