БУЛГАКОВ У КІНО: дім, який побудував він
Михайло Булгаков / theguardian.com
Нещодавні події, які розгорнулися навколо знесення пам’ятника в Києві, показали, що Михайло Булгаков — аж ніяк не призабутий класик, а цілком сучасний письменник. А сучасний автоматично означає скандальний. Що ж так тригерить сучасного читача в особі цього автора? «Українофобія» його героїв чи якась відокремленість, що не давала спокою й сучасникам Булгакова, які також мріяли розправитися з ним раз і назавжди. Щоправда, за інші гріхи — за антирадянськість. Як же так виходить, що сьогоднішні декомунізатори й антирадянщики бачать у Булгакові не союзника, який громив і зневажав більшовиків на сторінках своїх творів, а ворога?
Варто спробувати виокремити певний феномен Булгакова, який, на мою думку, зводиться до того, що він за допомогою унікальних художніх засобів зумів осмислити кризу перших двох десятиліть ХХ сторіччя в несподіваних тонах і формах. І тоді, і зараз це досить різко виділяє його серед інших письменників післяреволюційного покоління. Це ж, мабуть, дратує й сьогоднішніх ревізіоністів. Тому доля як Булгакова-прозаїка, так і Булгакова-драматурга була й залишається трагічною навіть після його смерті. Про це написано чимало й самим письменником, і його численними дослідниками. Мені ж хотілося звернути увагу на кінематографічність його прози та екранізації книг цього видатного київського (а отже — українського) письменника.
Саме екранізації, якщо пильно придивитися, дають змогу краще зрозуміти внутрішній світ літературних першоджерел Булгакова, розкривають художню самобутність його книг та кіномислення, яким володів Булгаков. Це, серед іншого, визначається його здатністю візуалізувати окремі образи, будувати їх монтажно, створювати образи шляхом чергування візуальних планів, а також особливим талантом задавати й підтримувати ритм усередині дії, що розгортається. Крім того, через екран можна простежити, як розкривається архетип дому — центральний образ булгаківського авторського світу; проаналізувати «циклічність» композиції цих екранізацій як характерну рису також і самих книг письменника. Тож екранізації Булгакова не відволікають від суті прози, а лише допомагають глибше її зрозуміти, відчути образно-стильову єдність.
У випадку з Булгаковим кінематограф є своєрідною додатковою оптикою, мікроскопом, за допомогою якого відбувається осмислення літературних першоджерел. Екранізація — це спосіб проникнення у «цілісність» твору, необхідний для того, щоб оживити текст, побачити його унікальність. Щоб це зрозуміти, достатньо переглянути не всі (їх близько півсотні, не враховуючи короткометражок), а лише деякі з цих екранізацій. Приміром, драму «Біг» (1970) Алова та Наумова, «Дні Турбіних» (1976) Володимира Басова, «Собаче серце» (1988) Володимира Бортка… Через усю творчість Булгакова проходить буквально наскрізний архетип дому. У тих самих «Днях Турбіних», що розповідають про долю інтелігенції в умовах громадянської війни та загального хаосу, дім — це потужна опозиція навколишньому хаосу, місце, де тільки й можна сховатися від жахів, що кояться навколо, зберігши нормальний побут, лампу під абажуром, «білизну скатертини», «кремові штори». Дім для Булгакова дорівнює родині (Турбіних), а родина протиставляється холодному, незворушному, навіть лякаючому образу 1918 року, який несе в собі жах, смерть, розорення, біль.
Турбіни — ідеал булгаківської родини, люди, які живуть у своєму домі. Свій дім, теплий і затишний, Турбіни готові захищати до останнього. Дім Турбіних — фортеця, яку вони оберігають і захищають лише всі разом, спільно. Сім’я, за Булгаковим, — це коло людей, які безмежно віддані й люблять одне одного. Це люди, об’єднані кровними узами, для яких їхній союз є сакральним. «Стати безпристрасно над червоними й білими» — ось головний очевидний задум Булгакова. Прихований же сенс — показати клас, що зникає, суспільний стан, носіїв душевної шляхетності й моральної чистоти, які об’єднуються перед близькою загибеллю, бо в новому світі для таких, як вони, немає місця. У фільмі революція та громадянська війна — метафора вічної боротьби добра і зла, як страшне покарання за гріхи та злочини. Минуле, сьогодення та майбутнє переходять одне в одне.
У «Турбіних» впадає в око кільцева композиція літературного першоджерела (дуже кінематографічна риса), яка значно підсилює центральний образ — офіцерів та юнкерів, готових у єдиному пориві стати на захист свого дому. З цього фільм починається, цим він і закінчується, дозволяючи глядачеві подумки зіставляти героїв, сцени, образи, плавно підводячи до розв’язки. Фільм буквально просякнутий безліччю сюжетних ліній, одна з яких присвячена взаємовідносинам людини та історії. Основна тема фільму — життя інтелігенції на рубежі історії, трагічні долі людей у хаосі революційних змін, а центральний образ — дім, що захищає від жахіть нещадного світу навколо. Спробі відшукати цей дім в якомусь іншому місці присвячена булгаківська п’єса «Біг», екранізована режисерами Олександром Аловим і Володимиром Наумовим. Найвдаліша екранізація з усіх, поставлених за прозою Булгакова (суб’єктивна думка), герої якої — ті самі представники дореволюційної інтелігенції, що переживають утрату всього й болісно шукають новий для себе дім.
Автори не задовольняються ілюстративним переказом Булгакова, а претендують певною мірою на співавторство, продовжуючи, розвиваючи та загострюючи закладений письменником історичний і художній зміст. Звісно, робили вони це з відома вдови Булгакова — Олени Сергіївни, через яку, якщо вірити в містичне, велася комунікація з самим письменником. У «Бігу» Алов і Наумов виводять назовні булгаківські підтексти, розширюють межі п’єси. Центральна фігура «Бігу» — білий генерал Хлудов (Владислав Дворжецький), предтеча Понтія Пілата з «Майстра і Маргарити», кат і вішальник, який драматично усвідомлює те, що відбувається з імперією, народом, з ним самим. Доля Хлудова — трагедія совісті, яка не в змозі переступити через насильство. Навколо Хлудова обертаються й інші ключові герої фільму — козацький генерал Чарнота (Ульянов), злодійкуватий столичний чиновник Корзухін (Євстигнєєв), його дружина Серафима та закоханий у неї інтелігент-очкарик Голубков (Баталов) (згодом на їх основі Булгаков напише своїх Майстра та Маргариту). Долі кожного з них по-своєму варіюють мотив цього великого фільму.
У фільмі «Біг» є дві композиційні площини: подієва, сюжетна та зовнішня — безперервний біг героїв спочатку до Криму, потім до Константинополя, Парижа і знову назад на батьківщину, яка тепер є більшовицькою. І тут слід зазначити кільцеву структуру композиції: фільм починається й закінчується розгорнутою метафорою — біла сніжна дорога, що простягається перед Голубковим і Серафимою, які спершу їдуть геть, а потім повертаються назад. Інша площина — потік історії з її жахливими катаклізмами, у які втягнуті винні й невинуваті. Викинуті зі своїх домівок люди, що біжать у невпинному хаосі. Це рух натовпу, що затягує людину у своє лоно й заволодіває її долею. Недарма один із найвражаючих епізодів «Бігу» — тарганячі перегони, модель страшного існування людей у ту епоху. У фільмі багато метафізики — «реальної булгаківської нереальності» подій, яка створює контрапункт потужної достовірності того, що відбувається. Уся ця метафізика випливає зі снів Хлудова, які підкреслюють думку Булгакова про те, що сни — це та сама реальність, але в іншому світі.
Центральний булгаківський образ дому в «Бігу» — чи то мебльовані клопівники у Константинополі, чи то розкішно обставлені паризькі квартири перших російських емігрантів — випромінює відчуття невпорядкованості. За Булгаковим, дім може бути лише своїм, єдиним. Спроба знайти його в іншому місці приречена на провал. Події та люди зображуються в «Бігу» з тим ступенем історичної достовірності, який міцно пов’язує екранну дію з конкретними історичними датами. Але історичний і моральний досвід героїв фільму значно більший і ширший. «Біг» завершується поверненням героїв-мандрівників на батьківщину в спробі побудувати нове життя у своєму старому домі. Про це, власне, йдеться й у «Собачому серці» — повісті, яка двічі екранізувалася: у 1976 році італійцем Альберто Латтуадою та у 1988-му — киянином Володимиром Бортком.
Перша вийшла лівою агіткою про Шарікова як жертву бездушних буржуазних експериментів, котрий у фіналі знаходив своє особисте щастя серед робітників. Друга екранізація — антибільшовицька драма про безуспішну спробу створення нової людини з пролетаря-гегемона, яка розібрана на цитати, що пішли в народ, і донині не втратила своєї культовості. Тут ніби той самий булгаківський дім: лампа з великим абажуром, годинник з маятником, м’який халат професора Преображенського та сова. Але це ілюзія. Професору доводиться йти на компроміс із совістю, щоб зберегти залишки колишнього дому. Адже більшовики знищили дім як основу сім’ї, а отже — основу суспільства. Булгаков протиставляє дім радянському та буржуазному «квартирництву». Обжитому, теплому, здавалося б, вічно прекрасному дому Турбіних, дому професора Преображенського письменник протиставляє житлову площу, комуналку, боротьбу за квадратні метри. Яскравий, по-булгаківськи соковитий символ радянського дому. Дому, зґвалтованого, розрізаного на комірки, позбавленого душі, що не захищає тих, хто в ньому живе, не створює тепла й привабливої сили.
У «Собачому серці» — та сама кільцева структура сюжету, закладена Булгаковим: порізаний після операції Шарик лежить у кабінеті професора Преображенського. З цього починається і закінчується фільм. І метафізика, виражена через мотив сну: можливо, все, що відбувається між однією операцією та іншою, — лише наснилося собаці, який перебуває під впливом наркозу. Страшний сон, липкий кошмар про зліт і падіння ошпареної дворняги, яка ненадовго послужила начальником очистки. Але, мабуть, головним антагоністом тут є не стільки олюднений пес, скільки голова домкому — всесильний радянський чиновник із промовистим прізвищем Швондер, новий господар дому, руйнівник самих його засад.
На руїнах дому мешкають герої, певно, головного роману Булгакова — «Майстер і Маргарита», що обріс неймовірною кількістю легенд, багаторазово оспіваного й перенесеного на екрани різними людьми, у різні роки та в різних країнах. Саме про «Майстра і Маргариту» кажуть, що на цій книзі лежить прокляття самого автора, а тому всі спроби екранізувати її (таких налічується близько дванадцяти, не враховуючи ту, яку зараз готує Джонні Депп) заздалегідь приречені на провал. Хто б за неї не брався — від Міка Джаггера (лідер The Rolling Stones, прочитавши роман, ще в 1967 році активно шукав бюджет на екранізацію, в якій сам хотів зіграти роль Воланда. Фільм не відбувся, Джаггер під впливом книги написав легендарний хіт Sympathy for the devil, а в ролі Воланда регулярно з’являється на сцені вже майже 60 років під час виконання цієї пісні) до Елема Клімова, автора культового військового горору «Іди та дивись».
Окрім суто метафізичних причин є й цілком об’єктивні, очевидні: «Майстер і Маргарита» має складну поліфонічну структуру, в якій переплітаються сатиричний фейлетон про диявола в Москві, анекдот, що висміює радянський побут, біблійна лінія, авторські роздуми про релігію та владу і, звісно, ліричний сюжет про запаморочливе кохання, що раптово спалахнуло між заміжньою пані та самотнім художником. Якщо не зупинятися на темах правди, боротьби добра і зла, безсмертя та воскресіння душі, можна розгледіти тут центральний булгаківський образ — дім, назавжди втрачений і віднайдений. Щоправда, тепер у дещо іншому світі. Цей новий дім — містичний. Цей дім — не рай, але «спокій», в який вони йдуть у самому фіналі цієї недописаної книги.
У «Майстрі і Маргариті», знятому 2024 року американським режисером Майклом Локшиним, «прокляття», що висіло над цим романом, немов втрачає свою силу (це, безперечно, найкраща на сьогодні кіноадаптація «Майстра і Маргарити») і висвітлюється не просто кільцева композиція книги, а творчості письменника загалом. Тут ми вперше можемо побачити на екрані шлях, пройдений письменником і його героями від зруйнованого революцією дому Турбіних до вічного містичного дому Майстра і Маргарити, в якому знайшов свій вічний спокій і сам Михайло Булгаков. І кінематограф, який охоче звертається до текстів письменника, дає можливість озброєним оком розгледіти це, прочитати на образотворчій тканині думки автора літературного першоджерела.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
