Пропонуємо вам нову подорож у світ «іншого» кіно. Це кіно не надто гучне, не завжди визнане, але глибоке і варте уваги. Це 12 місяців, 24 фільми — історії про кохання, самотність, боротьбу, надію та руйнування. Кіно, яке змушує відчувати й думати

Пропонуємо вам нову подорож у світ «іншого» кіно. Це кіно не надто гучне, не завжди визнане, але глибоке і варте уваги. Це 12 місяців, 24 фільми — історії про кохання, самотність, боротьбу, надію та руйнування. Кіно, яке змушує відчувати й думати

«Оскар» — найбільш критикована нагорода. Одні засуджують її за відсутність расового та ґендерного розмаїття, інші — за його надлишок. Одні дорікають кіноакадемікам, які голосують, за суб’єктивність, інші — за заангажованість. І всі гуртом звинувачують Кіноакадемію в тому, що щороку реальний список переможців не співвідноситься з бажаним

Пропонуємо вам нову подорож у світ «іншого» кіно. Це кіно не надто гучне, не завжди визнане, але глибоке і варте уваги. Це 12 місяців, 24 фільми — історії про кохання, самотність, боротьбу, надію та руйнування. Кіно, яке змушує відчувати й думати

Девід Лінч, який навчав нас своїми фільмами стрибків головою донизу, у позамежне, у власну підсвідомість, де сон не відрізнити від реальності й звідки не вибратися живим, взяв і сам зробив крок просто у вічність. Зробив крок, залишивши після себе всім нам у спадок свої великі фільми та сакральні знання

Пропонуємо вам нову подорож у світ «іншого» кіно. Це кіно не надто гучне, не завжди визнане, але глибоке і варте уваги. Це 12 місяців, 24 фільми — історії про кохання, самотність, боротьбу, надію та руйнування. Кіно, яке змушує відчувати й думати

На початку нового року не зайвим буде згадати, яке кіно визначало минулий 2024-й і завдяки яким фільмам ми запам’ятаємо не лише рік, що минає, а й себе в ньому

Кіно стало частиною різдвяного ритуалу — як ялинка, гірлянди, святковий стіл і подарунки — не одразу. І якщо за ялинку нам варто дякувати німцю Мартіну Лютеру, то за різдвяний кінопоказ — англійському письменникові Чарльзу Діккенсу

Як створюються звуки, що змушують нас переживати, плакати й сміятися в кіно? Як музика стає невидимим героєм на екрані? Відповідь — в інтерв’ю французького композитора сучасності про природу кіномузики, київське дитинство, антисемітизм і рятівну роль кінематографа в його житті

«Учень. Історія Трампа» (The Apprentice) режисера Алі Аббасі показали на Каннському кінофестивалі у травні. Цей фільм, оповідаючи про період, коли зірка Трампа засяяла спочатку над Мангеттеном, перетворившись на маяк капіталізму епохи Рейгана, не дає жодних відповідей. Лише ненав’язливо формує погляд глядача

Геніальний трагіфарсовий боді-горор «Субстанція», що його демонструють нині на великих екранах, дав привід заговорити не лише про неймовірну обдарованість та сміливість Демі Мур, котра зіграла в ньому головну роль, а й про людське тіло як один із найпоширеніших об’єктів зображення в історії кіно

Що ми знаємо про роль музики, її призначення і чому намагаємося негайно, просто в кінозалі, «шазаміти» вподобані нами композиції? Чи здатна звукова доріжка бути повноцінним героєм фільму, чи покликана лише ілюструвати, створювати настрій?