ПАВЛО ЛУКАШЕВСЬКИЙ: «Музика — молитва і життя»

Автор: Леонід Шох

ПАВЛО ЛУКАШЕВСЬКИЙ: «Музика — молитва і життя»

Павло Лукашевський / lukaszewski.org.uk

КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ

Ім’я: Павел Лукашевський

Дата народження: 19 вересня 1968 року

Місце народження: Ченстохова, Польща

Професія: композитор, диригент, педагог, музичний діяч

Критики називають Павла Лукашевського справжнім майстром акапельної хорової музики — його твори поєднують священні традиції літургійного співу із сучасним звучанням.

Його музику виконували у священних залах Ватикану та на провідних музичних фестивалях Європи й Америки, її вшановано безліччю нагород, включно з престижною Orphée d’Or — Prix Hector Berlioz і кількома преміями «Фредерік» (Fryderyk). Його називають духовним спадкоємцем таких композиторів, як Джон Тавенер, Арво Пярт і Кшиштоф Пендерецький.

В інтерв’ю Huxley.media оперний співак Нарад і його учень Леонід Шох розмовляють із Павлом Лукашевським про внутрішню суть музики та роль духовності в композиторському мистецтві.

Нарад: Нещодавно вийшла моя книжка «Зішестя нової музики» (The Descent of a New Music), у якій я зібрав портрети найнезвичайніших композиторів сучасності — тих, хто відкрився мені за 70 років вивчення їхньої музики та роздумів.

Я включив до неї деякі ваші твори як приклади музики, котра виходить далеко за межі розуму, що стосується Духа. Брамс говорив, що він міг підніматися в особливий план буття і звідти брати будь-яку ноту або мелодію і приносити її на землю. Скажіть, як ви створюєте свою музику?

Павло: Напевно, це те запитання, на яке мені нелегко відповісти. Але я вважаю, що найважливіше — бути щирим. І для мене це не просто справа. Це моє покликання — бути композитором духовної музики.

Нарад: Чи спілкуєтеся ви із сучасними композиторами, які також виходять за межі буденного і мають здатність створювати красу, ще не пізнану світом?

Павло: Так. У мене хороші стосунки з Еріком Ешенвальдсом із Риги — видатним композитором. Також із Полом Мілором із Шотландії, який писав музику для весілля принца Вільяма і Кейт. Мабуть, ви знаєте Хенрика Миколая Гурецького — найвизначнішого польського автора. Він помер 15 років тому.

Раджу послухати його «Симфонію сумних пісень» та інші хорові твори. Та Арво Пярт, на мій погляд, безумовно, поза конкуренцією. Арво геніальний. Можна сказати, він посланник Бога. Також я можу назвати Валентина Сильвестрова з України — це ще одна помітна постать у сфері духовної музики.

Коли ми говоримо про духовну музику, ми розмірковуємо про те, що між звуками. Для мене це щось, чого немає на папері. Це те, що між нотами. Тому час — дуже важлива категорія в нашій справі. Ми, як композитори духовної музики, працюємо з часом. Намагаємося розтягнути час, який сьогодні занадто прискорився. Нам потрібен інший час — духовний, вічний.

Нарад: Чи можна сказати, що це прагнення до позачасового?

Павло: Так. Це також пов’язано з поняттями Кайроса і Хроноса з грецької традиції, де Хронос — це лінійний час, як послідовність подій, а Кайрос — певний сакральний момент, коли й виникає справжня повнота. У духовній музиці я прагну саме цього — моменту, де звучання стає присутністю. Музика — це спосіб увійти в інший вимір часу. Для мене Бог — це Час.

Нарад: Мені здається, у вашій музиці закладено величезний потенціал для майбутнього. Вона виходить за рамки звичних акордових гармоній — це стрибок уперед, що відкриває шлях новим композиторам. Тим, хто готовий прорватися на вищий рівень сприйняття та свідомості.

Павло: Я працюю з традиційною музичною орфографією — ноти, динаміка, агогіка (тобто тонкі зміни темпу й ритму) — і не використовую арт-об’єкти чи графічні елементи в партитурах. Мені це не потрібно. Я вірю, що можна створити щось справді нове, використовуючи перевірені засоби. Я пишу звичайними акордами — тільки шукаю до них новий шлях.

Нарад: Можливо, саме тому 12-тонова система втратила значення і атональність більше не відіграє важливої ролі?

Павло: Так. Атональність уже не відіграє тієї ролі, що у минулому. В 60-ті роки вона була відкриттям, експериментом. Сьогодні це вже історія. Студентам цікаво дізнатися, як це було, але слухати таку музику в машині важко — вона відірвана від людського сприйняття. Мені здається, що такого роду авангардна музика більше підходить для музею. Вона застаріла. А нам зараз потрібна музика, яка звертається до душі, до того, що всередині нас.

Нарад: Ви говорите про дуже важливі речі. Але як дозволити музиці доторкнутися до душі людини?

Павло: Я вважаю, найважливіше сьогодні — це час. Його катастрофічно не вистачає. Більшість людей уже не може дозволити собі навіть годину, щоб просто слухати музику. Їм достатньо трьох-чотирьох хвилин — однієї пісні.

Нарад: Дозвольте поставити складне запитання. Яким чином ви знаходите ці звуки, ноти і що задіюєте для цього насамперед — розум чи душу?

Павло: Гадаю, все разом. Звісно, розум включається в процес, але я не математичний композитор, як Янніс Ксенакіс. Це дуже цікаво, але для мене важливі і почуття, і розум. Мені здається, що мені пощастило отримати подарунок від Бога — бути композитором.

Нарад: Якось я почув музику сфер — лише на кілька секунд. Але я сказав собі: «Ця краса має бути на землі».

Павло: Так. Але постає питання: у чому різниця між духовною і релігійною музикою? Для мене духовна музика може бути навіть однією тактовою рискою. Іноді один акорд — це вже sacrum — щось священне, відчутно наповнене присутністю. Композитори на зразок Арво Пярта, Гурецького, Тавенера пишуть саме духовну музику.

А інші створюють меси, реквієми, мотети — проте це може бути просто релігійна музика. Sacrum — це вже вища точка, бо вона ближча до Бога. Моя мета — створити щось, що стане мостом до Всевишнього. Можливо, це моє покликання — допомагати людям наближатися до Нього.

Нарад: Багато хто пише прекрасну музику, але чи є в ній внутрішній сенс? Де вимір, який піднімає людину вище за саму себе?

Павло: По-справжньому духовна музика може торкнутися навіть тих, хто не вірує, дати їм шанс. Можливо, в останні хвилини їхнього життя вони скажуть: «Я вірю». І музика допоможе в цьому. Хенрик Миколай Гурецький казав мені: «Цей світ потребує краси. Якщо не буде краси — в музиці, в мистецтві, у храмах, у музеях — на нас чекатиме темний кінець».

Гадаю, красу можна висловити через музику. Тому я не пишу музику для себе — я пишу її для Бога. Коли я сідаю перед чистим аркушем паперу, я не кажу собі: «Зараз я створю духовний твір», — адже хто може судити, чи є він духовним?

Нарад: Я думаю, так можна сказати лише тоді, коли душа повністю відкрита.

Леонід: Одні з моїх найулюбленіших творів вашого авторства — це два мотети і Nunc Dimittis, давній біблійний гімн, «Нині відпускаєш». Скажіть, які твори для вас найособистіші, найбільш значущі?

Павло: Напевно, моя Третя симфонія. Я назвав її «Симфонією ангелів». Її можна знайти на Spotify. Тема ангелів була для мене дуже важливою. Коли я пишу, я перечитую безліч релігійних текстів. У Книзі Єноха я знайшов дивовижний фрагмент про ангелів, який надихнув мене на цей твір — він для мене особливий.

Що стосується Nunc Dimittis, про який ви згадали, — я створив його за три години. Один із найвідоміших британських диригентів, Стівен Лейтон, зателефонував мені за день до мого вильоту в Лондон на запис CD і сказав: «У мене вільна половина сесії. Може, ти щось складеш, і ми це завтра запишемо?» Я погодився.

Ось так за три години я написав Nunc Dimittis, і тепер це один із найпопулярніших моїх творів.

Леонід: Естонський композитор Арво Пярт сказав одного разу: «Музика — мій друг, який завжди розуміє. Це хустка, якою можна витерти сльози печалі, й джерело сліз радості. Але також болючий шип у моїй плоті й у моїй душі». Чим є музика для вас?

Павло: Арво Пярт, взагалі-то, нечасто буває багатослівним. Можливо, це був один із рідкісних моментів його одкровень. Для мене музика — це молитва. Це мій спосіб говорити з Богом. Мені достатньо двох слів для визначення музики — це молитва і життя.