ТОРКАЮЧИСЬ ГЛИБИН УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ: митець із Києва Інна Пантелемонова
Джерело фото: facebook.com
Інна Пантелемонова — українська професійна художниця, яка живе та працює у місті Києві. Її творчості притаманний стиль етносимволізму. Торкаючись глибин українського етносу, художниця розкриває у своїх картинах теми жіночності, почуттів, взаємовідносин, сенсу життя через українські етнічні символи та знаки.
Інна бере активну участь у всеукраїнських та міжнародних художніх виставках, пленерах та арт-симпозіумах. На її рахунку вже понад тридцять персональних художніх виставок в Україні та за її межами.
Твори містяться у деяких музеях і в багатьох приватних колекціях світу у Німеччині, Мексиці, США, Австралії, Англії, Канаді, Йорданії, Україні тощо.
Який перший творчий момент у своєму житті ви пам’ятаєте?
У чому полягає ваша творча амбіція?
Творча амбіція для мене — це стрижень, який допомагає йти до цілей. Це коли кожного дня намагаєшся робити щось для свого розвитку як художника. Звичайно, бувають дні, коли немає змоги хоча б щось створювати фізично, але без малювання у себе в голові не проходить жодного дня.
Окрім малювання, потрібен час на просування своєї творчості в нашому комп’ютерному світі, а така робота також без амбіцій неможлива. Амбіція в досягненні задоволення від своєї творчості з одночасною впізнаваністю у світі.
Що стоїть на заваді здійснення ваших творчих амбіцій?
На заваді якраз і стоїть небажання вивчати інтернет-ресурси та різні методи свого самопросування в артсвіті. Бо завжди цікавіше витрачати час на творчу роботу, а не на холодний екран комп’ютера.
З чого ви починаєте свій день?
Початок дня для мене неможливий без поцілунку коханого, склянки теплої води та побажання собі й своїм близьким і рідним добра та мирного неба.
Якими митцями ви найбільше захоплюєтеся?
Найбільше я захоплююсь митцями, у творчості яких панує свобода, любов та щирість (до того, що вони роблять). Іноді подивишся на картину і відчуваєш, наче не вистачає повітря, наче щось починає стискати тебе. А коли картина окриляє, коли складається враження, що художник створив (намалював, написав…) роботу на одному диханні, коли естетично все — неважливо, яку тему порушено: «Герніка» Пікассо або трагічні малюнки Гойї, — тоді хочеться самій скоріше брати до рук художні матеріали й творити своє. Взагалі, особисто мене надихає середньовічний живопис, Марк Шагал та роботи деяких сучасних художників.
Чи є у вашому житті хтось, хто вас постійно надихає?
На щастя, є така людина. Це мій чоловік. Кохання взагалі, я вважаю, — синонім натхнення.
Дайте визначення музи. І хто є вашою музою?
Я гадаю, муза, то є один із проявів натхнення. Це щось, що живе в нас усередині. Іноді мені здається, що муза — це якийсь м’яз душі, котрий за бажання можна натренувати. Коли я тільки входила у своє доросле творче життя, було іноді важко почати роботу, все здавалось, що то натхнення недостатньо, то сміливості не вистачає… Згодом я помітила, що можу почати творити у будь-якому стані (окрім стану розгубленості), треба лише стати до роботи, і м’яз під назвою «муза» набуває творчого стану.
Як ви дієте, коли стикаєтеся з перешкодами на шляху до успіху чи загрозою поразки?
Я поважаю творчий шлях кожної людини. Звісно, спочатку приходить думка: «чому не я перша побачила таке чи інше рішення?», але потім радію таланту іншого і з вдячністю перевтілюю емоцію «чому не я» на елемент натхнення у свою скарбничку вражень. Це особливість нашого світу, що кожен іде своєю унікальною стежиною, розв’язуючи на своєму шляху різноманітні завдання, творчі та не дуже.
Як ви реагуєте, коли стикаєтесь із переважаючим розумом чи талантом?
Розуміючи, що перешкоди та поразки — то наші життєві уроки, ставлюся до них по-філософському. Завжди, коли закриваються одні двері, відкриваються інші. І не завжди за закритими дверима нас чекає наше щастя. Я довіряю своїй внутрішній Силі, своїм Оберегам, ангелам-охоронцям (можна по-різному назвати ці Вищі Сили). Головне — вчасно згадати про них, аби поразка не встигла зіштовхнути з провідного шляху.
Як ви розумієте майстерність?
Майстерність — то поєднання знань і досвіду. Коли відбувається симбіоз майстерності (високої якості роботи) та творчості, виникає велика вірогідність створення шедевру — чогось унікального, величного й неповторного.
У чому полягає ваша найбільша мрія?
Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну життя якось збіглося, час став по-інакшому сприйматись, змінилися цінності та мрії. Зараз найбільша мрія, бажання, намір: щоб моя країна стала вільною від ворога та щоб вона змогла сформувати такі державні системи, за яких в основі всіх державних починань будуть лежати щирість, чесність, любов.
Це як у створенні нової картини: якість роботи залежить від якості ґрунту на полотні: якщо потріскається шар ґрунту від неправильної технології, то й зіпсується шар живописного покриття. Але на рівні роздумів про відбудову держави такі прості принципи поки що залишаються лише мрією.
В Україні протягом останнього десятиліття змінилося…
Думаю, змінилося самоусвідомлення кожного українця. Більшість із нас почала замислюватись над своєю ідентичністю, як повернути, зберегти та примножити українські культурні цінності.
Хочу змінити у рідному місті…
У мене два рідних міста: Одеса, де я народилась та прожила до 22 років, та Київ, в якому я мешкаю з того часу до сьогодні. Хочу змінити у рідному місті ставлення людей до мистецтва. Щоб у більшості виникало бажання вчитися розуміти мистецтво, щоби стало менше несмаку в одязі, інтер’єрах, рекламі тощо…
Мені не вистачає у рідному місті…
У Києві мені не вистачає одеського Чорного моря, затишку вуличок рідних із дитинства, маминого тепла, а в Одесі мені бракує того моря друзів, зв’язків та енергетики великого міста.
Якщо не ваше рідне місто, то яке місто в Україні?..
Люблю Львів за його творчу основу та середньовічну красу.
Метафора, літературний герой, асоціація для сучасної України…
Моя асоціація пов’язана з образом, який виникає, коли дивишся на мапу України. Я бачу дракончика, який дуже невпевнено, допомагаючи собі маленькими крильцями, вчиться ходити та рухається у бік Заходу. І є віра, що цей маленький дракончик, можливо, змінивши форму свого тіла, виросте у великого дракона, впевненого у собі та такого, що веде за собою сильних світу цього.
Чи можливо пробачити ворога?
Пробачити — це означає прийняти все те зло та біль, якими він нас «обдаровує». Гадаю, можна не бажати помсти, а пробачити не можна.
Найкраща порада, яку ви отримали у житті…
Один мій учитель колись сказав: «В житті немає нічого складнішого за людські відносини, запам’ятай це». Це не зовсім порада, це як витяжка з філософії життя, про яку іноді я згадую. А інший учитель говорив: «Ставте перед собою великі цілі, тоді досягнете хоча б маленьких…» І це влучне напуття, яким я користуюсь. Треба завжди намагатися дістатися, здавалось би, космічних мрій, тоді земні наміри обов’язково втіляться у життя.
Чи є фраза, з якою ви йдете дорогою життя?
- «Ну то й що, як тривалий час вас ніхто не помічає? Станьте сонцем, вас усі й помітять»
- «Життя… поки ти ним незадоволений — воно спливає»
