МАЙСТЕР, МАРГАРИТА І СВОБОДА: Михайло Локшин про кіно та заборони в мистецтві
Михайло Локшин / latimes.com
Режисер Михайло Локшин, автор гучного фільму «Майстер і Маргарита», проголошеного найкращою з існуючих екранізацією роману Михайла Булгакова, розповідає, як живе через рік після скандалу, спровокованого фільмом, і як це — бути визнаним терористом. Після початку війни Локшин відразу ж зайняв жорстку антивоєнну позицію і став активно допомагати Україні. Сьогодні він продовжує займатися своїм опальним фільмом і планує зняти ще один — цього разу про моральну відповідальність тих, хто пов’язаний із цією війною, — розказаний через іншу історичну епоху.
Рік минув з моменту виходу фільму. Чи відчуваєте ви, що Булгаков, як і раніше, живе у вас?
Так, безперечно. Я продовжую думати про те, що він описав, і досі знаходжу перетини із сучасністю. Крім того, я намагаюся влаштувати для фільму повноцінну міжнародну долю. На жаль, через проблеми з фільмом, після атаки російської пропаганди, по суті, тільки я цим займався. Сподіваюся, що стрічку побачать у всьому світі.
Я був зайнятий цим увесь 2024 рік, та лише зараз щось зрушилося з мертвої точки. Ймовірно, цього року фільм вийде в Європі. У Німеччині початок прокату в кінотеатрах заплановано на травень. До виходу фільму ніхто не хотів братися за це, але після жорсткої реакції російської пропаганди світові стало зрозуміло, що фільм по інший бік путінської влади.
Наступне запитання буде таким. Щоби зрозуміти «Майстра і Маргариту», кажуть численні дослідники, потрібно відмовитися від стереотипів і шукати істину. Ви поділяєте таку точку зору?
Безумовно. Але я б узагалі сказав, що не знаю іншого роману, у якого б була така кількість інтерпретацій, часом діаметрально протилежних. Ні звичайні читачі, ні булгакознавці багато десятиліть поспіль не можуть домовитися. І в цьому його принадність. З таким матеріалом, багатогранним та полісемантичним, складно знайти єдине-єдине бачення, адже це суперечить самій суті булгаковського методу.
Тому потрібно відмовитися від стереотипів. Але відразу скажу, що, працюючи над фільмом, розуміючи всю багатогранність цього роману, я не ставив перед собою завдання бути інтерпретатором написаного Булгаковим, автором єдиного правильного прочитання його роману.
Ми разом із моїм співавтором — сценаристом Романом Кантером — дійшли висновку, що саме концепція збирає історію в зрозуміле кіно, доступне широкому глядачеві, а не авторський експеримент. Кіно, з одного боку, доступне, зокрема людям, які не читали книжку, а з іншого — таке, яке б передавало сам дух роману.
Моя найбільша радість, як режисера цього фільму, — що він пробудив інтерес до літературного першоджерела. Після перегляду дуже багато хто повертається до роману. Тобто продажі книги зросли, наскільки я пам’ятаю, у 12 разів.
Якась така статистика. І мене тішить, що люди після перегляду захотіли перечитати книгу.
А вам було страшно братися за екранізацію? Чи були ті, хто вас намагався відмовити заходити в ці води?
Ви знаєте, страх, звісно, був. І справа не в містиці, у проклятті, про які складено багато легенд. Точніше, не страх, а усвідомлення, що можна братися за цей фільм, тільки якщо є чітке рішення, як цей роман можна перенести на екран. І так, такий погляд допоміг концепцію виробити. Після цього вже не було страшно, бо ми розуміли, що ми робимо, про що буде фільм. Які теми для нас ключові, і навіщо цей фільм має існувати? На ці питання в нас була відповідь.
А як довго ви її виробляли? Як довго ви шукали цей ключ?
Буквально кілька місяців. Ми з Ромою Кантором занурилися в сам матеріал. Перелопатили купу всього. І далі під час ковіду писали сценарій.
Розуміли, що просто екранізувати текст неможливо. Оскільки «Майстер і Маргарита» — роман модерністський, з безліччю персонажів, непов’язаних між собою сюжетів… Я прихильник простих драматургічних рішень, що будуються на зрозумілих протагоністах, на трьохактній структурі, якої в явному вигляді у цій книзі немає.
Крім того, необхідно було знайти виправдання фантасмагоричним подіям, описаним у книзі. Хто такі Воланд і його свита? Я розумів лише інтуїтивно, що не готовий зображати просто Диявола, який прийшов у сталінський СРСР, і видавати це за реальність. Потрібен був якийсь хід для того, щоб фантасмагорія, котра відбувається, була хоч якось обґрунтована.
Уважні шанувальники Булгакова досі замислюються над питанням, хто, власне, все це нам розповідає? Хто головний герой — Майстер чи хтось інший?
Це було одним із завдань, яке належало розв’язати. Різні дослідники роману, наприклад, не схильні вважати Майстра головним героєм книги. Таким одні вважають Івана Бездомного, інші — самого Булгакова, треті — Воланда.
В одному з англійських досліджень я знайшов теорію про те, що Майстер — людина, яка пише «Майстра і Маргариту». Коли я це прочитав, то зрозумів, що з точки зору входу в кіно для мене все склалося. Мені стало зрозуміло, як розповідати цю історію.
Що ви маєте на увазі?
Через Майстра можна було пов’язати один з одним Воланда і всіх інших персонажів. У Майстра була зрозуміла Арка — від відомого драматурга до репресованого, який сидить у психлікарні за свою принциповість. Крім того, Майстра якоюсь мірою можна вважати альтер его самого Булгакова. А звідки прийшло натхнення до Булгакова? Хто стоїть за персонажем Воланда? Наприклад, він натхненний іноземцями, з якими письменник зустрічався в 1930-х у Москві. Так одне за одним…
Я не беруся говорити, що це єдина можливість інтерпретації! Але саме такий хід збирає історію у зрозуміле кіно, доступне для розуміння широкому глядачеві, а не авторський експеримент. Кіно, доступне в тому числі, сподіваюся, людям, які не читали роману.
У численних дослідників Булгакова та його фанатів досі немає чіткої відповіді, про що ця книжка. Пропрацювавши стільки на етапі підготовки, ви для себе можете дати відповідь, про що вона?
Про що книга, не беруся формулювати в одному реченні. Але фільм загалом про відносини митця з владою, про свободу творчості, про свободу особистості (кохання) в тоталітарному суспільстві. Усе, що може робити письменник за таких обставин, — це писати й кохати. У цьому він вільний. Писати, щоб залишатися вільним, протистояти таким чином тоталітарній владі. Власне, сам Булгаков так і робив.
Саме з цього я почав. Розділив ці два питання. Я розділив питання літературознавче й функціональне стосовно фільму. Перечитуючи книжку вже після завершення роботи над фільмом, я продовжую відшукувати дедалі нові й нові мотиви, метафори, смисли.
Тобто вашу версію можна назвати біографією роману…
Якоюсь мірою. Вона, звісно, не є буквальною…
Коли ви бралися до роботи над сценарієм, чи знали ви, який містичний опір має цей матеріал? Адже багато ваших знаменитих попередників, як-от Елем Климов, зламали списи об цю книгу. Хтось так і не запустився, в інших не вийшло…
Звісно, всю цю історію я знав. Але я не був містиком у тому сенсі, в якому ви говорите. Містиком стосовно роману, принаймні, я не був. І вважав, що сила думки, якщо є чітка концепція, здатна подолати будь-які «умовні» прокляття. Раціональність здатна ці прокляття подолати. Я так собі це пояснював. І знову ж таки, якби цієї концепції не було, я не став би робити фільм.
Я підійшов до цього дуже скептично. Потрібно було відповісти на низку запитань. Крім того, що необхідно було зрозуміти, хто головний герой і який основний меседж, ми з Романом намагалися дати відповідь на запитання «чому ми робимо це кіно зараз?», «як це пов’язано з нашим сьогоднішнім життям?».
Ми почали крок за кроком відповідати на ці запитання. І коли було отримано всі відповіді, з’явилася впевненість, що все може вийти. І далі вже ніяка містика нас не лякала. Упевнений, що згодом вийдуть й інші кіноадаптації цієї книжки, і будуть нові її прочитання.
Я б із задоволенням подивився, наприклад, що вийшло б у База Лурмана (відомий австралійський режисер, автор фільмів «Ромео+Джульєта», 1996, «Великий Гетсбі», 2013, «Елвіс», 2022), який збирався екранізувати «Майстра та Маргариту», але, на жаль, він не став знімати, наскільки я знаю.
Свого часу Paramount замахувалися на екранізацію. Мені здається, у 2000-му чи 1999-му, ще до серіалу Бортка. Передбачалося, що Воланда там грав би Аль Пачіно, а Майстра — Леонардо Ді Капріо. Говорили про великий зірковий склад, але нічого з цього не вийшло…
Авжеж, таке відбувається нерідко. У 1980-х Роман Поланскі збирався робити фільм за «Майстром і Маргаритою», потім була довга історія з Базом Лурманом. Тобто спроб екранізувати цю книгу було безліч. Але я б не сказав, що «прокляття» книжки не дозволило Голлівуду здійснити їх. Тут таких історій багато і без проклять, і з іншими романами теж. Іноді фільми робляться великими студіями десятиліттями, змінюються зірки, режисери… Голлівудської версії «Майстра і Маргарити» поки що не було…
Мені здається, що ваш успіх продиктований певною мірою ще й правильною фокусною відстанню. Як американець, ви позбавлені такого… скажімо, релігійного пієтету щодо Булгакова й цього роману. У вас немає придихання, яке, очевидно, не дає можливості поглянути іншими очима на матеріал, на його суть і на можливі трактування. Чи так це?
Складно самого себе оцінювати з цього погляду. Я все-таки жив у СРСР, навчався в школі, а отже, розумів культуру зсередини теж. Але так, завжди почувався трохи аутсайдером. Тож погоджуюся з вашим формулюванням, воно мені імпонує.
Ви режисер жанрового кіно чи авторського? Яке питання було для вас важливішим під час роботи над цією екранізацією — «що» чи «як»?
«Майстер і Маргарита», як мені здається, не вкладається у рамки чистого жанру. Це одночасно й досить авторський фільм, але з розрахунком на масову аудиторію, так, щоб він працював на певну універсальну людську психологію через жанрові сцени. Мені важливе емоційне включення глядачів, зокрема тих, хто, можливо, не читав роман. Суто авторське ж кіно найчастіше асоціюється з фільмами, які цікаві досить вузькому колу. Я намагався поєднувати авторське бачення з жанровим підходом.
Я невипадково про це запитав, бо Мік Джаггер, який під впливом «Майстра і Маргарити» написав суперхіт The Rolling Stones — Symphony for Devil, згадував, що роман визначив не просто зміст пісні, а й її форму. Форма вашого фільму теж суттєво вибивається з того, якими візуальними засобами створювався цей матеріал.
Так, звісно. Але я все одно виходив з того, що потрібно було сформулювати спочатку про що фільм, а вже потім — який у нього має бути вигляд, який тон. Така послідовність, за якої форма природно випливала зі змісту, його смислів.
До вас ніхто ще не передавав цю свинцеву атмосферу роману так, як зробили це ви, — люди без неба, а отже — без Бога…
Я намагався вловити дух часу, переданий у книзі. Булгаков пише про суспільство, яке забуло, що є Бог, забуло про духовне. Його цікавить саме ось цей новий історичний атеїзм. Ніколи жодна країна не будувала суспільства, яке б повністю відкидало Бога (це в загальних рисах суть бесіди Воланда з Берліозом).
Мені хотілося передати цю атеїстичність візуально, через місто, простір. А підвал і життя Майстра — навпаки, зробити опозицією всій цій бездушності. І сам Майстер, і життя Маргарити, їхній теплий, душевний світ мали контрастувати за формою з рештою.
Як вам спало на думку призначити Аугуста Діля на роль Воланда? Бо мені видається це напрочуд геніальним рішенням.
Дякую. Мені здалося, що Воланда має грати саме іноземець. Це було найочевиднішим для мене. Причин цьому кілька. По-перше, сама суть персонажа — те, що він приходить як, скажімо, інтурист, подивитися на нове радянське суспільство. Він аутсайдер, людина, яка споглядає все ніби з дистанції.
Англійською це називається fish out of water, тобто людина, яка не звідси. І в Булгакова він так і описаний — по-європейському вбраний, віком 40+, елегантний джентльмен такий, вочевидь несхожий на радянського громадянина. Не старий, як заведено його трактувати, а саме чоловік середніх років. А також «з німецьким акцентом» (зв’язок із Мефістофелем Фауста).
Аугуст Діль був першим, хто спав на думку, коли ми визначилися з концепцією. До того ж він любить цей роман, добре його знає і навіть, здається, замолоду грав у виставі за мотивами «Майстра і Маргарити».
А як ви його для себе відкрили?
У Тарантіно, в «Безславних виродках» (2009), а потім у Терренса Маліка в фільмі «Таємне життя» (2019). Але саме образ у Тарантіно мене підкорив. Його ми затвердили без кастингу, на основі його згоди. Те ж саме сталося, наприклад, із Класом Бангом (зірка їдкої комедії «Квадрат», 2017), який зіграв Пілата.
А яка в цьому була логіка?
Логіка проста — у Булгакова юдейські розділи роману передають дух історичної достовірності. Потрібно було переконати глядача в правдивості того, що відбувається там. Тому я шукав на роль Пілата європейського актора, який би грав латиною. Глави про Пілата, по суті, про внутрішній світ Пілата. Драма в цих розділах саме його, а не Єшуа. Я шукав актора, в якому б читалася ця внутрішня драма. Банг був першим у списку. І нам пощастило: він погодився і був готовий вивчити текст латиною, хоча після зйомок сказав, що ніколи більше не гратиме роль мовою, якої не знає.
Ви кажете, без проб… Це ж ризик. Хіба ні?
З акторами такого рівня інакше не працюють. Їм робиш пропозицію, і все. Тобто треба знати їхні попередні ролі та бути впевненим, що вони зроблять усе, що тобі потрібно. Так працює індустрія.
Розкажіть, де вас застала звістка про початок війни і що ви відчули в цей момент?
Я був у себе вдома, у Лос-Анджелесі. Що відчув? Я був у жахливому стані. Звістка ця заскочила мене за монтажем. Вона настільки шокувала мене, що я не зміг продовжувати роботу. У мене багато друзів і колег в Україні, які пішли на фронт. Я неодноразово працював у Києві, та й бабуся з дідусем звідти.
Я припускав, що почнеться війна, але не очікував такого масштабу. Мені здавалося, напевно, як і багатьом, що вони не підуть на Київ та інші регіони. Що максимум буде Донбас. Було дивно, сюрреалістично спостерігати за всім із сонячного ЛА, коли на душі повний морок.
Повернутися до монтажу вдалося лише через місяць. І тоді ми з монтажером раптом виявили, що фільм виглядає зовсім по-іншому, не так, як ще кілька місяців тому. І з плином часу я став помічати, як змінюється сприйняття монтажу у зв’язку з тим, що відбувається. А потім монтаж зупинився до кінця року через мою підтримку України, й було незрозуміло, чи закінчимо ми коли-небудь фільм…
А як війна вплинула на ваш фільм?
Поки ми монтували фільм, окремі його сцени і сюжет узагалі почали набувати все нових і нових смислів. Сидячи в монтажній, я став помічати на екрані не минуле, а сьогодення.
Ще в період роботи над сценарієм і під час зйомок, 2021 року, ми відчували, що путінська Росія дедалі більше починає нагадувати сталінські 1930-ті. Хоча тоді все перебувало в зародковому стані порівняно із сьогоднішніми подіями. Потім, з війною, репресії, цензура, доноси, брехня і страх почали досягати рівня 30-х.
Я й уявити не міг, якою мірою фільм відображатиме процеси, що відбуваються сьогодні в Росії. Не очікував, що кіно стане настільки актуальним.
Як ви вважаєте, чи зміг цей фільм врятувати когось від ненависті, мерзоти, від того, щоб виправдати вторгнення?
Я остерігаюся робити подібні заяви і я не був у РФ з 2021 року, не був присутній на показах там. Але чув від інших, що фільм для декого там став таким символом, давав віру в те, що є правда, коли навколо суцільна брехня.
А що ви зрозуміли про природу тоталітаризму і про свободу творчості, поки працювали над фільмом?
Свобода особистості, свобода любові, свобода творчості — це головні теми фільму (та й роману). У тоталітарному суспільстві внутрішня свобода відчувається набагато гостріше. Мабуть, можна сказати, що, як і герой фільму, я остаточно повірив у те, що можна все втратити в житті, крім свободи й віри.
З приводу Києва, де ви безліч разів бували, знімаючи рекламу. Є версія, що Москва в «Майстрі і Маргариті» — це не Москва, це саме Київ Булгакова. Місто містичне. І багато, до речі, булгакознавців на цьому категорично наполягають. Наскільки ви схильні погодитися з таким трактуванням міста?
Так, я знаю це трактування. Воно для мене складне, на рівні містичних відчуттів. Ну не посперечаєшся з людиною, якщо в неї таке бачення. Але особисто з моїм баченням це не дуже резонувало.
В одному з інтерв’ю ви сказали, що збираєтеся зняти фільм про події цієї війни. Можете трохи більше розповісти про нього?
Не зовсім так. Я говорив про те, що хотів осмислити нинішні події через іншу історичну епоху. Відображеним світлом. Художній фільм безпосередньо про війну я не збираюся робити. Має пройти час перед тим, як це можна художньо усвідомити. Хоча Коппола зняв свій «Апокаліпсис» буквально через кілька років після завершення війни у В’єтнамі і дуже точно все вловив.
Але особисто я не впевнений, що зараз ми можемо до кінця збагнути масштаби та наслідки цієї жахливої війни. До того ж незрозуміло, коли і як вона закінчиться. Тому я б хотів відобразити свої почуття не стільки з приводу війни, скільки з приводу моральної причетності тих, хто вважає себе лише «гвинтиками в системі», до цієї війни. Але зробити це мені б хотілося через зовсім іншу епоху.
А через яку, якщо це не таємниця?
Це дещо передчасно. Я волів би поки що не торкатися цієї теми.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
