КОМПОЗИТОР ІВО АНТОНІНІ: роздуми про таємницю натхнення

Автор: Леонід Шох

КОМПОЗИТОР ІВО АНТОНІНІ: роздуми про таємницю натхнення

Іво Антоніні © Photo by Chiara Micci / schweizerkulturpreise.ch

КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ

Ім’я: Іво Антоніні

Рік народження: 1963-й

Місце народження: Локарно, Швейцарія

Професія: композитор, педагог

Слухаючи музику Іво Антоніні, немов торкаєшся світу краси й гармонії. Цей швейцарський композитор, творчі корені якого сягають класичного фортепіанного мистецтва і джазу, став однією з провідних фігур хорового мистецтва, чия музика підносить, втішає та надихає. Відтоді як у 2006 році він звернувся до хорової композиції, його твори звучать у виконанні хорів по всьому світу, утвердивши за ним репутацію одного з найвпливовіших композиторів сучасної хорової музики. У цьому інтерв’ю з оперним співаком Нарадом та його учнем Леонідом Шохом Антоніні розмірковує про таємницю натхнення, про свою любов до поезії та про глибоку місію музики у наш час.

Леонід: Добрий день, Іво! Насамперед хочу представити мого наставника з вокалу, який буде проводити основну частину цього інтерв’ю, — Нарада (Річарда Еггенбергера). Нарад, якому зараз 87 років, приїхав до Індії на початку 1960-х років, де зустрів Мірру Альфассу — також відому як Мати — і отримав від неї місію присвятити своє життя пошуку вищої, духовної музики.

Кілька років тому Нарад опублікував книгу під назвою The Descent of a New Music («Зішестя нової музики»), в якій виділив низку сучасних композиторів, чиї твори, на його думку, несуть у собі відбиток нового мистецтва — музики, просякнутої духовним натхненням і народженої з вищих сфер свідомості. У цій книзі він згадав і деякі з ваших творів як яскраві приклади такої Нової Музики.

Нарад: Мої дослідження передусім пов’язані з духовної музикою — з пошуком того, як подібна музика сходить з небес, від Бога, і в якій формі вона приходить до композитора. Скажіть, музика приходить до вас як одкровення?

Іво: Хоча запитання здається простим, відповідь на нього дуже складна. З дитинства я майже повністю покладаюся на натхнення, яке виходить із якогось особливого, чарівного місця. Я не можу сказати, що це за місце і звідки приходить музика — з моєї душі чи як одкровення з небес. Гадаю, це неможливо визначити точно. Але я знаю, коли перебуваю на правильному шляху, а коли ні. Коли я досягаю цього виміру, музика ллється сама, і я можу писати набагато швидше. Одне я знаю напевно: музика виходить не від мене — вона приходить звідкись іще. Так буває не завжди, але коли це трапляється, досвід дійсно найглибший.

Нарад: Вона приходить спершу через розум, через серце чи через душу?

Іво: Безперечно не через розум — зовсім ні. Звісно, розум відіграє важливу роль, адже зрештою саме він допомагає все зібрати воєдино, «спекти хліб». Інакше це ніби борошно, вода, сіль та дріжджі лежали б окремо. Розум поєднує ці елементи й перетворює їх на цілісну композицію. Але звідки це береться — я не знаю.

Нарад: Чи могли б ви трохи описати той вимір, з якого, як ви відчуваєте, приходять звуки?

Іво: Це дуже складне запитання. Це щось, що викликає у мене мурашки та відчуття радості… Я бачу світло, кольори, відчуваю запахи. Це схоже на подорож до іншої планети. Переживання дуже сильне — але щоразу воно інакше.

Нарад: Особисто я відчуваю, перш за все, що ваша музика просякнута красою.

Іво: Це правда. У своїй музиці я намагаюся виразити все найкраще, найпрекрасніше і найглибше, що є в мені. Я знаю, що в мені є й інші сторони, але коли я створюю музику — це стає місією, свідомим зусиллям дістати з себе все найкраще, залишивши позаду розчарування, гнів і образи. Моя мета — зворушити слухачів, перенести їх у духовний вимір. Для мене надзвичайно важливо подарувати їм радість, світло та надію — саме заради цього я пишу. І прекрасне саме в тому, що, створюючи музику, я сам відчуваю цю красу. Для мене це схоже на терапію — терапію радості і світла.

Нарад: Я хотів би поговорити з вами про поетів, яких ми обоє любимо, наприклад про Крістіну Россетті. Як ви ставитеся до поєднання поезії та музики?

Іво: Для мене вірш повинен виражати те, у що я сам вірю, — це найважливіше. У поезії Крістіни Россетті ⓘ, Сари Тісдейл ⓘ та Емілі Дікінсон ⓘ є ритм. З причин, які я не можу до кінця пояснити, він природно збігається з моїм способом написання. Прочитавши вірш Россетті Echo, я сказав собі, що обов’язково повинен щось з ним зробити. Так народився «Іди до мене» (Come to Me) ⓘ — твір, дуже дорогий моєму серцю.

Нарад: Яку роль у вашій творчості відіграє стародавня музика, і як ви поєднуєте її з сучасними елементами?

Іво: Я вважаю, що ми, композитори, зобов’язані віддавати данину поваги тим, хто був до нас, — адже ми всі частина однієї великої родини. Я думаю про Бетховена, Моцарта, Баха і Аллегрі як про своїх родичів; вони належать до мого музичного родоводу. Тому я так люблю класти на музику сакральні латинські тексти. Дивно усвідомлювати, що багато століть тому хтось написав ці слова, а тепер я додаю до них свою музику. Це як віддати шану великій родині музики — всьому священному і духовному.

Нарад: Чи не могли б ви трохи розповісти про те, як ви використовуєте ритм у своїй музиці?

Іво: Я викладаю сольфеджіо в консерваторії Лугано і дуже багато працюю зі студентами саме над ритмом. Я переконаний, що ритм має колосальне значення, адже змінивши тільки його — навіть зберігши ті самі ноти, — можна радикально змінити емоційний вплив музики. Але ритм — це також один із найскладніших аспектів. Якщо помилитися саме тут, вся композиція може розвалитися, особливо в повільних творах. Зараз я працюю над твором Veni, Sancte Spiritus для одного американського хору. Я майже не змінюю ноти, але постійно працюю з ритмом: з розміром, з розстановкою акцентів, з точною тривалістю кожної ноти. Це дуже складна справа!

Нарад: Кажуть, що ритм — це також і серце поезії…

Іво: Так, саме тому я так легко знаходжу спільну мову з одними поетами і набагато важче — з іншими.

Нарад: Як ваш досвід роботи з джазом у ранні роки вплинув на нинішній спосіб композиції?

Іво: Я починав свій музичний шлях із вивчення класики. Пізніше я перейшов до джазу — не тому, що розлюбив класичну музику, а тому, що, коли виконував твори, у мене постійно виникало бажання змінювати їх окремі частини… Пам’ятаю, одного разу, під час випускного іспиту з фортепіано, я грав сонату Бетховена. В середині твору, збившись на неправильних нотах, я повністю змінив цілий фрагмент. Після виконання екзаменатори запитали мене: «Це було цікаво, але за яким виданням сонати ви грали?» Мені довелося зізнатися, що це була моя власна імпровізація. Ось чому джаз, де правила менш суворі, виявився для мене природним середовищем.

Леонід: Нещодавно ми розмовляли з композитором, якого ви добре знаєте, — Павлом Лукашевським. Чи можете ви назвати кількох сучасних композиторів, яких вважаєте дійсно особливими?

Іво: Павло Лукашевський, звичайно, — один із таких. Я також згадав би Еріка Ешенвалдса та Пола Мілора. Відверто кажучи, можу повторити майже всі імена, які згадав Павло у своєму інтерв’ю! Але я хотів би додати й інших композиторів, чиї твори мені дуже подобаються, багато з них — мої друзі: Габріель Джексон, Девід Бріггс, Левенте Дьеньдьєші, Ко Мацусіта, П’єтро Ферраріо, Маттео Маджистралі, Ерік Вітакр, Сесілія МакДауелл, Яакко Мянтюярві, Вітаутас Мішкініс.