ОЛЕКСАНДР ТОКАРЧУК: про образність акторського мистецтва
Олександр Токарчук / Світлина з особистого архіву
КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ
Ім’я: Олександр Токарчук
Дата народження: 24 листопада 1958 року
Місце народження: Київ, Україна
Професія: розробник і викладач предмету «Образність акторського мистецтва»
Олександр Токарчук — практичний дослідник і творець унікальної системи освіти акторів. Він автор-розробник методу «фабрика театральних пілотних проєктів Версійний театр» і відповідної навчальної програми. Розробник багатьох прикладних тренінгів для освіти, бізнесу, мистецтва і життя загалом. Проводив майстер-класи у Хорватії, Німеччині та Швейцарії. Засновник і керівник акторської Школи Образності. Автор книги «Школа Образності» (2011 та 2024 років видання) — про розуміння образності людської поведінки.
Виконавець однієї з головних ролей у драматичному кінофільмі «Передчуття» (2019), знятого режисером В’ячеславом Криштофовичем за сценарієм Анатолія Крима. Міжнародна прем’єра стрічки відбулася 10 грудня 2019 року в Берліні. Також актор фільму «Ля Палісіада». Світова прем’єра — 29 січня 2023 року на 52-у Роттердамському міжнародному кінофестивалі, де фільм отримав нагороду від Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI.
Говоримо з Олександром про унікальну авторську методику, про культуру, про справжнє ігрове кіно та про головні ролі в ньому, про образність у житті та про саме життя.
Андрій Костюченко: З чого, власне, почалося ваше захоплення театром, і коли у вас виникло бажання зробити щось новаторське в цьому напрямі?
Олександр Токарчук: Захоплення театральною грою було завжди при мені, навіть зі шкільних років. Серйозне ставлення, мабуть, сформувалось орієнтовно у 1982 році, коли ми разом з колегами по театральних пошуках на чолі з Анатолієм Черковим започаткували театральну студію, що за декілька років стала однією з найвідоміших і наймасовіших у тодішньому Києві. Новаторські бажання виникли саме з необхідної і хвилюючої перспективи викладання пластики й акторської майстерності серед нових студійців.
А. К.: Ваш метод працює у повсякденному житті. Як ви це відчуваєте, і яким чином Школа Образності може навчити своїх учнів стати більш творчими людьми?
О. Т.: Ми не навчаємо своїх студентів у класичному розумінні слова. Виразності, образності та акторства взагалі людину може навчити лише вона сама. Інакше це будуть штампи, трюки та інші «атракції»… Ми використовуємо евристичні методи самодослідження. Ми ставимо творчі задачі, формулюємо умови, задаємо контекст і напрям. Наперед означеного «правильного рішення» не існує. Правильним буде лише унікальне авторське рішення самого студента. Таким чином провокується розвиток тієї якості, котру ми позначаємо як «творчість».
А. К.: Хочеться трохи пояснень. У чому тоді ваша власна школа виграшно відрізняється від театральних методів шкіл Станіславського або Михайла Чехова? Ви розвиваєте у студентів творчість, про яку вони не здогадувалися?
О. Т.: Ну, по-перше, наша школа не є репетиційною, на відміну від перерахованих вами. Ми позиціонуємо себе як професійна дорепетиційна школа. Ми не починаємо роботу зі студентами так, як роблять у самодіяльності: одразу репетиції, етюди, вистави… Але, з іншого боку, ми не є суто технічною школою, яка розвиває пластичні, голосові навички, емоційний інтелект… Ми — посередині. Наш головний предмет — саморежисура, або, говорячи точно, — адміністрування поведінкових процесів. Для чого це? Для гармонізації виразності без зайвого пафосу й істерик. Самоадміністрування, саморежисура — це єдиний шлях досягнення тої якості акторської гри, якої ми прагнемо, — а саме образності. Тут без чутливої власної супервізії досягти якісного результату неможливо. Іншими словами: маючи певні акторські технічні можливості, перед тим як стати до репетиційного процесу, треба навчитись впорядковувати, гармонізувати свою поведінку, своє власне поводження. Якщо актор — це одночасно й інструмент, і гравець на цьому інструменті, то, окрім розвитку можливостей інструмента, необхідно розвивати вміння грати на ньому, а потім уже входити в репетиційні процеси. Така наша позиція. Акторське ремесло — це база, а далі — шлях до акторського мистецтва — через опанування образності!
А. К.: За вищою освітою ви фізик-акустик. Чим така суто технічна освіта допомагає в рішенні культурних завдань? Запитую як письменник з освітою математика.
О. Т.: Математична й природнича освіта дала в руки цінний аналітичний і методологічний дослідницький інструментарій, який завдяки філософському опрацюванню вдало, як я вважаю, може бути і є використаний у гуманітаристиці, зокрема в акторській освіті. Особливо зараз, в поточній роботі Школи, ми використовуємо дослідницькі, евристичні методи, які формалізуються в тому, що навчальна програма складається не так з лекцій і семінарів, як із лабораторних робіт, що мають усі відповідні атрибути — гіпотези, спостереження, протоколи і висновки.
А. К.: Хто був вашими головними натхненниками та помічниками у нелегкій справі засновника власної театральної школи?
О. Т.: Перший натхненник — Анатолій Черков. Це та людина, яка прищепила любов до театральної лабораторії як до джерела нових розумінь, осяянь і практичних здобутків. Окрім нього — це й багато авторів, з роботами яких я тим чи іншим чином знайомився протягом багатьох років. Натхненниками, безперечно, були і є колеги по викладанню та студенти школи різних часів. Значним поштовхом у створенні проєкту «Школа Образності» була серія презентацій мого методу 2007 року в Центрі Леся Курбаса, і особливо відгуки, спілкування з запрошеними експертами. Серед тих, хто надихнув розвивати справу, можу назвати вчених-психологів Світлану Васьковську, Ірину Грабську, фахівців з бізнес-середовища, викладачів акторської справи декількох київських театрів-студій, Наталію Шевченко — наукову співробітницю Центру Леся Курбаса. Серед європейських дослідників, які свого часу надихнули, з роботами яких мені вдалося ознайомитись, можу виділити Еудженіо Барбу і його «Паперове каное». «Перед-виражальна робота актора» в розумінні Барби, його театральна антропологія свого часу загалом видались надзвичайно цікавими та плідними усвідомленнями.
А. К.: А тепер до кіно. Це 2019-й. І Ви потрапляєте до Криштофовича, відомого українського кінорежисера. Й одразу на одну з головних ролей у його картині «Передчуття» разом з народними артистами Ксенією Ніколаєвою, Ларисою Руснак та Стасом Бокланом. Чудова компанія. Що відчували? Як працювалося?
О. Т.: Було жваво, цікаво і, звісно, трохи хвилююче. Вони високі профі своєї справи, я, незважаючи на вік, все ж дебютант. Та мені було дуже комфортно, радісно, іноді дуже весело працювати в такій, як ви кажете, «компанії». Я вдячний їм дуже! Я побачив їх роботу «за лаштунками», ретельну і прискіпливу. Побачив те, як підготовчий шлях виводить професійного актора «в кадр». Це безцінний досвід. Дуже делікатна, навіть тендітна робота режисера на майданчику зламала моє попереднє фантазійне уявлення про фігуру режисера на зйомках. В’ячеслав Сигизмундович (у знімальній групі давні друзі і близькі колеги називали його В’ячеком) мав велику довіру й повагу до професіоналізму акторів. Автор сценарію, відомий письменник і драматург Анатолій Крим, доволі часто бував на зйомках, конструктивно ставився до вимушених корекцій тексту, особливо до слів персонажів. Взагалі, робота була багато в чому повчальною для мене.
А. К.: Чув, що ви проводили майстер-класи у Німеччині, Хорватії та Швейцарії. Що то за лекції були, та які слухачі на них побували?
О. Т.: В Хорватії… це був молодіжний театральний фестиваль, до програми якого включили майстер-класи цікавих, з точки зору організаторів, викладачів акторських фахових дисциплін, ведучих тренінгів. Мене теж запросили — я не відмовився. Було цікаво працювати з європейською молоддю. Молоді актори з різних європейських університетів запам’яталися такими спільними рисами як дисциплінованість, уважність і щира, відверта допитливість. Далі мене запросили викладати в мистецькій академії Університету в Осієку, але програма Еразмус-плюс на мене, на жаль, не розповсюджувалась. Потім була конференція в Університеті Цюриха, що присвячувалась прикладним аспектам перформативного мистецтва для соціуму. Нам було що запропонувати, нас запросили, ми познайомились з цікавими колегами з різних європейських університетів. Підтримуємо робочі контакти й досі. В німецькій Бундес-академії мистецтв ми провели майстер-клас з акторської йоги. Це теж наша власна розробка. Отримали прекрасні відгуки.
А. К.: А книга «Школа Образності»? Вона є підручником, чи можна одразу почати з практичних занять?
О. Т.: Обидва видання цієї книги, а скоро з’явиться ще електронна версія як українською, так і англійською мовами, — це скоріше «введення в предмет» «Образність акторського мистецтва». Образність людської поведінки загалом. До речі, ці видання опубліковані в серії з такою ж назвою. Далі я готую ще інші книжки у цій серії. То вже буде більш детальний і розлогий виклад теорії образності людської поведінки як особливого міждисциплінарного напряму гуманітарних досліджень, як заявки певної наукової школи. А далі, в перспективі, книжки — про програму і методику Школи.
А. К.: Ще, пам’ятаю, був класний проєкт під гучною назвою «Карнавал». Можна трохи про нього?
О. Т.: Так, на сьогодні це перша частина трилогії, яка має назву «Преображення». Цей проєкт орієнтований на ревізію власного поведінкового активу, як зовнішнього, так і внутрішнього. Виявлення і позбавлення від штампів, неусвідомлених поведінкових звичок і навіть від влади власного акторського амплуа. Карнавал — це легалізація та очуднення того, що ми називаємо «поведінковим паразитом», виведення його на світло, на сцену, влаштування «свята» для нього — того, хто створює нам поведінкове «резюме». Друга частина — Ренесанс — присвячена поверненню до своїх енергетичних витоків, справжніх джерел сили. Ну і Преображення — третя частина трилогії — це перетворення поведінкового пасиву в актив, драматична «зустріч» своєї «справжності» з тим викликом, з тим «даром», який ми своєчасно не прийняли і який став врешті тягарем у вигляді «поведінкового паразита». Преображення розставляє все по своїх місцях… Проєкт був у розробці протягом шести років до повномасштабного варварського вторгнення і продовжує переосмислюватись та розвиватись зараз.
А. К.: І знов повертаємося до кіно. Це вже рік 2023-й. Ви взяли участь як актор першого плану у фільмі «Ля Палісіада», який несподівано (чи сподівано) отримав багато призів, включаючи FIPRESCI на Роттердамському міжнародному кінофестивалі (2023) та як найкращий фільм Вільнюського міжнародного кінофестивалю (2023). На додаток призи у Польщі, Італії тощо. Який новий досвід з’явився після зіграної вами ролі у цьому проєкті?
О. Т.: А ще він був номінантом від України на «Оскар», але не увійшов в шорт-ліст… Досвід роботи з молодим поколінням кінорежисерів і продюсерів виявився досить цікавим. Хоча роль не була серед головних, але доволі помітна. Мені цей персонаж виявився достатньо знайомий — бо він з мого покоління і при цьому досить дратівливий, тому він викликав у мене багато негарних емоцій. Тим цікавіше було з ним працювати. Події фільму відбуваються в Україні 1996 року, за кілька місяців до скасування смертної кари. Сюжет розгортається навколо розслідування вбивства міліціонера, поєднуючи атмосферу пострадянських 90-х, судову психіатрію та детективну лінію. Моя роль — голова експертної судово-психіатричної комісії, від якого залежала підсудність підозрюваного/звинуваченого. По суті, в руках, так би мовити, цього персонажа було питання життя чи смерті головного героя. Важка відповідальність, яку в радянські часи міліціянти й ті, хто їх обслуговував, приймали з легкістю і навіть бездушно.
А. К.: Що сьогодні хвилює вас, пане Олександре, якнайбільше? Надії, сподівання…
О. Т.: Не скажу щось оригінальне. Насамперед хвилює доля України. А далі, звісно, доля Школи Образності і того напряму в акторській освіті, дослідженню якого я присвятив більшу частину свого життя. А саме — акторській образності як тієї якості, що перетворює акторську майстерність на мистецтво.
А. К.: Які ви маєте хобі, захоплення? Що додає вам сили та наснаги?
О. Т.: Ніщо так не заохочує жити й творити, як любов, кохання! Ну і, звичайно, — природа, ліс, активні водні подорожі, риболовля. Звісно — річка, море…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
