«Ми, росіяни, маємо відкрито й беззастережно визнати провину за ці злочини і просити вибачення», — російський письменник Михайло Шишкін

Джерело: newstyle-mag.com

Михайло Шишкін — російський письменник. Автор романів «Всіх очікує одна ніч» («Записки Ларіонова»), «Взяття Ізмаїла», «Венерин волос», «Письмовник» і літературно-історичного путівника «Російська Швейцарія». Єдиний лауреат одразу трьох літературних премій: «Російський Букер», «Велика книга» і «Національний бестселер». Живе та працює у Швейцарії.

ШИШКІН ДЛЯ THE GUARDIAN

Путін — симптом, а не хвороба.

По російському телебаченню не показують ані розбомблені українські міста, ані тіла дітей. Сміливих молодих людей у Росії, які виходять на протести проти війни, б’ють і заарештовують. Більшість мовчить, немає ані масових протестів, ані страйків — «Народ німує».

І боляче бачити, що багато моїх співвітчизників щиро підтримують війну проти України: адже ніхто не змушує їх клеїти Z на вікна своїх квартир і машин.

По телевізору постійно показують інтерв’ю «головного російського брата» — Сергія Бодрова: «Під час війни не можна погано говорити про своїх. Ніколи. Навіть якщо вони неправі. Навіть якщо твоя країна неправа під час війни, ти не повинен говорити про неї погано». І ось тепер підтримують «своїх», навіть якщо вони стріляють по українцях.

Між сучасним світом і більшістю моїх співвітчизників лежить прірва. Їх розділяє головна революція, яку здійснило людство: перехід від родової свідомості до індивідуальної, від диктату племені до пріоритету особистості. Протягом тисяч поколінь люди цілком розчинялися у своєму роді, у своєму племені та ідентифікували себе з вождем, ханом, царем.

Своє плем’я завжди є носієм добра, а чужинці — зло. Мало з’явитися нове відчуття себе як вільної людини, що усвідомлює свою людську гідність і відповідальність за розрізнення добра і зла, перш ніж міг з’явитися документ, що починається словами We the people.

Світ розділився на два людства, й їхні кордони не збігаються з державними. Одна частина нас, росіян, готова жити у світі, де найвищою цінністю є людська особистість, але більшість усе ще існує в патріархальному минулому, де плем’я завжди праве, і не можна бажати поганому царю смерті.

Якщо з покоління в покоління всіх, хто наважувався думати й жити не за загальноприйнятими правилами, оголошували божевільними, відправляли на каторгу, розстрілювали, а в найкращому випадку вичавлювали в еміграцію, то формуються ті риси, які допомагають вижити: вміння мовчати і підкорятися владі.

Чи можна звинувачувати людей, якщо це їхня єдина стратегія виживання? Так було і так залишається. Тих, хто сьогодні не мовчить у Росії, чекає кримінальна справа за законами воєнного часу. Або вони виїдуть, якщо встигнуть.

Дві спроби запровадити демократичний устрій у Росії провалилися. Перша російська демократія 1917 року проіснувала кілька місяців. Друга, у 90-х, якось протрималася кілька років.

Кожного разу, коли моя країна робить спробу почати нове життя зі свободними виборами, парламентом, республікою, вона прокидається у тоталітарній імперії. Російська історія кусає себе за хвіст.

Диктатор і диктатура породжують рабське населення, чи рабське населення породжує диктатуру й диктатора? Курка чи яйце? Як вирватися з цього диявольського кола? Як може початися народження нової країни? Коли відбудеться російська відмова від імперії?

Якщо Німеччина змогла вирватися з кола народження диктатора та населення, яке обожнює свого фюрера, чому не може Росія? Німці зробили спробу порвати зі своїм нацистським минулим і створили нову країну, що прагне жити за законами правової держави.

Нове народження нації стало можливим лише внаслідок нищівної та принизливої військової поразки. Ця «нульова година» життєво необхідна Росії. Нове народження нашої країни неможливе без національного визнання провини перед самими собою і перед усім світом.

У Росії не було десталінізації, не було Нюрнберга для компартії. Тепер майбутнє країни залежить від депутінізації. Німцям, які «нічого не знали» про злочини свого фатерлянда, у 1945 році показували концтабори.

Росіянам, які «нічого не знають» про війну проти населення України, необхідно показати зруйновані українські міста і тіла людей, убитих російськими ракетами.

Ми, росіяни, маємо відкрито й беззастережно визнати провину за ці злочини і просити вибачення. Іншого шляху в майбутнє у нас немає. Канцлер Віллі Брандт, антифашист, борець проти гітлерівського режиму, став на коліна перед пам’ятником героям і жертвам Варшавського гетто. Чи буде російське колінопреклоніння в Києві, Харкові, Празі, Будапешті, Тбілісі, Вільнюсі?

Німці намагалися виправдовуватися: «Так, Гітлер виявився божевільним злочинцем, але ми, німецький народ, нічого не знали, ми такі ж жертви нацистського режиму, як і інші народи».

Народження нової Росії перестане бути можливим, якщо ми почуємо: «Так, Путін виявився божевільним злочинцем, але нас, населення, взяли в заручники, ми, прості росіяни, нічого не знали, ми були впевнені, що наші солдати звільняють українців від фашистської хунти, ми такі ж жертви путінського кримінального режиму». Це буде початком нового Путіна.

Георг Бюхнер, один із моїх улюблених німецьких авторів, запитував, мабуть, самого себе у листі до нареченої 1834 року: «Що ми носимо в собі, що змушує нас брехати, красти, вбивати?»

Можливо, це єдине, що може наблизити в Росії ту саму «головну революцію, здійснену людством»: розуміння того, що відповідальність за все, що відбувається з тобою, несеш ти сам, а не начальство.

Після війни весь світ прийде на допомогу Україні, щоб відновити зруйноване, і країна зможе відродитися. Росія перебуватиме в руїнах економічних та руїнах свідомості. Процес розпаду імперії прискориться. Москва більше не зможе засипати Чечню грошима, і чеченці здобудуть незалежність, за ними підуть інші регіони та національні республіки.

Російська Федерація закінчиться. І центробіжні сили нестимуть не лише занепад і хаос: без розпаду останньої імперії в світовій історії неможливе очищення та оздоровлення самої Росії. Розпад буде болісним, але це необхідний крок на шляху до відродження.

Російська свідомість має навчитися приймати, що можуть існувати кілька країн з російською державною мовою. Імперію потрібно ампутувати з російської людини, як злоякісну ракову пухлину.

Ані НАТО, ані Україна не проведуть за росіян депутінізацію нашої країни. Ми самі маємо очистити Росію від цього гною. Але чи здатні ми на це? Чи дійсно на територіях, що оголосять себе незалежними від Москви, зможуть постати демократично орієнтовані держави?

Приклад Югославії показав, як у багатонаціональній країні миттєво можуть спалахнути криваві конфлікти з етнічними чистками. Вибух взаємної ненависті та ескалація насильства відкине нашу країну знову на століття назад. Світ поглине хвиля біженців.

Анархія загрожуватиме величезній території, для мешканців якої демократичний устрій був повністю дискредитований путінським злодійським режимом. Змучене населення знову побачить порятунок лише у «твердій руці», яка обіцяє порядок і стабільність.

Така рука відразу ж знайдеться, і російська історія знову вкусить себе за хвіст. І яка різниця, як зватиметься новий Путін? Захід поспішить підтримати нову «диктатуру порядку», яка пообіцяє світові контроль над горою іржавої ядерної зброї.

Для запобігання такому сценарію необхідні спільні зусилля всіх людей, які вважають себе росіянами й переживають за Росію, її минуле, теперішнє і майбутнє. Потрібне загальне прагнення і готовність розірвати зв’язок із путінським минулим.

Але чи може утвердитися демократія без «критичної маси» свідомих громадян, без зрілого громадянського суспільства? Хочеться вірити, що у великих містах, у російських столицях, потай визріває нова країна, поки що невидима за путінськими фігурами та репресіями. Хто знає?..

«Прекрасна Росія майбутнього» має початися зі свободних виборів. Але хто буде їх організовувати й проводити? Ті сотні тисяч наляканих учительок, які слухняно фальсифікували путінські вибори?

І як можна бути впевненим, що на найбільш вільних і чесних виборах переможе хтось із нинішніх «іноземних агентів», а не «патріот», який воював проти «укрофашистів»?

Населення, яке завжди голосує за царя, не може в одну мить перетворитися на відповідальних, мислячих виборців. І хто буде проводити принципові глобальні реформи російського суспільного устрою? Новій державі потрібні нові чиновники, не заражені проказою корупції, але в мільйонній чиновницькій піраміді інших немає.

І хто буде проводити «російський Нюрнберг»? Хто переслідуватиме й каратиме мільйони учасників фальсифікацій, казнокрадів, продажних суддів і поліціянтів, учасників репресій, воєнних злочинців і тих, хто підтримував воєнні злочини? Самі злочинці? Можна усунути й замінити Путіна, але неможливо замінити населення.

І все ж у моєї країни залишається єдиний шлях у майбутнє — болісне, мученицьке переродження. І всі економічні санкції, злидні, становище міжнародного вигнанця не будуть найстрашнішим на цьому шляху. Набагато страшніше, якщо не відбудеться внутрішнього переродження.

Путін — симптом, а не хвороба.