Лєна Летіна / Арт-оформление: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop
Олена Воробйова (творчий псевдонім Лєна Летіна) народилася у Києві, закінчила НАОМА та НПУ ім. М. П. Драгоманова. Художниця-колажистка. Засновник та керівник творчої студії Lena Letina studio.
На цей час працює над серією колажів «Світ навиворіт», щоб привернути увагу публіки до ситуацій, які, на думку автора, виходять за межи усвідомленого сприйняття. Її роботи брали участь у багатьох міжнародних виставках, фестивалях, конкурсах та благодійних проєктах. Перебувають у приватних колекціях по всьому світу.
«Я люблю мандрувати, читати, слухати, міркувати… Та найбільше — спостерігати за людськими реакціями у різних життєвих обставинах. Аналізую, помічаю, переосмислюю — і ділюсь пережитим досвідом у своїх колажах».
Колажі Лєни Летіної провокують на осмислення. Вони вимушують шукати смисли, сприймаючи символи, композицію, колір, динаміку.
Який перший творчий момент у своєму житті ви пам’ятаєте?
Дуже любила малювати кольоровою крейдою на асфальті. Намалюєш щось гарненьке, порадієш, пройде дощ — змиє все. І знову малюй що хочеш! Алегорія нашого життя.
У чому полягає ваша творча амбіція?
Реалізовувати свої почуття в мистецтві так, щоб резонувало з кожним серцем глядача…
Що стоїть на заваді здійснення ваших творчих амбіцій?
Радше не амбіцій, а планів — це час, який я витрачаю на побут і тривогу. Побут — взагалі вічний ворог творчості, а в умовах війни освоєння нових країн, нових навичок, нових зв’язків — всього нового, і постійний біль за рідну країну — величезний монстр, який непохитно стоїть на варті воріт до творчого раю.
З чого ви починаєте свій день?
Зазвичай зі склянки теплої води з лимоном, іноді з кексу (посміхається).
Якими митцями ви найбільше захоплюєтеся?
Тими, які вдало використовували нестандартні ходи і закладали масштабні ідеї у звичних, навіть банальних темах. З великою повагою ставлюсь до митців, що не звертаються до створення реалістичного образу, а використовують образ як символ, над роботами яких треба мислити, які провокують на «розгадування» замислу. Це — велике мистецтво, гра з глядачем, що приносить величезну радість всім «гравцям».
Чи є у вашому житті хтось, хто вас постійно надихає?
Саме ЖИТТЯ, історії людей, з якими відверто спілкуюсь. Наприклад, приятель поділився, що дуже важко проходив перехідний вік своєї дитини, розповів, які проблеми вони з дружиною вирішували. А я — наче «прожила» з ним всі його емоції та тривоги, настільки, що згодом зробила колаж «Перехідний вік».
Як ви реагуєте, коли стикаєтесь із переважаючим розумом чи талантом?
По-перше, повага! По-друге, мені завжди цікаво, що у людини в голові і як вона до такого дійшла? Жартую. Я не вірю у талант. Я вірю у наполегливий труд і самовідданість справі. Мені завжди цікаво, що саме надихнуло людну зробити те, що вона зробила? Які ресурси вона задіяла, щоб досягти успіху?
Як ви дієте, коли зіштовхуєтеся з перешкодами на шляху до успіху чи загрозою поразки?
Чудово! Сприймаю як виклик. Це завжди цікаво, як ти впораєшся з перешкодами. Коли ти їх проходиш і дивишся назад, на те, з чого починав, то відчуваєш зовсім інший смак життя.
Як ви розумієте майстерність?
Здатність привернути увагу публіки, об’єднати ідеєю. Як змусити глядача зупинитись, вийти з «внутрішнього діалогу» і замислитися над твором? Це й є майстерність! Наприклад, роботи Лучо Фонтана, який розтинав ножем чисте полотно і створював нескінченність… Або трансформації форм людського тіла, у скульптурах Урса Фішера… Це дуже креативно.
У чому полягає ваша найбільша мрія?
Я ставлю цілі та задачі. Якось останнім часом витончилася межа між мрією й реальністю, я глибоко впевнена, що майже всі мрії можуть здійснитись, якщо створити хороший план і діяти в цьому напрямку. Звісно, найбільша мета — Перемога України. Робимо разом для цього все можливе.
В Україні протягом останнього десятиліття змінилося…
Свідомість людей. Від «моя хата з краю» — до величезної відповідальності кожного. В усякому разі, хочу в це вірити. Але є й зворотні приклади. Це дуже засмучує.
Хочу змінити у рідному місті…
Хочу відновити все, що понівечили потвори.
Мені не вистачає у рідному місті…
Ще більше мистецтва на вулицях Києва. В усіх проявах. Хай кожна вуличка, кожен парк, сквер, буде відомим на весь світ своєрідною та унікальною інсталяцією, скульптурою, загадкою, кольором…
Якщо не ваше рідне місто, то яке місто в Україні?..
Львів — це душа! З його неймовірними людьми, історіями, пам’ятниками, музеями, церквами, галереями і, звісно, кафе, ресторанчиками, затишними місцями.
Метафора, літературний герой, асоціація для сучасної України…
Складне питання. Для мене, наразі, це робота французького скульптора О. Цадкіна «Зруйноване місто». Пам’ятник голландському порту Роттердаму, знищеному під час Другої світової війни. Це металева конструкція, що нагадує зруйновану людину. Деформована фігура з піднятими руками — як крик розпачу, мольба про допомогу, прояв максимальної душевної напруги…
Здається, безладна купа заліза, а насправді — художній образ величезної трагічної сили. Це саме те, що проживає наразі кожен українець. Я впевнена, що й наші митці увічнять пам’ятку нашої трагедії для майбутніх поколінь з такою ж виразністю.
Чи можливо пробачити ворога?
Це дуже болісне питання, на яке доведеться шукати відповідь кожному з нас. Як можна пробачити вбивцю своєї дитини? Я не знаю. Єдине, що я знаю, що не можна залишатись у стані жертви. Це непосильний тягар. Який забирає сили, час, енергію, здоров’я… І єдиний спосіб вийти з цього — це спитати: «а що я буду далі робити?», «що я заберу для себе з цього страшного досвіду, аби жити далі?» Не знаю, чи про пробачення це, але цей урок ми всі повинні засвоїти, і зробити все, аби більше такого не повторилось.
Найкраща порада, яку ви отримали у житті…
Дай собі час та простір!
Чи є фраза, з якою ви йдете дорогою життя?
Ідея твору або задум твору цінніші за професійну, художню майстерність автора.