Андрей Алферов
Кінознавець, режисер, куратор
Liberal Arts
7 хв. на читання

ФЕНОМЕН КАНСЬКОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ: вишуканість і порятунок «пальмового бункера»

ФЕНОМЕН КАНСЬКОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ: вишуканість і порятунок «пальмового бункера»
Поділитись матеріалом
Джерело фото: ipremium.mc

 

Коли кажуть «фестивалі», мається на увазі, зазвичай, велика трійка — Берлін, Канни, Венеція. Коли кажуть «фестиваль», мають на думці тільки один — Каннський. Це не найстаріший, але найпрестижніший, найвпливовіший кіноогляд світу, з гігантським кіноринком, кількома конкурсними програмами та неймовірною історією.

 

МАГІЯ ПОЧАТКУ

 

За 77 років Канни перестали бути лише фестивалем, перетворившись на культурне явище, свято кіно й одночасно головний ярмарок марнославства. Сьогодні, коли кіно фактично припинило бути медіумом, Канни зберігають свій сакральний статус, як і раніше ваблячи до себе мільйони людей.

Цей матеріал не є оглядом нинішнього кінофестивалю. Радше спробою вивести якийсь його феномен. Канни — так фестиваль, точніше, десять днів, протягом яких він триває, називають люди, які щороку сюди приїздять. Мова про кінематографістів, прокатників, дистриб’юторів, сейлз-агентів, кіноманів, журналістів, критиків, блогерів, світських хронікерів. Усі інші, цивільні, люди говорять «Рів’єра», маючи на увазі готелі, пляжі, казино…

Але Рів’єра ця ніколи не була б Рів’єрою, якби не щорічне свято кіно, започатковане тут жменькою французьких лібералів наприкінці 1930-х років (перший фестиваль був запланований на 1 вересня 1939 року, проте через війну проведений лише в 1946-му).

Саме кінофестиваль, знаменитий своєю червоною доріжкою, є перлиною Лазурового узбережжя Франції. Усе це зосереджено тут на відносно невеликому просторі — між місцевим портом, поруч із яким височіє фестивальний палац і казино, що примикає до нього, де вщент програвав і зривав банк Ален Делон, а Мік Джаггер розбив люстру; і готелем «Мартінез».

На час фестивалю цей простір у «пристойних» людей зветься Каннами. Це територія кіно, божевілля, одержимості, щастя, надій і розчарувань. Канни з усією своєю неймовірною атмосферою багаторазово оспівані в літературі та кіно — від роману «Вечір у Візантії» Ірвіна Шоу та драми «Одного разу в Голлівуді» (2008) Баррі Левінсона до «Спокушених і кинутих» (2013) Джеймса Тобака та гічкоківського «Спіймати злодія» (1955). Король саспенсу Гічкок знав, про що говорив.

Щорічно у дні фестивалю сюди прибувають не лише кінозірки, а й найкращі злодії з усієї Франції. Їхніми жертвами в різні роки ставали Мартін Скорсезе (його віллу під час фестивалю обікрали, забравши цінні документи і сценарій фільму, що готувався до запуску), Боно та Жан-Поль Бельмондо. В останнього витягли з кишені портмоне у той момент, коли він щедро роздавав автографи шанувальникам.

 

Красная дорожка Каннского кинофестиваля
Червона доріжка Каннського кінофестивалю / variety.com

 

ЕКРАННІ ОДКРОВЕННЯ

 

Каннська програма (а це зазвичай два десятки фільмів головного конкурсу і приблизно стільки ж у секції «Особливий погляд») націлена на авторське кіно. Фестиваль — справжній полігон кінотрендів. Тільки в Каннах можна показати шестигодинний фільм або влаштувати театральну прем’єру нового американського серіалу.

До речі, немає кращого місця на землі для переглядів, ніж Палац фестивалів і конгресів у Каннах, з екраном, утричі більшим за звичайний театральний, ідеальною звуковою системою та особливо з аудиторією у 4000 осіб, разом з якими переживаєш протягом кількох годин неймовірний екранний досвід, який можна порівняти з життєвим.

Але Канни — це завжди найгостріше, вітрина поточних соціально-політичних процесів. А ще — мисливські угіддя Голлівуду (тут, наприклад, Стівен Спілберг помітив молодого, нікому не відомого Віна Дизеля й виписав йому путівку у життя), головний і найкращий маркетинговий майданчик будь-якого індустріального хіта, на кшталт третього епізоду «Зоряних воєн» або четвертого «Індіани Джонса».

Цього року тут вшановували 80-річчя Джорджа Лукаса, відзначеного за внесок у кінематограф спеціальною «Золотою пальмовою гілкою».

 

ЗОЛОТІ ЛАВРИ

 

Нагорода — Palme d’Or, що за престижем змагається з американським «Оскаром», — одна з візитних карток Канн. «Гілку» із дев’ятнадцятьма листками, прикріпленими до основи з гірського кришталю, було виконано за ескізом великого Жана Кокто із золота (24 карати). У такому вигляді цей трофей, виготовлений компанією Chopard, вручають з 1955 року.

Вартість «Золотої пальмової гілки» — 20 000 ЄВРО. Формально, звісно. Фестивальна нагорода ця безцінна. Як і приз Американської кіноакадемії. Відзначені Palme d’Or фільми ставали насправді культовими — від «Солодкого життя» (1960) Федеріко Фелліні з «Шербурзькими парасольками» (1963) Жака Демі до «Таксиста» (1976) Мартіна Скорсезе й «Кримінального чтива» (1994) Квентіна Тарантіно.

Та крім престижу (Канни набули солідної репутації через високу мистецьку експертизу), фестивальний приз істотно підвищує вартість як самих фільмів, так і авторів: каннська номінація збільшує гонорар режисера/продюсера приблизно на 15–20 відсотків. Перемога ж обіцяє зростання вартості аж до 50 відсотків. І, звісно, каннські лауреати зазвичай добре прокатуються.

Румунська драма «4 місяці, 3 тижні і 2 дні» режисера Крістіана Мунджіу, яка перемогла 2007-го, за бюджету €600 тис. зібрала «на каннському хайпі» понад $9 млн. А «Кримінальне чтиво», зняте за 8 млн, яке стало каннською сенсацією 1994 року, принесло своїм творцям 214 млн.

Перспективні голлівудські блокбастери, перш ніж вийти на європейські екрани, прагнуть влаштувати велику гала-прем’єру саме в Каннах, щоби гарантувати майбутні касові збори. Кращого промо для майбутнього прокату й не вигадаєш.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

«Золотая пальмовая ветвь» — главная награда Каннского кинофестиваля
«Золота пальмова гілка» — головна нагорода Каннського кінофестивалю / timeinternational.co.id

 

Канни — це дорого. Свято «шик, блиск, краса» коштує організаторам приблизно €20 млн. Половину дають різні державні фонди, включно з СNC (Національний фонд кіно), мерія Канн та органи регіонального самоврядування Лазурового берега, Приморських Альп і Провансу.

Іншу частину фестивального бюджету насичують офіційні партнери — Canal +, Chopard, Air France, L’Oreal Paris, Renault, HP, Masterсard, Kering, Nespresso, які конкурують один з одним за право бути тут першим серед рівних.

При цьому Канни — неприбуткове підприємство. На відміну від, наприклад, Берлінського кінофестивалю, який заробляє з продажу квитків для публіки.

Канни — символ Франції, як Маріанна або Ейфелева вежа. На фестивальні покази квитки для простих смертних не продають. Проте журналістська акредитація безкоштовна, а крім того, діють спеціальні акредитації для синефілів і міських жителів.

Прибутковим є лише місцевий кіноринок — Marché du Film, де протягом десяти фестивальних днів продають і купують фільми й де проводять свої власні покази (близько півтори тисячі сеансів у 34 залах). Ринок — це окремий організм, Ватикан, держава в державі. Акредитуватися сюди коштує приблизно €300–400, орендувати стенд — €4590–€6425.

Ціна залежить від локації на території «фестивального села» (це білі намети, в яких розташовані національні стенди, представлені там), облаштованого вздовж узбережжя, безпосередньо за фестивальним палацом, між стоянкою яхт і Cinema De La Plage — неймовірним кінозалом просто неба, із шезлонгами на піску та гігантським екраном, що стоїть у воді. Це місце показів особливої програми — «золотої каннської класики».

Саме тут рівно десять років тому святкували 20-річчя «Кримінального чтива», і вже вся Круазет перетворилася на імпровізовану переглядову залу, а сам показ нагадував не стільки кіносеанс, скільки рок-концерт, під час якого публіка так завзято повторювала крилаті репліки героїв, що оригінальний звук неможливо було розчути.

Тут же, на пляжі, в середині 1950-х проходили знамениті оголені фотосесії. Взагалі, за свою 77-річну історію фестиваль багато разів дивував світ.

 

ЛЕГЕНДИ ТА СКАНДАЛИ

 

За 77 років своєї бурхливої історії Канни вправно вражали епатажними витівками зірок, на кшталт скандальної пресконференції Ларса фон Трієра, вигнаного згодом із цього раю, або знаменитого політичного страйку 1968-го, коли войовничі радикали на чолі з Жан-Люком Годаром просто зірвали фестиваль; тріумфами документальної агітки «Фаренгейт 9/11» 2004-го та майже порнографічної драми «Життя Адель» 2013-го року.

Скандал — ще одна відмінна риса фестивалю, як та ж «Пальмова гілка» або червона килимова доріжка.

Нинішній рік не став винятком. Берегів Франції досяг рух Me Too, що огорнув Канни тривожною атмосферою: у програмі показали скандальну короткометражку французької акторки Жюдіт Годреш «Я теж» (Moi Aussi), яка розповідає про пережите нею сексуальне насильство з боку двох французьких класиків; відкрили спеціальну гарячу лінію для гостей, жертв Sexual harassment.

 

 

І це на тлі тисяч старлеток і працівників ескортних послуг, які прибувають сюди щороку. Газета «Фігаро» анонсувала, що на закритті фестивалю готуються оголосити десять прізвищ французьких кінематографістів, які заплямували себе. І, звісно, в Каннах активно обговорюють прийдешні судові процеси над головою Національного центру кінематографії та анімації (що фінансує, зокрема, й Каннський кінофестиваль) Домініком Бутонна й актором Жераром Депардьє.

Першого звинувачують у сексуальних домаганнях щодо власного хрещеника. Другому інкримінують цілу низку звинувачень, включно з участю в молоді роки у груповому зґвалтуванні. Причому Депардьє сам обмовився про це в якомусь інтерв’ю. 34 роки тому це коштувало йому «Оскара» за роль Сірано де Бержерака. Тепер загрожує в’язницею. Тож французька кіноеліта побоюється прокинутися на ранок після завершення фестивалю скасованою.

До речі, у кожного Каннського кінофестивалю є, умовно, своя тема, якій підпорядковані не просто конкурсні фільми, а й тон загальної фестивальної атмосфери. Нинішній проходить під вивіскою невщухаючої війни статей.

 

МИСТЕЦТВО ЯК ПРИХИСТОК

 

А втім велике мистецтво, першим з яких продовжує залишатися кіно, — це чудовий прихисток від реальності. Особливо такої, як сьогоднішня, з її кривавими війнами, войовничими рухами, соціальним хейтом і культурою кенселінгу.

І Канни — прихисток якнайкращий, надійний бункер класу люкс, який мріяв би побудувати навколо власної голови кожен із нас. Бункер, у якому в кожного є шанс зберегти в собі людське й залишитися людиною в епоху масового розлюднення.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: