ПИСЬМЕННИК МИХАЙЛО ШИШКІН: про перехід від «дару покори» до дару розуміння

Автор: Олексій Ботвінов

Піаніст, засновник Odessa Classics

ПИСЬМЕННИК МИХАЙЛО ШИШКІН: про перехід від «дару покори» до дару розуміння

Михайло Шишкін / swissinfo.ch

КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ

Ім’я: Михайло Шишкін

Дата народження: 18 січня 1961 року

Професія: письменник

За межами Росії — в Україні, Польщі, Ізраїлі, Франції, США — народжується новий тип російської культури, вільний від диктату російської держави і такий, що навіть чинить їй опір. Так вважає Михайло Шишкін — лауреат «Російського Букера», який багато років живе в Швейцарії, блискуче пише німецькою та російською мовами. Шишкіна порівнюють з Набоковим і Джойсом, а його романи видаються 30 мовами.

Разом зі швейцарськими славістами Михайло заснував літературну премію «Дар». Її мета: показати, що російська мова не є заручницею путінського режиму — вона належить світовій культурі.

Шишкін відомий спільними проєктами з українськими письменниками та музикантами. Зокрема, з давнім другом нашого альманаху, президентом фестивалю Odessa Classics, піаністом Олексієм Ботвіновим. Пропонуємо вашій увазі фрагменти ексклюзивного інтерв’ю, яке російський письменник дав українському музиканту.

МОНОПОЛІЇ НА МОВУ НЕ ІСНУЄ!

Головний ворог російської культури — російська держава. І Хармс, і Мандельштам, і всі, хто намагався створювати вільну літературу, були противниками режиму вже тому, що хотіли відібрати у нього монополію на російську мову. Путінські «ідеологи» використовують російську мову як зброю в тотальній гібридній війні.

Письменник — русло для мови — мусить, за їхніми поняттями, словами зрошувати патріотичні ниви, чітко пояснювати читачам, що навколо кровожерливі вороги, тож потрібно «не жалеть нам имения своего, не жалеть ничего, дворы продавать, жен и детей закладывать, бить челом тому, кто бы вступился за истинную православную веру и был у нас начальником», підкоряючись славнозвісному заклику Мініна, який збирав військо для визволення Москви від поляків.

ПАТРІОТИЗМ ЯК ПАСТКА

Режим завжди використовував патріотизм як пастку для населення, а культуру — як приманку. Критичне мислення, повага до особистості виховуються поколіннями — і це за умови, що необхідна дійсно величезна, копітка робота з виховання якостей вільного громадянина в кожній школі, в кожному дитячому садочку, в кожній родині.

Однак завдання Міністерства освіти Росії в усі часи було зовсім іншим — виховувати «солдатів вітчизни». І взагалі, головним вихователем там завжди була вулиця з її тюремним менталітетом і законами. І L’education sentimentale ⓘ завершувала обов’язкова служба в армії. Хто там був, той знає, що я маю на увазі.

ЯК ПОДОЛАТИ ПЛЕМІННУ СВІДОМІСТЬ

Проблема в тому, що більша частина населення Росії живе ще патріархальною племінною свідомістю: «Ми — росіяни, а навколо вороги, які хочуть нас знищити, тому ми маємо захищати нашу батьківщину, нашу мову, нашого Пушкіна, ми мусимо пожертвувати всім для збереження нашої улюбленої Вітчизни» (тобто чинного режиму). Потрібно розуміти, що людство на своєму шляху від тваринного світу до людяності зробило лише півкроку.

Справа не в комп’ютерах і космічних кораблях: і те, й інше можна використовувати і для варварського знищення. Вся справа в переході від примітивної племінної свідомості до індивідуальної, в розвитку особистості, яка сама несе відповідальність за все, а не перекладає її на владу. Єдиний інструмент для розвитку племінної свідомості в індивідуальну — це освіта.

ПАТРІОТИЗМ — ЦЕ РАБСТВО

Цю війну населення Росії підтримує не тому, що начиталося Чехова та наслухалося Рахманінова, а тому що справжню культуру, яка пробуджує почуття власної гідності, завжди пригнічували, а людям наливали в корито патріотичне пійло. Жоден учитель у всій величезній країні не повісить у себе в кабінеті літератури під портретом Толстого його слова: «Патріотизм — це рабство». Повернути цивілізовану людину в плем’я, що молиться на фюрера, легше, ніж виховати вільну особистість.

ПРИКЛАД ТОМАСА МАННА

Я дуже добре розумію, що мав відчути Томас Манн, коли приїхав виступати до американського університету, а студенти запитали: «Навіщо нам вивчати мову й культуру країни, яка веде загарбницьку війну?» Як Томас Манн боровся за гідність німецької мови та німецької культури, так і зараз потрібно захищати гідність моєї мови, яку путінський режим поставив під удар у всьому світі.

Культура будь-якою мовою — це завжди частина світової культури. Це ті письменники, художники, музиканти, які виступили проти війни і на підтримку України, а не ті, хто підтримав агресію або голосно промовчав. Ми перебуваємо в ситуації колосального зламу всієї культури російською мовою — такого ще не було в історії. Настав час переоцінки всіх російських культурних цінностей.

ПРОТИОТРУТА ВІД СТРАХУ

Я щойно повернувся з Німеччини, де виступав на чудовому фестивалі Odessa Classics in Elmau, на одній сцені з такими зірками, як Григорій Соколов і Міша Майський. Засновником фестивалю Odessa Classics є український піаніст Олексій Ботвінов. Ми з Олексієм представили глядачам нашу літературно-музичну програму. Це надзвичайно важливо — коли українські та російські музиканти й письменники спільно виступають проти війни.

Ми разом захищаємо світову культуру від варварства. Ми не наївні — література і музика не можуть зупинити війну. Але для нас важливий цей символічний жест, який говорить про надію. Культура — це протиотрута від страху, пропаганди й забуття. Наші спільні виступи — українського піаніста і російського автора — це свідомий моральний вчинок, що потребує мужності.

ЩО ТАКЕ СПРАВЖНЄ БЕЗСМЕРТЯ

Нас народили в християнський світ, у якому, власне, мало що залишилося від Христа, та й цей світ ніколи не був по-справжньому християнським — надто багато в ньому ненависті й злоби. Я вже не кажу про те, що сенс релігії — у подоланні страху смерті: мовляв, воскреснемо, от побачиш! Я не вірю у воскресіння. Там нічого немає — все тут. Смерть, звісно, очевидна.

Але є передача тіла. Людина передає тіло дитині. Тілом композитора стає його музика, тілом письменника — книга. Через тисячу років хтось прочитає слова — якщо тоді взагалі ще хтось читатиме російською: «Мисюсь, где ты?» І в ту саму мить Чехов відкладе перо, потягнеться і замуркоче у вуса: «А гарне ж я оповідання написав!» Якщо існує справжнє безсмертя, то тільки таке — у словах, у музиці, у картинах.

БИТВА З ОДВІЧНИМ ЗЛОМ

Справжнє мистецтво — не про «актуальну політику». Про сьогоднішній день слід писати в газетах і фейсбучних дописах. Мистецтво, література, музика борються не з сьогоднішнім злом, а з одвічним. Моя задача як письменника — створювати таку прозу, яка допоможе читачеві відчути себе частиною світової культурної свідомості, пробудити в ньому людську гідність.

І тоді людина сама для себе вирішить — чи готова вона бути рабом при диктатурі, чи боротиметься за демократичне переосмислення суспільства. І, на жаль, немає жодної впевненості, що перед читачем далекого майбутнього не постануть ті самі питання, які постають перед нами. А головним серед них завжди буде: чим ти готовий пожертвувати заради збереження власної гідності?

КУЛЬТУРА БЕЗ ІМПЕРІЇ

Культура без імперії — це не лише можливість дихати, а й відповідальність, яку вже не перекладеш на когось іншого. Культура буде існувати лише тоді, коли ти сам щось для неї зробиш. Це Бєлінський вийшов із гоголівської шинелі. А суспільство, в якому ми народилися, — з гулагівської ватної куртки та вохровського бушлата. Ініціатива — це привілей вільних людей.

Ініціатива знизу, почуття солідарності — це те, що російська влада поколіннями викорінювала в людях. Ми бачимо, як просто зараз, на наших очах, у країнах, де живуть люди, для котрих важлива культура російською мовою як частина світової культури, відбуваються значущі події. Потрібно знайти інструменти для підтримки нових незалежних видавництв, журналів, авторів, перекладачів.

ЧИ Є ЖИТТЯ ЗА СТІНОЮ ПЕРЕКЛАДУ?

Минулого року разом із моїми друзями, швейцарськими славістами, я заснував премію «Дар». За попередні два десятиліття з російської мови було перекладено величезну кількість книжок, і пояснюється це тим, що гранти на переклад надавала Москва. Тепер гроші на переклад творів авторів, які виступають проти війни, там ніхто не даватиме. Нова література російською мовою — і йдеться не лише про письменників-емігрантів з Росії, а й про авторів, які пишуть російською в інших країнах — опинилася перед стіною перекладу.

Цю стіну потрібно пробити. Головною і єдиною нагородою є грант на переклад англійською, німецькою та французькою мовами. Зрозуміло, що в свій перший — воєнний — сезон незалежна російськомовна премія мала бути присвячена війні. І цілком природно та абсолютно правильно, що тема України стала головною. Прийом книжок на другий сезон розпочнеться 1 вересня.

ДАР РОЗУМІННЯ

«Дар» творить історію літератури. Але мова тут не про «російську культуру» чи «російську літературу». Усі ці поняття вже належать до історичного лексикону. Російська мова не належить ані найбільшій зоні на планеті, ані гебістській мерзоті на троні, ані матері-батьківщині, в якої рот напханий трупами. Ті, хто живе й пише російською мовою в Україні, Литві, Ізраїлі, Білорусі, Америці та інших країнах — не російські письменники, і створюють вони не російську літературу, а свою власну. І так і має бути у світі, де панує не «дар покори», а дар розуміння. «Російська література» залишилася в підручниках. Ми перебуваємо на новому культурно-історичному етапі — переходу від російської літератури до літератури російською мовою.

КУЛЬТУРА — ТЕРИТОРІЯ СВОБОДИ

Творчість живе в особливому просторі, якого немає на географічній карті. Цей простір світової культури я розділяю з євреями, українцями, грузинами, поляками, американцями — з усіма людьми на планеті Земля, для яких мистецтво, музика, література є формою існування людської гідності. Це простір свободи, і вже не так важливо, якою мовою знайде своє вираження вільний людський творчий дух.

На жаль, для культури, для вільної творчості російська територія є ворожою. З покоління у покоління, від режиму до режиму, все живе там пригнічувалося, знищувалося або вичавлювалося в еміграцію. Все, що вороже культурі, творчій свободі, я ненавиджу. Мої книги — це освідчення в любові тій силі вільної творчості, яка пробивається до життя попри все.