Олена Пронькіна. Поп-культура, 2011 / Facebook, «Сіль-соль»
В епоху постіндустріального суспільства та розвитку інформаційних технологій у світі перемагає культура, яка має переважну кількість споживачів і названа за таку всюдисущість масовою.
Успіх цього явища та його численних розгалужень у всіх видах мистецтв починаючи з другої половини XX століття настільки феноменальний, що всіх, хто серйозно розмірковує про сучасну культуру, цікавить причина того, що відбувається.
У чому фокус «мильних опер», любовних романів, детективів-одноденок, блокбастерів та нескінченних телешоу? Який естетичний секрет мають стендап-коміки, котрі здатні зачарувати мільйони і навіть мільярди? Що вони приховують від сторонніх очей?
Про це і не лише про це ми поговоримо сьогодні.
У майбутньому буде створено таку форму контролю над суспільством, аналога якому не знає історія. Безліч людей, рівних і однакових, житимуть у постійній гонитві за новими й новими задоволеннями.
Вони цілком підкоряться тій силі, яка ці задоволення постачає, і сила цієї влади буде абсолютною та непорушною
Олдос Хакслі
ЩО ТАКЕ МАСОВА КУЛЬТУРА
Коли мова заходить про культуру, виникає бажання розділити її на сегменти, позначити культуру для обраних чи елітарну культуру, культуру для всіх чи масову культуру. Така спокуса, якої важко уникнути навіть видатним культурологам, послаблює нашу інтелектуальну позицію у цьому питанні.
Немає жодних двох чи трьох культур, культура існує в цілісності як єдиний і складний організм, що служить шляхетній меті зберегти нашу цивілізацію у правилах можливого людського буття.
Масова культура — явище дещо молоде, і вперше про неї заговорили у 40-х роках минулого століття, коли німецький філософ Макс Хоркхаймер у роботі «Затемнення розуму» (1947) використав це поняття для критики телебачення. Згодом термін «масова культура» популяризували у своїх роботах філософи Франкфуртської соціологічної школи.
Виникнення самого явища дуже тісно пов’язане з підвищенням загального рівня життя у 50–60 роках та появою середнього класу, для якого проблема «хліба» залишилася в минулому. Частина суспільства (а наприкінці XX століття вже переважна більшість людства забезпечила своє життя достатніми матеріальними благами) забажала задовольнити свій «культурний голод» та «сенсорну недостатність».
Мистецтво стало своєрідним товаром, який повинен бути забавою для більшості, феєрверком зрозумілих емоцій та формою психологічної релаксації.
З початком інформаційної епохи процеси поширення творів мистецтва прискорилися, і масова культура стала необмеженим у часі та просторі планетарним феноменом. Вона захопила усі майданчики трансляції культурних продуктів: від телебачення до виступів артистів у ресторанах.
Людина, яка потребувала споживання різних культурних товарів, отримала нарешті бажане і в такому надлишку, що навіть іноді стала відчувати культурне пересичення і вимагати культурного затишшя, але це вже виявилося неможливим.
За 70–80 років свого існування масова культура отримала домінуюче становище і увібрала в себе всі новітні технології, щоб розкрити зі споживчим шиком усі жанри та напрямки в мистецтві, зробити їх надбанням усіх і кожного.
ОСОБЛИВОСТІ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ
Масова культура — це все ж таки краще, ніж масове безкультур’я
Михайло Гаспаров
Головною особливістю масової культури стало орієнтування на смак усередненого культурного споживача, пересічної людини, потреби якої почали вивчатися і задовольнятися.
Масова культура стала комерцією та бізнесом, творчі люди уподібнилися до ремісників та виробників культурних товарів, які, як гамбургери, почала ковтати публіка. Дешеві романи про кохання, детективи з передбачуваним сюжетом — усе це на газетному одноденному папері заповнило світовий книжковий ринок, приносячи бариші видавцям і дозволяючи безбідно існувати тисячам літературних приспішників.
І у всіх інших видах культурного життя почало переважати просте та зрозуміле, доступне та розжоване.
Масова культура для більшості стала синонімом невигадливої поп-музики, багатосерійного телемила, нескінченних блокбастерів з примітивною поведінкою героїв, телешоу з комедійним ухилом, і до цього додалася всеосяжна розважальна жуйка на всіляких ютубканалах і тиктокерських сторінках.
Людство мріяло про індустрію розваг, і масова культура облила його з ніг до голови всіма видами культурних помиїв, іноді настільки низького естетичного штибу, що навіть викликала обурення у деякої частині аудиторії. Але тривало невдоволення недовго, в масовій культурі немає незамінного мистецтва, масове культурне виробництво безперервно і швидко здатне заповнити культурну лагуну, що виникла раптом.
Багато слів сказано про масову культуру, але найоб’ємніше визначення належить Енріко Фулькіньоні. У книзі «Цивілізація зображення» він перераховує 7 різних особливостей масової культури:
1. Це сукупність ідей, поглядів, цінностей суспільства, тобто культура в антропологічному значенні слова.
2. Масова культура — популяризація справжнього мистецтва, а також спосіб мислення та побудови інтелектуальних систем.
3. Це залишки старої елітарної культури, пристосовані до нижчого інтелектуального рівня та малодиференційованих емоційних потреб населення загалом.
4. Це популярне мистецтво буржуазії або дрібної буржуазії, яке фабрикує та споживає продукцію засобів масової інформації.
5. Масова культура — зміст та цінності, властиві засобам масової інформації.
6. Це знання та стандарти, що виробляються засобами масової інформації та діють на все суспільство загалом.
7. Масова культура — це певного роду товар, котрий створений для отримання прибутку і за своїм характером представляє нижчий прошарок культуротворчості, який можна позначити поняттям «культурна індустрія».
ПРИЧИНИ ПОПУЛЯРНОСТІ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ
Раніше література була мистецтвом, а торгівля — комерцією; тепер все навпаки
Жозеф Ру
Культурологи ретельно досліджували феномен успіху масової культури та дійшли висновку, що задоволення культурних потреб більшості людей ґрунтується на певних принципах, які близькі до всієї аудиторії та викликають у неї стійкий інтерес. Серед особливостей, які впливають на успіх масової культури, окремо виділяють:
1) пронизана народним фольклором та міфологічними історіями;
2) використовує одні й ті самі метафори, зрозумілі й близькі широкої аудиторії;
3) повторює найбільш стійкі та вже відомі сюжетні ходи;
4) балансує на вмілому поєднанні природного та фантастичного;
5) апелює до емоційного сприйняття, задовольняючи сенсорне голодування споживача;
6) спирається на чарівну силу та непереможність створюваних образів героїв;
7) стандартизує та уніфікує всі ідеї, характери й ситуації;
8) використовує серійність і продовження історій, які викликали інтерес більшості споживачів;
9) відсутність будь-яких інтелектуальних вимог до аудиторії, без спроби змусити її думати і робити висновки;
10) розважальний та розслаблюючий ефект при споживанні;
11) здатність максимально позбавити нудьги та заповнити весь вільний час споживача;
12) завжди є щасливий фінал.
І які б ще секрети не відкрилися нам у вивченні успіху масової культури — чи то Голлівуду, поп-музики чи комерційного живопису, — вона завжди перемагатиме, бо стала дуже прибутковим бізнесом і домоглася всесвітньої любові глядачів. Вміння подавати та продавати культурний продукт вийшло на перший план, а тому все, що буде пошито не за фасоном та загальним шаблоном, приречене на невизнання й повне забуття, а автори — на животіння у безвісності та злиднях.
