ЕПАТАЖ ПО-ГРЕЦЬКОМУ: цинічне кохання Кратета й Гіппархії
Кілік. Близько 480–470 до н. е. Гончар Піфон, вазописець Дуріс. Державне античне зібрання, Мюнхен / wikipedia.org
Людство знає чимало дивовижних історій кохання. Одна з них сталася в IV ст. до н. е. в Афінах. Кратет і Гіппархія — мабуть, найбільш незвичайне «філософське» подружжя в історії античного світу. Ми розповімо вам про епатажне, але щасливе кохання двох професійних «циніків» — у латинській вимові, або «кініків» — у грецькій.
ЛЯПАС СУСПІЛЬНІЙ МОРАЛІ
Заснована Антисфеном та уславлена «еталонним» мудрецем усіх часів і народів Діогеном, кінічна традиція існувала майже тисячу років — аж до самого кінця античності.
Кініки закликали до «переоцінки цінностей» майже в ніцшеанському сенсі. Вони висміювали все, що було дорогим для «пристойного» афінянина: статус громадянина, богів, науку, шлюб, соціальну та гендерну ієрархії. Жити вони пропонували «за природою», тобто подібно до тварин, у яких немає будинків, одягу, держав, рабів, панів тощо.
Кініки не одружувалися, жили де прийдеться, не зрізали волосся та ходили босоніж. Кінічні перформанси здобули їм славу брудних збоченців і безхатченків, а Діогена називали «Сократом, що збожеволів».
Хто при здоровому глузді стане плювати в обличчя своїм благодійникам? Або добровільно відмовиться від влади й багатства? Хто стане харчуватися зі смітників, ночувати в громадських лазнях та ходити взимку у жалюгідному лахмітті?
Навіщо жувати сире м’ясо, коли його можна підсмажити? А заняття сексом на міських площах і публічна мастурбація — хіба це нормально? Кінік багатьом здавався істотою до огиди неадекватною. Як таке чудовисько могла полюбити вродлива й освічена дівчина зі знатної та багатої родини?
Втім Гіппархія покохала Кратета.
МЕТЕК І ДОБРИЙ ГЕНІЙ
Кратет належав до другого покоління кініків. В Афінах він був метеком — чужинцем без громадянства. Так само, як і напівкровка Антісфен, колишній раб і фальшивомонетник Діоген і сама Гіппархія. Кратет перебрався сюди після того, як Олександр Македонський 335 року до н. е. зруйнував його рідні Фіви.
На противагу кінікам першого покоління він був шляхетного роду і успадкував чималі статки, які добровільно роздав. Після чого поставив собі моральне завдання — служіння доброчесності, перед якою всі люди рівні: метеки й громадяни, чоловіки й жінки, пани та раби.
На відміну від невгамовного Діогена, Кратета любили за лагідну вдачу та готовність допомогти, називаючи «відкривачем усіх дверей». Багато афінян так і писали на дверях: «Тут вхід для доброго генія Кратета». Такі будинки Кратет міг відвідувати без запрошення. З лайт-версії кінізму у виконанні Кратета вилупилася ще одна велика філософська школа — стоїцизм. Її засновник Зенон Кітійський був учнем Кратета.
Кінік навчав його: якщо судити тільки за кількістю задоволень, то жодне життя не можна визнати щасливим. Отже, потрібно шукати щастя в чомусь іншому, відмовившись від помилкових цілей і цінностей.
«Я громадянин темряви і бідності, а вони — неприступні для долі!» — говорив Кратет.
Якої шкоди може завдати доля людині, нечутливій до негараздів? Що може відібрати доля в особі заздрісника або злодія, якщо в тебе нічого немає? Коли Олександр Македонський запропонував Кратету відновити його рідні Фіви, Кратет відмовився: «Навіщо, якщо з’явиться якийсь новий Олександр, який візьме і зруйнує їх знову?»
Босоніж, у короткому плащі, одягненому на голе тіло, з жебрацькою торбою та посохом мандрівника Кратет блукав Афінами, ночував на вулицях, у лазнях і храмах, навчаючи людей задовольнятися тим, що є.
АБО ЗАМІЖ, АБО У ЗАШМОРГ!
Кратет вважав шлюб трагедією, стосунки з гетерами — комедією, а розпусту — дорогою до божевілля. Як же тоді він одружився? Можна сказати, що його примусили. Коли розумниця і красуня Гіппархія заявила батькам, що хоче вийти заміж за Кратета, вони жахнулися.
З одного боку, Кратет — людина позитивна: вина не п’є, за спідницями не волочиться, займається загартовуванням і гімнастикою. З іншого — це справжнісінький античний бомж! До того ж немолодий і потворний. Як взагалі такого могла полюбити Гіппархія?
А дуже просто — спрацювала реклама Метрокла, рідного брата Гіппархії, захопленого шанувальника Кратета. Гіппархія твердо вирішила вийти за нього заміж, а мамі й татові заявила, що накладе на себе руки, якщо вони їй перешкоджатимуть. Батьки погорювали і здалися. Справа залишилася за малим — умовити самого Кратета…
Як тільки бідний філософ не намагався напоумити закохану панянку — нічого не допомагало. Як останній аргумент Кратет скинув із себе лахміття і, залишившись голим, оголосив: це все, що він може дати майбутній дружині. Але Гіппархію це не злякало. Вона оголилася у відповідь і стала поруч з обранцем.
НА ЇЇ ЧЕСТЬ НАЗВАЛИ ЦІЛЕ МІСТО
Діоген Лаертський повідомляє, що Гіппархія любила в Кратеті все — його потворність, його спосіб життя, його філософію. Вона займалася з ним коханням на очах у всіх, демонструючи зневагу патріархальними забобонами. Вона вдягалася, як він, і не відходила ні на крок, навіть коли він жебракував по чужих застіллях.
У суспільстві, що жило за правилами «давньогрецького домострою», жінка була чимось на кшталт старшої служниці. Але з Гіппархією все було інакше. У шлюбі вона навчилася не тільки робити гімнастику, обливатися холодною водою і задовольнятися малим. Вона стала справжнім філософом та оратором.
Збереглася розповідь про її диспут із Феодором Безбожником про сенс добра і зла.
«Якщо немає поганого в тому, що робить Феодор, чи не означає це, що немає поганого, коли те ж саме робить Гіппархія?» — запитала вона. Феодор погодився. «А якщо Феодор вдарить Феодора, в цьому немає нічого поганого?» — поставила вона наступне запитання. Феодор знову кивнув. Після чого отримав важкий ляпас від жінки.
На знак помсти він порвав свій одяг і постав перед Гіппархією голим, сподіваючись, що вона образиться й залишить збори. Проте Гіппархія поводилася так, ніби нічого не сталося.
Ця історія надихнула написати їй самого Діогена: «Я захоплений, жінко, твоєю пристрастю до філософії і тим, що ти приєдналася до нашої школи, суворість якої навіть багатьох чоловіків відлякала». Ба більше, у листі до жителів фракійського міста Маронеї, звідки була родом Гіппархія, Діоген хвалив їх за те, що вони перейменували місто на Гіппархію.
ТРІУМФ АФРОДІТИ
Парадоксально, та історія кохання двох кініків свідчить про відносність самих кінічних істин. Кініки не вірили у творчу силу кохання. Антисфен вважав її «пороком природи» і навіть погрожував застрелити з лука Афродіту.
Одружившись, Кратет не тільки потішив цю богиню, а й, мабуть, всупереч переконанням, обзавівся деяким домогосподарством. Інакше складно уявити, як подружжя виховувало трьох дітей — сина Пасікла і двох дівчаток. Щоправда, судячи з листів, Кратет не відмовився від кінічного способу життя і залишав сім’ю, аби бомжувати в Афінах.
У листах він хвалить Гіппархію за те, що вона не кидає атлетичні вправи під час вагітності. Закликає її піклуватися про «наше цуценятко», добре годувати й загартовувати в холодній воді. А коли Пасікл підросте, відправити його до батька.
Вважається, що в Афінах Кратет насамперед відвів сина у дім розпусти. А для дочок та їхніх потенційних наречених вигадав пробний шлюб терміном на один місяць. Можливо, ці відомості є вигадкою, хоча вони цілком у кінічному дусі.
Утім, про аморальність Кратета і Гіппархії ходило чимало анекдотів — надто вже нестандартним був їхній шлюб. Але в ньому завжди було місце ніжній турботі одне про одного. Наприклад, філософ докоряє дружині за те, що вона надсилає йому власноруч зшитий плащ та зимові речі — хіба господарські справи, а не філософія є метою їхнього шлюбу? Та умовляння не допомагають.
З фірмовою наполегливістю Гіппархія намагається одягнути чоловіка, не зважаючи на те, що ламає Кратету імідж ідейного бомжа, над яким він працював довгі роки. Проте якщо не брати до уваги дрібних розбіжностей, жило подружжя довго та щасливо.
Кратет помер у вельми похилому віці і був похований у рідній Беотії. Гіппархія пережила свого знаменитого чоловіка. Але про те, як склалася подальша доля жінки-кініка та її дітей, нам, на жаль, нічого не відомо.
